Як повернути життя на Андріївський узвіз та відродити його роль мистецького серця Києва. Які таємниці приховує Замкова гора і як її можна перетворити на історичну та туристичну перлину. Що очікує на Гостиний двір на Подолі та потенційний музей на Поштовій площі. Чому ректор Києво-Могилянки заважає пошукам саркофага з тілом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Відродження середньовічного мульткультурного Подолу. Скільки на Подолі має бути музеїв. Як громадян можуть долучитися до збереження історичної та архітектурної спадщини.
Про це та багато іншого КВ спілкувалася з керівником Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) “Стародавній Київ” Романом Маленковим.
Роман Маленков, вже екс-очільник ГО “Україна Інкогніта”, очолив ДІАЗ “Стародавній Київ” 1 квітня 2025 року. Зустріч КиївВлади з керівником ДІАЗ відбулася через 13 місяців після його призначення – 1 червня 2026 року.
Роман Маленков одразу попросив правильно називати його посаду – не директор ДІАЗ, а саме керівник. Офіційно його посада звучить так: заступник генерального директора Київського науково-методичного центру з охорони пам’ятки там і використання заповідних територій з питань Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ”.
КВ: Що за ці місяці в роботі керівника ДІАЗ “Стародавній Київ” для вас стало найбільш неочікуваним?
Роман Маленков: Незважаючи на те, що я вже мав досвід роботи в державних структурах, очолював п’ять років ДП “Центр екологічного моніторингу України”, я не очікував, що рішення та їхні виконання відбуваються дуже повільно.
Наприклад, у заповіднику не було сайту. Де людям брати інформацію про “Стародавній Київ”, з Вікіпедії, де відповідна стаття була дуже застарілою? Попри те, що у 2021 році КМДА зробила велику роботу – визначила відповідні нормативи, зокрема стосовно капітального будівництва на території заповідника, ввела генеральний план тощо – цієї інформації ніде не було. Не було навіть інформаційних табличок на території ДІАЗ. У заповідника не було навіть власного логотипу та сторінок у соціальних мережах.
Сторінки в соцмережах ми зробили швидко – тут не потрібні бюджетні кошти. А бюджет на сайт “Стародавній Київ” і його хостинг ми отримували три місяці. Хоча ці кошти відносно невеликі.
Про меценатів, відновлення та археологію
КВ: Отримання коштів з бюджету – це завжди про Бюджетний кодекс, відповідні закони та підзаконні акти. То ж, думаю, це питання, в першу чергу, до Верховної Ради. Скоріш за все, це стосується й іншої бюрократичної тяганини. Та, якщо говорити про гроші, ви ж можете залучати меценатів?
Роман Маленков: Так, це дозволено. Якщо проєкти не закладені в муніципальну цільову програму, ми можемо їх робити виключно за кошти меценатів..
Ми зробили у Михайлівському Золотоверхому монастирі музейно-археологічний простір “Надбрамна церква”, який відкрився 18 травня, у Міжнародний день музеїв.
Музейно-археологічний простір “Надбрамна церква”,
фото: “Стародавній Київ”
На цей проєкт взагалі не передбачалися бюджетні кошти. Все робили волонтери та громадські організації, допомогли двоє меценатів. Один меценат завіз 10 тонн гравію, яким вкрита підлога. Другий меценат, виробник фарб, надав дорогу епоксидну фарбу та бригаду фахівців, які підготували стіни в музейно-археологічному просторі та пофарбували їх. Крім того, за допомогою цього х мецената було зачищено та пофарбовано другий ярус дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Зараз закінчився конкурс на створення екологічного простору пам’яті Самійла Кішки. Для реалізації цього проєкту шукаємо меценатів. А сам конкурс профінансувала ГО “Україна Інкогніта”.
Вже є меценат, який готовий профінансувати створення культурного простору на Андріївському узвозі, 5 – навпроти скверу імені Василя Сліпака. Там зараз відкритий простір, з дуже незручним нахилом. Плануємо вирівняти, зробити некапітальну конструкцію типу амфітеатру, щоб цей простір став універсальним майданчиком для міні-концертів, невеликих крафтових ярмарків і повсякденного відпочинку людей.
Так само шукаємо меценатів для проєктів на Замковій горі. На Замковій ми розчистили могилу козаків-богданівців, зробили оглядовий майданчик, встановили інформаційні стенди. На це нам дав кошти благодійний фонд “На часі”.
Провели толоку на Воздвиженці – на руїнах музею Григорія Світлицького. Ми не знайдемо кошти на його відновлення, бо це мільйони доларів. В бюджеті таких грошей немає. На меценатів годі розраховувати, хіба що знайдеться великий фанат Світлицького. Тому наразі плануємо створити тут відкритий культурний простір імені Григорія Світлицького – є велика шестиметрова стіна, на якій можна створити мурал та щось типу літнього кінотеатру.
Зараз в рамках проєкту “Мультикультурний Київ”, який ми започаткували разом з Управлінням туризму КМДА, працюємо над створенням Вірменського куточку на Подолі, де з 10 століття близько 600 років існував Вірменський квартал – на території нинішніх вулиць Покровської, Сагайдачного, Андріївської. Наразі вірменська громада готова профінансувати цей проєкт, зокрема – встановлення інформаційних стендів.
Важливо пам’ятати та знати, що разом з вірменами в Києві з’явилися і євреї, про що ми теж хочемо зробити проєкт. Але про це ще говорити трохи зарано.
Також в межах “Мультикультурного Києва” хочемо зробити Панораму Подолу Абрагама ван Вестервельда 1651 року. На цей проєкт вже є меценат, готовий його профінансувати.
В “ДІАЗ”, щоб зробити його заповідником національного та європейського рівня, ще дуже багато що треба зробити. В тому числі, створити туристично-інформаційний центр, наприклад, на Андріївському узвозі.
КВ: На Подолі – дуже багато археологічної роботи. Але археологія не входить до повноваження заповідника.
Роман Маленков: Ми можемо бути замовниками археологічних розкопок і досліджень. Ми хочемо замовити замовити археологічні розкопки за адресою Боричів Тік, 29, щоб перевірити, чи залишився там фундамент будинку. який було знесено в 1980-х роках. Ця ділянка перебуває на нашому балансі і, якщо фундамент залишився, можливе відновлення будинку, бо збереглися його фотографії. У Миколи Віхарєва є проєкт відновлення цього будинку.
Є й інші проєкти, які робив колишній директор заповіднику Володимир Собцов. У нього була дуже слушна ідея створити на Подолі 400 музеїв. Я так само вважаю, що відновлені та відреставровані будинки не мають здаватися під офіси – це мають бути проєкти, пов’язані з історією та культурою.
Про Замкову гору
КВ: Є плани замовити археологічні дослідження на Замковій горі?
Роман Маленков: Так, ми дуже хочемо. Для початку – дослідити фундамент Троїцької церкви Флорівського монастиря, зробити зверху трасування, а далі думати. Це буде чудова додаткова локація на Замковій горі, яка зараз дуже занедбана. Хоча в перспективі Замоква – чудовий оглядовий майданчик, з парком, з меморіальним парком, оскільки на ній знаходиться Флорівське кладовище та залишки стіни монастиря. Ми зафіксували цю стіну в кількох місцях. Цим займався наш головний архітектор Анатолій Ізотов, який зараз пішов добровольцем в Збройні Сили України. тому робота трохи застопорилась.
Та в будь-якому випадку зараз ми робимо облікову картку Замкової гори, щоб перетворити її на комплексну пам’ятку. Цього літа будемо займатися впорядкуванням Замкової, маємо на це попередню згоду “Київзеленбуду”, співпрацюємо з Подільською РДА, сподіваюсь, що УЗН Подільського району нам допоможе.
КВ: В 14-16 століттях на Замковій стояв Київський замок, заснований князем Володимиром Ольгердовичем. Чи є в планах його часткове відновлення?
Київський замок, ілюстрація 1570 року, “Прадідівська слава”
Роман Маленков: Свого часу литовці хотіли профінансувати відновлення окремих веж цього замку. Питання в тому, що тут теж потрібна попередня археологічна робота. Та й Київський замок був дерев’яний. Такі думки є, але не в першу чергу. Хоча було б дуже непогано відновити декілька дерев’яних веж, як додаткових оглядових майданчиків.
КВ: Водночас з Замковою є велика складність – її мала доступність. Єдиний шлях – круті сходи з Андріївського узвозу, які людина в віці або інвалід, або батьки з малими дітьми не здатні подолати.
Роман Маленков: Наразі так. Але, коли Замкова буде працювати як комплексна пам’ятка, можна відновити дорогу, яка вела на гору з вулиці Хорива. Цією дорогою возили ховати на цвинтар монашок. І на початку 20 століття ця дорога ще функціонувала, бо нею на валах везли ховати козаків-богданівців. Залишки цієї дороги досі збереглися.
Був ще один шлях – сходи на Замкову з Флорівського монастиря. Подекуди вони теж збереглися.
КВ: Додам трохи фантазії, зважаючи на любов нинішнього мера Києва до мостів – створити суто пішохідний міст на Замкову гору від Музею історії України. Зважаючи на сучасні технології, це не виглядає як щось геть неймовірне.
Роман Маленков: Щоб вгору-вниз не ходити? Чом би й ні, але зараз такий проєкт точно не на часі. Це багатомільйонна робота, яка під час повномасштабної війни не виглядає доречною. Згодом – можливо.
Та наразі головна проблема навіть не в доступності Замкової гори, а в тому, що в 2007 році її необачно визначили комплексною пам’яткою природи. І тепер там проводити якісь роботи без узгодження з “Київзеленбудом” і додаткової бюрократичної тяганини неможливо. Навіть почистити підлісок, хоча яка там особлива природа? Це самосіви, які виросли, коли деревина, як пальне для садиб і домівок, вийшли з масового вжитку.
Так, можуть бути якісь унікальні трав’янисті рослини – свого часу на схилах Замкової були аптекарські сади, це точно відомо. До нас навіть приходили представники екологічної фірми, які пропонували за їхній кошт відновити аптекарський сад. Але тут з’являються різноманітні охоронці природи й кажуть: “Ні. Це комплексна пам’ятка природи, ви там нічого не маєте права робити”.
КВ: Тобто, саме на зміну цього статусу спрямована робота на визначення Замкової як комплексної пам’ятки?
Роман Маленков: Саме так. Бо коли це великий природозаповідний комплекс, національний природний парк чи регіональний ландшафтний парк, то там можуть бути функціональні зони: заповідна зона, зона стаціонарної рекреації, зона регульованої рекреації та господарська зона. А комплексні пам’ятки природи, як Замкова гора, не повинні мати функціонального зонування. Але і прямої заборони на функціональне зонування немає.
КВ: Колізія?
Роман Маленков: Так, колізія.
Ми все ж таки хочемо зробити функціональне зонування, щоб визначити зони, які, коли це вже пам’ятка природи, мають бути недоторканими. Як, наприклад, схили гори. Хай дерева ростуть, укріплюючі корінням Замкову. А на самій горі визначити інші зони, щоб робити упорядкування: прочистити стежку та привести до ладу старовинне кладовище, зробити кілька оглядових майданчиків, не чіпаючи великі дерева, але розчистити підлісок, косити траву.
Рік тому ми розчистили могили богданівців – а трава там вже по пояс. Ми не маємо можливості постійно її косити, тому вимушені вимагати це від “Київзеленбуду” та постійно співпрацювати з УЗН Подільського району. На Замковій взагалі багато роботи для відновлення та створення меморіального парку.
КВ: Некрополя?
Роман Маленков: Ні, саме меморіального парку. Бо некрополем має опікуватися вже існуюче комунальне підприємство, у якого і так роботи вище даху.
А меморіальний парк – достатній статус, аби хтось не розкопав частину кладовища та не поскладав кістки в якийсь контейнер, як це трапилося на Щекавиці.
Про Андріївський узвіз
КВ: Раніше на Андріївському узвозі стояли продавці мистецтва, дуже різні – так, від відвертого лайна, але до дуже крутих авторських робіт. І все це створювало чарівну унікальну атмосферу. Зараз Андріївський порожній. Як повернути узвозу мистецьку атмосферу, перетворити його на автентичний український Portobello Road Market?
Роман Маленков: Буквально найближчими тижнями ми розроблятимемо відповідну концепцію. По-перше, робимо громадську ініціативу, яка буде називатися “Андріївський узвіз. Концепція перезавантаження”.
Трохи повернемося в історію. Чому зникли продавці з Андріївського? До 2014 року узвіз масово відвідували росіяни та інші мешканці республік т.зв. “постсовєцького простору”. Саме вони скуповували ото все лайно – матрьошок, будьоновкі та таке інше. Продавці, вірніше перепродавці цього непотрібну, почали зникати першими після початку війни росії проти України, бо різко зменшилася кількість їхніх покупців.
Згодом впала купівельна спроможність українців, що вдарило по справжнім митцям. Коли долар вчора був по 8 гривень, а сьогодні по 25, коли немає впевненості, що буде завтра – на мистецтво витрачаються в останню чергу.
Далі почалася боротьба з МАФами, реконструкція, художників винали з узвозу на аллею, що веде під фунікулером на Володимирську гірку, не зробивши нічого ані з рекламою, ані з навігацією. Це стало черговим ударом по митцям на Андріївському. Та якщо зробити правильну рекламу, навігацію, промо – аллея художників і зараз чудово працювала би.
Андріївський узвіз, фото Романа Маленкова
Водночас змінилась концепція мистецького крафту. В Україні, в Києві, на Київщині дуже багато різноманітного крафтового виробництва – художники, керамісти, ливарники, ювеліри, майстри по дереву, гастромайстерні. Цих майстрів збирати на Андріївському узвозі хоча б раз на тиждень!
Але немає нормальних майданчиків. Тому ми хочемо змінити підхід – зробити декілька майданчиків. Перший – у нижнього заїзду на Андріївський, про який я вже згадував. Другий – біля музею Кавалерідзе. Можливо, будуть ще.
Чимало людей долучаються до цієї ініціативи. Серед них Олег Скрипка, який давно мріє раз на рік робити фестиваль “Андріївський узвіз” в бароковому стилі. Не плутайте з “Країною мрій”, це буде щось зовсім інше. Олег багато вивчає по закордонах такі фестивалі й звідти черпає думки та аналогії.
КВ: Щодо гастроскладової. На Андріївському є знакові ресторани – “Канапа” та “За двома зайцями”, взагалі легендарна ресторація. Але здається цього замало, тут теж потрібне щось нове?
Роман Маленков: Ми запросимо до ініціативи людей, які займаються Житнім ринком. Не знаю, чи захоче Євген Клопотенко доєднатися, але Павло Пекар, автор ініціативи “Житній буде жити”, вже погодився.
Бо Андріївський узвіз цікавий усім. Думаю, об’єднаються багато творчих і ділових людей, які допоможуть розробити концепцію повернення життя на Андріївський.
На мою думку, головна ставка має бути на крафтових виробників, але не на перепродавців, як це було раніше.
Коли всі знатимуть, що на Андріївському раз на тиждень – один чи два дні – відбувається ярмарок, мистецький і крафтовий, то люди будуть сюди йти. І потік туристів відновиться, вже з усього світу, а не, вибачте, “колишніх совєцьких республік”.
КВ: Пам’ятник Міхаілу Булгакову нарешті прибрано. Коли буде прибрано “музей Міхаіла Булгакова”?
Роман Маленков: Це запитання до Департаменту культури КМДА. А я у підпорядкуванні Департаменту захисту культурної спадщини. Тому я не хочу зараз у це влізати, аби не витрачати сили та час, які потрібні на реальну роботу. Ми майже щотижня проводимо толоки, не кажучи вже про поточну роботу.
В планах робити толоки та івенти двічі на тиждень, тому в мене прохання до усіх – долучайтеся до наших заходів, до наших толок і до наших івентів. Робота з громадськістю має бути постійною та безперервною.
А коли ми розгорнемо заповідник, промаркуємо для початку три десятки будівель, розгорнемо проєкти “Втрачений Київ” та “Мультикультурний Київ” – матимемо силу абсолютно спокійно сказати, що цей імперський хлам тут не потрібен.
А “музей Булгакова” можна перейменувати на Музей колоніалізму. Як так званий “будинок Петра” ми перетворили на музей “Кам’яниця київського війта”.
КВ: Андріївський, 13, можна перетворити також на музей Кошиця або музей Листовничого. До речі, щоб вже не повертатися до імперських маркерів. На мою думку, пам’ятник Вертінскому на Андріївському теж недоречний. На його місці має стояти пам’ятник Євгену Сліпаку, чий сквер навпроти.
Роман Маленков: На мою думку теж, Вертинський там взагалі не в тему.
КВ: А Гоголь, встановлений без жодного дозволу?
Роман Маленков: З Гоголем буде складніше в усіх сенсах. До речі, автором пам’ятників Вертинського та Гоголя є один і той самий скульптор (Борис Довгань, – КВ).
Про Гостиний двір і трохи про Поштову
КВ: Болюча тема Подолу – Гостиний двір. Яке, на вашу думку, його майбутнє?
Роман Маленков: Я ставлю Гостиний двір як противагу музею на Поштовій.
КВ: Здивований. У цих двох локацій – Поштової та Гостиного – один і той самий інвестор, Андрій Кравець. Але як їх можна протиставляти і чому?
Роман Маленков: Бо Гостиний – це величезний потенційний музейний простір для Музею археології, якого в Україні досі немає. А на Поштовій – пам’ятка археології національного значення, де будь-яке капітальне будівництво вже заборонене за визначенням. На Поштовій треба, на думку археологів, копати ще на 10 метрів вглиб. Досліджувати, піднімати артефакти, які знайдуться, музеєфікувати їх, передавати в музейний фонд України. Але наразі на це немає коштів.
КВ: Але коли ці дослідження будуть завершені, чому там не може бути Національного археологічного музею?
Роман Маленков: Хтось знає, коли це відбудеться? Наразі ж вся підземна конструкція на Поштовій є аварійною, яка тримається на тимчасових опорах.
КВ: Нашому виданню та нашим читачам це добре відомо. Як і про алгоритм створення музею на Поштовій.
Роман Маленков: Зараз на Поштовій треба провести протиаварійні роботи. Далі – продовжити археологічні дослідження. І вже після цього вирішувати – чи бути саме там Національному музею археології, чи якомусь іншому музею.
КВ: Але ж з Гостиним двором з багатьох точок зору теж все, м’яко кажучи, не дуже добре.
Роман Маленков: Ситуація з Гостиним двором – це нонсенс. Київська громада боролася за те, щоб передати Гостиний з приватних рук столичній громаді. Але Мінкульт в особі тоді ще Олександра Ткаченка одноосібним рішенням передав Гостиний двір на баланс Національного заповіднику “Софія Київська”.
Читайте також: Орендар і інвестор Гостиного двору направив відкритого листу Президенту Зеленському
КВ: Так, настільки криво, що кудись зникли 10 тисяч квадратних метрів Гостиного, Нацполіція відкривала кримінальне провадження, а керівниця “Софії Київської” Неллі Куковальська, наскільки чув, навіть не поставила свій підпис під актом про передачу Гостиного.
Роман Маленков: Тому й вважаю цю ситуацію абсурдною. У держави немає грошей на відновлення та реставрацію Гостиного. А в Київської громади ці кошти є.
Ба більше, якщо Мінкульт не поверне будівлю Києву, то до закінчення війни не може йтися про будь-які капітальні роботи, бо вони заборонені. А комунальній структурі такі роботи дозволені.
Відповідно, якби Гостиний двір перебував у власності Києва, то під контролем низки громадських організацій його можна перетворити на музейно-культурний простір, на Національний музей археології. Ми – єдина країна Європи, яка не має Національного археологічного музею. В нас немає навіть Археологічного музею Києва.
КВ: Колишня директорка Музею історії Києва Діана Попова мріяла створити в Гостиному дворі Музей історії Києва.
Роман Маленков: Музей історії Києва має величезні фонди, це все розкидане. Від Трипілля до початку 21 століття – люди цього не бачать.
І в цей самий час через незрозумілу позицію Мінкульту руйнується Гостиний двір. Проти утримання його на балансі “Софії Київської” виступає навіть гендиректорка заповіднику Неллі Куковальська. Бо Софія – об’єкт ЮНЕСКО. І раптом на балансі об’єкту ЮНЕСКО з’являється якась руїна.
І ця руїна буде стояти, поки Гостиний не буде передано Київській громаді. А до того часу напівзруйнований Гостиний двір буде паплюжити Контрактову, робити її та весь Поділ непривабливими для туристів і, як наслідок, для інвесторів.
Про поховання гетьмана Сагайдачного
КВ: Наскільки вірогідно, що поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного дійсно знаходиться на території Києво-Могилянської академії?
Роман Маленков: В 1622 році гетьмана Сагайдачного поховали під вівтарем Богоявленської дерев’яної церкви, яка, вважається, стояла на кам’яному фундаменті. В 1695 році цю церкву було розібрано та перенесено на Андріївську гору – Богоявленська церква була попередницею Андріївської церкви. Жодних документів і згадок про перенесення крипти немає. А Сагайдачного в будь-якому випадку, зважаючи на його ранг, поховали у крипті в саркофазі.
Думаю, якби відбулося перенесення саркофагу з тілом гетьмана, то Іван Мазепа та Варлаам Ясинський цим би тоді заправляли. І обов’язково написали би і про відкриття крипти, і про те, чиї останки вони знайшли у саркофагах. Але жодної згадки немає. Тому, скоріш за все, кам’яний фундамент Богоявленської церкви ніхто не чіпав, і він опинився всередині Богоявленського собору, мурований під його підлогою.
Богоявленський собор, початок 20 століття, фото: “Вечірній Київ”
В 19 столітті Петро Кудрявцев написав наукову працю “О захоронениях под полем великой церкви Братского монастыря”, де він описав, як духовна особа спускалася туди та бачила дві великих крипти. Одна з них належала митрополиту, а друга, найбільш вірогідно, гетьману Петру Сагайдачному. У Нечуя-Левицького в повісті “Хмари” написано, що на південній стіні великої церкви Могилянки була залізна таблиця про те, що тут під стіною знаходиться поховання гетьмана Петра Сагайдачного.
Всі ці свідчення – вже друга половина 19 століття, в період повного російського панування. Якщо навіть тоді цю табличку не зняли й не викинули, то поховання гетьмана має бути десь там. Чи під самим собором, чи під стіною? Ми не знаємо.
Але в 2023 році в ході дослідження, яке проводили Інститут археології разом із комунальним закладом КМДА “Центр консервації предметів археології” та ГО “Великий Льох”, було визначено чітке розташування фундаментів і стін. Це насправді неймовірний результат, що там ще півтора метри стін, які не були підірвані, а лише записані землею під час зносу храму, на місці якої збудували училище, в якому зараз перебуває Києво-Могилянка.
Археологічні розкопки на території Києво-Могилянської академії, фото: комунальний заклад “Центр консервації предметів археології”
То ж, якщо збереглися стіни, то збереглася й підлога. Якщо збереглася підлога, її треба відкопати і знайти входи в крипту. Як на мене, це не таке вже складне дослідження.
КВ: То чому ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт чинить супротив археологічному дослідженню, яке може виявити саркофаг з тілом гетьмана Сагайдачного?
Роман Маленков: Гадки не маю. Про це треба питати в Квіта. Ми вже і фільм робили про це, поставили два стенда, яку вказують на місце, де стояв Богоявленський собор. Водночас на території НаУКМА немає навіть вказівника на те, що тут стояв великий собор Братського монастиря. По цьому місцю ходять студенти, їздять авто…
При тому, що гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний – канонізований святий, небесний очільник українського війська. І отака пошана до святого з боку тих, хто має завдячувати гетьману тим, що вони навчаються в Києво-Могилянці. Бо, нагадую, саме гетьман взяв під захист і дав розвиток Київській братській школі, предтечі Києво-Могилянки.
Наскільки пам’ятаю, останнє інтерв’ю про це Квіт дав “1+1”, де сказав, що він не проти “шукати Сагайдачного”, але лише в тому випадку, якщо Уряд України дасть кошти на це. Уряд каже, що є кошти – “Великий Льох” готовий це профінансувати. Але Квіт пропускає все це повз вуха і каже, що тільки у випадку державного фінансування за наявності великого державного проєкту.
А 10 квітня цього року він взагалі заборонив проведення молебня на місці можливого поховання гетьмана на подвір’ї Києво-Могилянської академії. Цей молебень мав бути проведений з благословення найвищого церковного керівництва і навіть головних чиновників нашої держави.
При всьому цьому, всі будівлі Могилянки перебувають на балансі у КНМЦ. Та, схоже, у Квіта “дуже великі друзі”, коли він отак поводиться, а Уряд та всі інші уповноважені органи нічого з цим не роблять.
Про шкоду від “професійного активіста”
КВ: Ваш конфлікт з Дмитром Перовим, який позиціонує себе, як захисника старовини. Оскільки цей конфлікт набув публічного характеру, маю запити, в чому його причина?
Роман Маленков: Він забанив мене у Фейсбуці, але скріни його дописів мене інколи скидають. Ось, наприклад, він написав, що Анатолія Ізотова нібито звільнено з КНМЦ через те, що він “встиг запам’ятатися адвокацією реконструкції та перебудови пам’яток архітектури та містобудування, зокрема кафе “Під Липою” на Андріївському узвозі 13-Б та будівлі Ткацького цеху на Фролівський”.
Все це відверта брехня та наклеп! Ізотов, як я вже сказав, пішов добровольцем в ЗСУ, ніхто його не звільняв. Він шановний архітектор-реставратор.
Про кафе “Під Липою” на Андріївському. В совєцькі часи та в 90-ті там всередині все було зашито гіпсом і гіпсокартоном. Ці нашарування почали нищити деревину будівлі, тому нашарування було знято. Одна з найвідоміших в Україні хіміків-технологів Ірина Тіхонова провела дослідження й дала висновок, що все робиться правильно. Проєкт реставрації затверджений на консультативній раді. А саму реставрацію фінансують орендарі, а не бюджет Києва. Будинок залишається на балансі КНМЦ.
Кафе “Під Липою”, фото: “Україна Інкогніта”
Тобто, ми рятуємо історичну будівлю від руйнації. Два фахівця дали позитивні висновки. Роботу фінансують фактично меценати. А Перов блокує цю роботу чим знищує будівлю.
Про так званий Ткацький цех на Фролівській, 4. По-перше, там ніколи не було ніякого ткацького цеху. По-друге, коли почалася реставрація будівлі, вона навіть не була пам’яткою – об’єктом культурної спадщини. Третє проєкт було погоджено на консультативній раді, і цей проєкт полягає в заміні гнилого даху, який протікає над поверхом, надбудованим в совєцькі часи. Через це протікання даху будинок руйнується. І жодна надбудова там не передбачається.
Так само Перов декілька разів зупиняв роботи на Андріївському узвозі, 18, коли там розбирали гнилий дах. Через ці зупинки будинок потерпав, бо коли дах вже розібрано, то вся вода з неба ллється всередину і руйнує його. Зараз там зроблено чудовий дах, реставрація відбувається за еталонним зразком. Якби реставрація за наполяганнями Перова там не продовжилася, будинок би зруйнувався.
Те ж саме він зараз намагається провернути на Фролівській, 4, якщо будівля залишиться до зими без даху.
КВ: На вашу думку, чому Перов це робить? Я ж ще пам’ятаю, як він хотів посісти крісло першого заступника директора Департаменту захисту культурної спадщини. Чи може це бути така помста за те, що його тоді не призначили?
Роман Маленков: Його не призначили через те, що він не приніс свій диплом про вищу освіту. Тобто вища освіта в нього можливо є. Але диплом він не приніс. А без вищої освіти на державну службу не беруть.
Та й взагалі, яка будівля, яку він захищав, вціліла та відреставрована? він залишає після себе тільки руїни. Він розповідає, як вратував будівлю на Хорива, 2, яку забудовник в 2019 році дійсно хотів розібрати. Але знищення цього будинку зупинив Олег Симороз, а Перов примазався. Згодом Симороз з Перовим розійшлися, Симороз, здається, писав, що Перов – нарцис.
Хтозна, може через цей нарцисизм Перов так і вчиняє, щоб бути “найупізнаванішим захисником історичної спадщини в Києві”.
КВ: Навіть якщо це так, нарцисизмом не пояснити стрімке вдоволення його запитів з боку прокуратури. Тут у нього має бути впливовий покровитель.
Роман Маленков: Різне говорять. Не буду переповідати чутки. Головне в тому, що діяльність Перова – вкрай шкідлива для історичної та архітектурної спадщини Києва. Цього достатньо, аби ваші колеги менше надавали уваги дописам цього “професійного активіста”.
Тим більш, що через його дії та дії йому подібних інвестори, і без того не дуже вмотивовані вкладатися в відновлення історичних будівель, ще більш неохоче дивляться в цей бік. Прикладів багато. Наприклад, незавершений проєкт на Андріївському узвозі на місці колишньої фабрики. Чи там же, поруч на Андріївському – недобудований готель. Скільки ці руїни будуть стояти? Вічність?
КВ: Стосовно проєктів, про які ви кажете, там, на мою думку, була погана комунікація з боку інвесторів. До речі, як і у випадку з Гостиним двором в 2012 році.
Роман Маленков: Можливо. Але ж оце так залишати не можна. Тому треба доводити ці проєкти до розуму, а не паплюжити недобудовами, руїнами та пустками Поділ. Потрібні рішення Київради, поновлення проєктів – в рамках і межах збереження історичної забудови та вигляду Подолу, й не тільки.
Я хочу, щоб заповідник став заповідником, об’єднаним туристичними маршрутами та комунікаціями. Щоб усі, хто тут, розуміли, що це заповідник і діяти треба відповідно, а не копати чи будувати як кому заманеться.
Я хочу, щоб тут до музеїв стояли черги. Щоб інвестори теж стояли в черзі, бо коли багато людей, то є сенс вкладати кошти в різноманітні проєкти, які дають життя простору та роблять історію сучасною і живою.
Про “Очі міста”
КВ: Я чув про ідею створити громадських інспекторів культурної спадщини. Що це має бути?
Роман Маленков: Це ініціатива з робочою назвою “Очі міста”. В задуму це об’єднання людей на зразок громадських інспекторів культурної спадщини. В законі прописані такі інспектори, але немає порядку набору таких інспекторів, їх можливого навчання, ліцензування чи не ліцензування, проходження інструктування тощо.
Тому ми зараз на етапі обговорення ідеї та механізмів. Важливо, щоб люди, які хочуть бути інспекторами культурної спадщини, не виявилися шахраями та аферистами.
Та, можливо, ці люди не будуть називатися інспекторами, а якось інакше. Їхньою задачею буде моніторинг об’єктів культурної спадщини, бо держава з цим не може впоратися. Ось в нашому Департаменті, наприклад, вісім інспекторів, а об’єктів культурної спадщини – 4000.
Навіть на Подолі, в межах “Стародавнього Києва” ми маємо в визначений час дати звіти про всі будівлі, що постраждали через російські обстріли, в тому числі, коли було зруйновано Музей Чорнобилю. А в деякі будинки потрапити просто так неможливо – там або власники, або ОСББ, з якими треба ще домовитися.
Так само по всьому Києву. І це займає чимало часу. Крім того, люди не завжди охоче комунікують з державними службовцями – є певні упередження. А от коли це буде, наприклад, громадянська ініціатива, процес має полегшитися.
Такі люди фотографують все необхідне та з відповідним описом відзнятого надсилають нам. Це і є головною задачею таких інспекторів.
КВ: Є якісь аналоги такої служби громадянських інспекторів культурної спадщини? Щоб не віднаходити велосипед з нуля.
Роман Маленков: Є в Німеччині, є в Фінляндії. В цих країнах відповідні організації допомагають державним органам моніторити об’єкти культурної спадщини та комунікувати з її власниками.
Якщо в таких заможних країнах є відповідні громадянські служби, нам вони теж потрібні. Це також, в тому числі, зменшить кількість спекуляцій і спекулянтів з числа так званих “професійних активістів”. Визначення погане, але як є.
Головне фото: Facebook-сторінка Романа Маленкова
Антон Подлуцький
