В інформаційно-творчому агентстві “Юн-Прес” відбулася зустріч зі шкільними поліцейськими.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Цього року патрульній поліції України виповниться три роки. За цей час було проведено оновлення кадрів та ряд реформ, серед них – проект “Шкільний офіцер поліції”.
Мета проекту – співробітництво навчальних закладів і поліції з метою створення безпечного середовища у навчальному закладі. Тобто, сформувати нову модель спілкування з підлітками. Адже, згадуючи про поліцію, дитині приходять на думку залякування старших про так звану дитячу кімнату міліції, про “міліціонера, який забирає неслухняних дітей”.
Проте, шкільний офіцер поліції в своїй роботі базується не на каральному методі кримінальної поліції у справах дітей, а на профілактичному. Головне – попередити правопорушення, а то й злочин, який можуть скоїти неповнолітні. В буденному житті інспектори поліції патрулюють вулиці міст, а також виконують функції шкільних поліцейських.
Як розповів керівник нового підрозділу Сергій Безпальчук (на головному фото), всього в Києві працює 16 “Шкільних офіцерів поліції”. Це, звісно, дуже мало, адже на кожного поліцейського припадає близько 32 шкіл.
З дітьми молодшого віку поліцейські здебільшого розмовляють про основи безпеки життєдіяльності вдома та на вулиці, про те, як правильно поводитися з незнайомими людьми, як захистити себе від образ однолітків і дорослих. В розмові з підлітками йдеться про безпеку в Інтернеті та соціальних мережах, про буллінг, вирішення конфліктів мирним шляхом, пошук спільної мови з батьками та вчителями, попередження вживання наркотиків.
Ці теми поліцейські й підлітки обговорюють у форматі “живої бібліотеки”. Подібні бесіди проводяться на основі методичного підручника, який було розроблено спільно Міністерством освіти і науки та Національною поліцією.
“Дорослу людину, у якої спрямоване мислення і ментальність, вже неможливо змінити. Хіба що можна змусити не порушувати закон шляхом страху, тобто санкцій або штрафів. А от свідомість школярів ще формуються, тому з дитинства в них треба виховувати законослухняність, повагу, розуміння того, що країна, влада – це те, за що вони відповідатимуть в майбутньому. Коли дитина розуміє, що вона є частиною суспільства і від неї залежить майбутнє держави, то вона несе цю відповідальність. Ми приходимо до школи не заважати, а щоб допомогти налагодити з підлітками комунікацію і пояснити, з чим доведеться стикатися в житті і як поводитися в тих чи інших ситуаціях”, – каже Сергій Безпальчук.
Він розповів про шестикласника, який постійно бився та сварився зі своїми однолітками. Якось цей хлопчик, забігши в натовп дітей, розштовхав усіх, одна дівчинка впала й зламала ногу. Ніхто нічого не міг з ним зробити. Вчителі ще більше його дратували й цькували хлопця. Батьки однокласників почали налаштовувати клас проти нього, врешті решт діти зібралися і побили хулігана.
На допомогу покликали шкільного офіцера поліції. Сергій Безпальчук поспілкувався з хлопчиком. Виявилося, що батько покинув сім’ю і хлопчик дуже сильно образився на нього, а злість виміщував на однокласниках.
Дитину було направлено до психолога, почалася корекційна робота. Поліцейський розмовляв і з дітьми, і з педагогами, зустрічався з батьками однокласників ображеного хлопчика. Зараз дитина наладнала стосунки з однолітками, почала гарно вчитися.
Поліцейський додав: “Якщо до нас хтось агресивно поводиться, то ми в свою чергу теж поводимося агресивно для того, щоб відбити цю атаку і не бути жертвою Але цього недостатньо. По-перше, таким чином я, можливо, захищаю тільки себе, але не інших. Потрібно не боятися звертатися за кваліфікованою допомогою, адже в такому випадку ми захищаємо і себе, і оточуючих , і навіть агресора. Може виявитися, що насправді він також може бути жертвою цих обставин. Цей же метод діє й на дорослих”.
Однією з проблем сучасної поліції є недовіра народу. Поліцейський розповів іншу історію: “Ми з колегами йшли Майданом Незалежності й побачили, як хлопчина років 11-12 грає в переході на саксофоні, а йому кидають гроші. Ми підійшли з’ясувати, що він тут робить і де його батьки. Хлопчик почав поводитися неприродно, злякано труситися. Звісно, ми не могли його відпустити просто так, бо випадок був схожий на торгівлю людьми. Відразу ж навколо нас утворився натовп людей, які думали, що поліцейські прийшли забрати у хлопця гроші, скривдити дитину. Я запропонував уявити, що цього хлопця хтось сюди поставив проти його волі, адже він нічого нікому не сказав. Можливо, його експлуатують і він боїться навіть щось сказати. Натовп розділився на дві частини. Ми взяли по двоє людей з обох таборів і попрямували до відділення поліції, щоб з’ясувати, хто цей хлопець і де його батьки. Цей хлопчик почав дзвонити “дяді Віті”, місцевому бізнесмену. Як виявилося, хлопець збирав гроші, аби поїхати на музичний фестиваль. Свідки подякували за роботу, навіть ті, хто були проти нас, сказали, що правильно зробили, не пройшовши повз”.
Головне, що спілкуючись таким чином із шкільними поліцейськими, дитина не відчуває страху. Вона може з ним розмовляти на рівних, не боятися.
Юні журналісти разом з поліцейськими намагалися вияснити: в чому ж причини скоєння злочинів дітьми й підлітками. Як виявилось, усі причини поділяються на дві групи: емоції та незнання. Сюди можна віднести й оточення, фінансове становище, різноманітні комплекси, незнання законів.
А під час гри, де одні були поліцейськими, інші – злочинцями чи правопорушниками, ми розв’язували різні ситуації, шукали вихід, керуючись законами й людськими почуттями.
Проблема нашого суспільства, на думку Сергія та його чарівних колег Луїзи та Валерії, в байдужості до всього та до всіх.
На прощання поліцейські подарували юним журналістам кишенькові порадники для підлітків “Правила спілкування з поліцією”.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
