Сергій Бондарчук – відомий київський бард і музикант. Він професійно вивчає літературно-музичну спадщину Володимира Висоцького і прекрасно виконує його пісні.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Під час фестивалю бардівської пісні “Захрипла душа” в 2017 році, глядачі довго не відпускали зі сцени Сергія Бондарчука. А після концерту його зупинили біля виходу з зали й попросили ще щось заспівати. Сергій взяв гітару й ще майже годину прямо в холі Будинку актора виконував пісні Володимира Висоцького – аж поки працівники закладу не попросили всіх звільнити Будинок актора.
“Моє захоплення творчістю Висоцького почалося з того моменту, як одного разу ми з приятелями сиділи на рибалці і, поки закинули вудки, я вирішив зіграти на гітарі пісні свого улюбленого виконавця – Висоцького. Я й не помітив, як навколо мене зібрався цілий натовп. Люди все підходили, слухали й аплодували. Це стало, мaбуть, поштовхом до серйозної роботи”, – розповів Сергій під час зустрічі з журналістами ІТА “Юн-Прес”.
Сергій розповів, що в його родині всі грали на музичних інструментах: дід – на балалайці, яка досі зберігається вдома, батько чудово володів гітарою і добре співав. У дитинстві Сергій закінчив музичну школу по класу “баян”. А в 90-ті роки на сходовій клітці юнак зі своїми друзями, як і личить підліткам того часу, грали Цоя й Висоцького на шестиструнній гітарі, а його батько показував акорди на семиструнній.
“Я пам’ятаю, як в 2010 році подивився відео пісні “Ранкова гімнастика”. Мою увагу привернуло те, як Володимир Семенович майстерно перебирає струни правою рукою. Здавалося, чотири акорди й нічого складного, а ні – це не просто бій. Мені стало дуже цікаво і я почав вивчати цю техніку для себе. Тоді ж я купив шестиструнну гітару, переробивши її в семиструнну, і почалося моє творче життя”, – розповідає Сергій Бондарчук.
Барда часто можна побачити в київській галереї “Висоцький”, де музикант проводить творчі вечори, присвячені своєму кумиру. До речі, це перший і єдиний музей Володимира Семеновича в Києві, де виставляються унікальні матеріали, пов’язані з видатним музикантом. Це музей і одночасно творчий майданчик для спілкування шанувальників творчості Висоцького, проведення творчих вечорів талановитих людей.
Директор галереї Єлизавета Логінова, за словами Сергія Бондарчука, чуйно ставиться до будь-якої інформації, пов’язаної з життям і творчістю Висоцького й безмежно поважає талановитих людей.
“Для мене ця галерея – як другий рідний дім. Чотири роки тому мій друг помітив у одній з газет портрет Володимира Семеновича з гітарою, де було написано про відкриття нової галереї, присвяченій Висоцькому. Там же говорилося, що кожен, хто має талант співати, грати на музичному інструменті, міг прийти поспілкуватися з однодумцями. На той момент я вже знав 10-15 пісень Висоцького і вирішив спробувати. Ми поспілкувалися і вирішили провести творчий вечір пам’яті Висоцького. В перший раз було незвично, адже одна справа рибалкам співати, а тут люди прийшли спеціально послухати. Я заспівав 22 пісні і все пройшло на ура”. – розповів Сергій Бондарчук.
Згодом його почали запрошувати на фестивалі. Відтоді музиканта завжди супроводжує гітара.
“Творчість Висоцького настільки величезна, що в ній розбиратися і розбиратися. Мені подобається, як він підносить свої пісні і одним з важливих пунктів є віршування, в якому важливе смислове навантаження. Вивчаючи будь-яку з них, дуже складно так само подати кожну”, – пояснює Сергій причини свого захоплення творчістю Висоцького.
Навіть, каже він, здавалося б, пісня “Утренняя гимнастика” – жартівлива, але, знаючи її автора, який був “одиноким бунтарем” по відношенню до влади.
“Я розумію, що в пісню, можливо, закладений режим радянської влади: “… вдох глубокий, руки шире … “або” … первых нет и отстающих … “. Багато хто намагається переспівати Висоцького, думаючи, що якщо будуть хрипіти, то суть долине до глядача. Але до слухача потрібно донести родзинку. Я, припустимо, бачу цю родзинку і намагаюся її передати. У Висоцького все – як в останній раз і не кожному дано зрозуміти це і піднести пісню”, – ділиться своєю думкою Сергій.
Але особистого життя при вивченні творчості поета київський бард не торкається. “В його особисту справу я лізти не хочу. Звичайно ж, я багато знаю, але не на це я ставлю наголос. Мене цікавить пісня”, – наголосив Бондарчук.
Основна робота Сергія – це проектування меблів і, як розповідає музикант, творчість практично не вплинула на роботу. “Хіба що, під час роботи мене відвідувала муза і я зупинявся зробити записи. Були випадки, коли приходив з роботи об 11 годині вечора і до 3 години ночі сидів за “переборами”, хоча вставати о 6 ранку. Тим не менш, я не можу сказати, що музика щось в мені змінила, я завжди був творчою людиною. Ні дня, що б я хоча б півгодинки не пограв. Моя гітара постійно зі мною в машині. На жаль, режим роботи іноді не дозволяє грати, часу не дуже вистачає на себе, але я не здаюся й буду рухатися далі”, – каже Сергій.
Також Сергій пише власні пісні, які він виконував на одному з творчих вечорів під назвою “Гринівська вітальня”, яка вже сім років на базі однойменного літературно-художнього салону в бібліотеці №15 Голосіївського району Києва. Тут, зазвичай по суботах, проходять зустрічі з цікавими творчими особистостями, обдарованою молоддю, письменниками, поетами, бардами, музикантами.
“Директор Алла Дубенюк, організовуючи творчі вечори, дає можливість кожному проявити себе, а після заходу його учасники разом із глядачами п’ють чай в затишній домашній обстановці. Там я вперше виконав авторську пісню під назвою “Холостяцкая”. Але свої композиції я виношу в маси рідко, адже вважаю, що більшість з них повинні бути відшліфовані, щоб глядач не думав, а відразу розумів про що пісня. Потрібно обов’язково з цим прожити, зрозуміти їх і переглянути”, – поділився бард.
Він каже: “У Висоцького є пісня:
“Кто-то высмотрел плод, что неспел, неспел.
Потрусили за ствол – он упал, упал.
Вот вам песня о том, кто не спел, не спел
И что голос имел – не узнал, не узнал…”
Ось я дізнався, що у мене є голос, і я щасливий”.
Фото: сайт Бібліотеки № 15 для дітей
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
