Незворотні зміни, що відбуваються зі споживацькими традиціями кіно (руйнування монополії кінотеатрів як єдине місце показу нового кіно), вимагають нових підходів в кіноіндустрії. Мережеві багатозальні кінокомплекси в ТРЦ, з високою ймовірністю, не витримають нових умов і будуть скорочувати кількість зал або скорочувати мережу. Новими тенденціями в кінофікації (розвиткові кінотеатрів буде створення мереж невеликих кінотеатрів в житлових комплексах (ЖК), ближче до глядача, а також відкриття високотехнологічних сучасних прем’єрних кіномайданчиків – своєрідних Палаців Кіно для показу блокбастерів та для проведення прем’єр національного кіно за участі знімальних груп. Доля муніципальних кінотеатрів столиці також складна, але небезнадійна, й також вимагає нових підходів. Тепер в кінопрокаті на перший план виходить завдання популяризації українського кіно, яке вітчизняний глядач, на жаль, все ще дивиться недостатньо активно. Проте, як кажуть, це неточно, бо зараз більшість глядачів переважно дивляться фільми на стрімінгових платформах, які не оприлюднюють статистику переглядів або надають її дозовано.
Про це в інтерв`ю KВ розповіла Людмила Горделадзе – засновниця нової компанії “Арт-об’єкт”, що тепер починає свою системну роботу з популяризації українського кіно в легендарному київському Будинку кіно, що належить Національній Спілці кінематографістів України. Раніше вона протягом 18 років очолювала столичний кінотеатр “Жовтень”, який завдяки пані Горделадзе перетворився на культове місце знавців та поціновувачів справжньго кіномистецтва.
Після початку великої війни росії проти України Людмила Горделадзе недовгий час опікувалася популяризацією кіномистецтва в “Українському домі”.
KВ: Чому не склалась ваша співпраця з “Українським домом”?
Людмила Горделазде: На початку травня, коли життя в Києві більш-менш стабілізувалося, я запропонувала директорці “Українського дому” Ользі Вієру зробити в частині цього приміщення кінопростір. Ми запустили проект, упорядкували глядацьке фойє, зробили фотовиставку “Забуті кінотеатри Києва”, доукомплектували обладнання для проведення кіносеансів.
Але “Український дім” є режимним об’єктом (він належить Державному управлінню справами, – KВ), тому виникло багато труднощів. Масовий глядач туди не пішов. Виявилось, що функціонувати, як кінотеатр на постійній основі, він не може. Тому я покинула проєкт.
KВ: Зараз ви працюєте в “Будинку кіно”. Які проєкти в роботі?
Людмила Горделадзе: Я багато років займаюся просуванням, популяризацією українського кіно. На жаль, через карантин, а тепер через війну, багато українських фільмів, які вже зняті і готові для прокату, досі не вийшли до глядача в Україні.
Наш проект в “Будинку кіно” носить назви “Осередок Кіноспільнота”. Тут будуть прем’єри, творчі вечори, інші заходи, присвячені українському кіно. 26 липня при аншлазі відбувся творчий вечір популярної артистки Ірми Вітовської із допрем’єрним показом фільму, знятому в жанрі “психологічний трилер” – “Між нами”, де Ірма зіграла головну роль, створивши багатогранний образ жінки-злодійки. Фільм мав вийти навесні, однак через війну прем’єра відкладена.
Про українське кіно та вітчизняного кіноглядача
KВ: Чому мало українського кіно в національному кінопрокаті? Чи є підтримка кіно з боку держави?
Людмила Горделадзе: З 2013-го року запрацювало законодавство, що врегульовує державну підтримку кіно. В ньому основні законодавчі ідеї, аналогічні польському досвіду. З’явилися експертні ради, започатковано формат пітчингу. З 2014-го я була членкинею експертної ради Держкіно з 2019 по березень 2021 року членкинею ради з державної підтримки кінематографії. Функція цих органів – ухвалення рішень про держфінансування кіно.
З 2014-го багато чого принципіально корисного було зроблено. До речі, всі ті фільми, якими пишається сучасний національний кінематограф, були запущені у виробництво саме в ті роки і саме нашою експертною командою.
На жаль, в цей час кінопрокат функціонує дуже мляво, особливо в частині випуску національного кіно. Продюсери бояться випускати фільми у широкий прокат під час військового стан, але активно презентують їх за кордоном, на фестивалях.
Українське кіно в фокусі фестивалів, а також представляється на різних зарубіжних кіномайданчиках, здебільшого – з метою збору доброчинних внесків на користь ЗСУ і українських переселенців. В багатьох країнах світу успішно проходить CinemAid Ukraine Charity Film Marathon — серія показів на підтримку України. Кошти збирають у фонд “Повернись живим”, а також у спецфонд Держкіно на підтримку українських кінематографістів, що воюють у складі ЗСУ і ТрО.
KВ: Тобто український глядач не може побачити тих вітчизняних фільмів, які дивляться за кордоном?
Людмила Горделадзе: Йдуть покази. На початку липня у Харкові відбувся показ фільму “Будинок “Слово” Нескінчений роман”. Це історія про те, як в 30-ті роки минулого століття на тлі знищення селян винищували українську інтелігенцію, зокрема, спеціально зібрану під одним дахом будинку письменників “Слово” у Харкові. Історія трагедії митців, чий рай обертається в пекло, коли система ламає художника.
Через те, що у Харкові особливо небезпечно, понад 150 глядачів дивились фільм у бункері. Дуже шкода, що глядач у Києві чи Львові поки не може побачити цей фільм у кінотеатрах.
Нещодавно на закритих переглядах для спеціалістів побувала на переглядах фільмів “Батько” і “Снайпер. Білий ворон”. Ці стрічки присвячені подіям війни 2014-15 років, але вони дивляться як дуже актуальні. “Батько” – історія пошуку батьком сина-воїна в полоні, а в “Снайпері…” герой з абсолютно цивільної людини перетворюється в патріота-героя війни. Мене дуже вразили ці роботи.
Моя мета – познайомити українське суспільство з подібними фільмами.
KВ: Який український фільм вас найбільше вразив?
Людмила Горделадзе: Фільм “Атлантида” Валентина Васяновича. Він виявився пророчим. Якось Пилип Іллєнко сказав: “Якби ми нічого іншого не знімали, а лише цей фільм, ми могли б вже відзвітувати перед Богом”.
Я не бачила ще нового фільму Валентина Васяновича “Відблиск” (про психологічний злам людини після фронту), не бачила “Клондайк” Марини Ер Горбач (про катастрофу рейсу М17 в 2014 році), не бачила інших готових успішних українських картин, а їх без прокату накопичилося вже понад 20, але впевнена, що вихід до глядача нових українських картин буде справжніми знаковими культурними подіями.
KВ: Які українські фільми успішні за касовими зборами?
Людмила Горделадзе: Найбільш успішна картина “Я, ти, він, вона” 2019 року, в якій головну роль грає Володимир Зеленський. Ця картина отримала найбільший фінансовий показник – 72 млн гривень.
Інші фільми демонстрували менші показники. Наприклад, фільм “Скажене весілля” (перший з франшизи) зібрав 55 млн гривень. “Кіборги” – 23 млн гривень. Якщо брати касові збори окремого кінотеатру, наприклад, “Жовтня”, то фільм “Мої думки тихі” Режисера Антоніо Лукича отримав найвищий показник аудиторії за всю історію кінотеатру – понад 10 тис. глядачів, перекривши минулий рекорд – по фільму “Юність” Паоло Серрентіно.
Втім, варто пам`ятати, що зараз багато людей, як кіноглядачі, переходять на стрімінгові платформи. І які там перегляди – нам невідомо. Бо платформи не оприлюднюють відповідну статистику – про перегляд того чи іншого фільму.
KВ: Як зараз, після початку активних бойових дій, функціонують кінотеатри?
Людмила Горделадзе: На заході України кінотеатри працювали у березні, квітні. В Києві й там, де можливо, кінотеатри почали відкриватися з середини травня. З кінця лютого дистриб’ютори нових фільмів не завозили. І лише в червні у прокат почали виходити новинки кіно.
Нещодавно ГО “Союз кінотеатрів України” звернувся до Асоціації торговельних центрів з проханням сприяння зниження орендної платні для кінотеатрів. Глядач зараз в масовому порядку не готовий ходити в кінотеатри. В червні лише 5-7% глядачів відносно показника на грудень 2021 року відвідали кінотеатри.
До того ж багато кінотеатрів постраждали внаслідок війни: в Києві був пошкоджений кінотеатр у ТЦ “Ретровіль”, в Харкові взагалі зруйнований новий кінотеатр, ушкоджень зазнали кінотеатри в Одесі й Запоріжжі.
Там, де тривають активні воєнні дії, зрозуміло, що функціонування кінотеатрів неможливе.
Про долю столичних кінотеатрів та кінотеатру “Київ”
KВ: Чому в Києві так часто закривають автентичні кінотеатри ? Хтось хоче “віджати” ласий клаптик землі?
Людмила Горделадзе: Не лише. Більшість автентичних кінотеатрів сьогодні не відповідають сучасним вимогам. Вони здебільшого мають своє приміщення з великою площею і тільки один-два кінозали. Такі кінотеатри збиткові, не можуть покривати видатки, потребують вартісного технічного переоснащення, тому вони закриваються, і не лише в Україні, а й по всьому світу.
При ЄС існує така асоціація “Europa cinemas”, яка допомагає утримувати автентичні кінотеатри. В Україні лише кінотеатр “Жовтень” відповідає всім вимогам і критеріям та отримує гранти від цієї асоціації.
KВ: Чи зможуть пережити кризу мережеві кінотеатри?
Людмила Горделадзе: Не лише пандемія COVID-19 та війна вплинули на зменшення відвідування кінотеатрів. Більшість кінотеатрів знаходяться у торговельно-розважальних центрах.
По-перше, торговельна спроможність громадян впала. По-друге, люди почали більше купувати в Інтернеті, й потреба йти в ТЦ відпала. По-третє, дуже стрімко, особливо за ковідні роки, розвинулися стрімінгові платформи.
KВ: То чи є майбутнє у кінотеатрів?
Людмила Горделадзе: Є! Виживуть найсильніші. А щодо розвитку – новими тенденціями в кінофікації (розвиткові кінотеатрів), на мій погляд, буде створення мереж невеликих кінотеатрів в житлових комплексах, ближче до глядача. А також відкриття високотехнологічних сучасних прем’єрних кіномайданчиків – своєрідних Палаців Кіно для показу блокбастерів та для проведення прем’єр національного кіно за участі знімальних груп.
KВ: Яка історія склалась довкола кінотеатру “Київ”?
Людмила Горделадзе: Історія “Києва” останніх років – це приклад юридичних та людських помилок усіх сторін, які взяли участь у цьому конфлікті.
Дирекція ще тоді чинного кінотеатру проігнорувала вимоги законодавства з питань переукладання договору оренди. Приватне підприємство протягом 20 років орендувало комунальну власність та сплачувало низьку орендну плату. І дирекції здалося, що цього цілком достатньо, щоб претендувати на продовження договору з містом. Міська влада цілком законно відмовилася продовжити договір без перегляду орендної плати.
Почався публічний скандал. Владі не вдалося провести “культурне розлучення” за законодавством згідно з процедурою. Зрештою, внаслідок неймовірно активного громадського обговорення питання “Що нам зробити з кінотеатром “Київ”” було прийнято найгірше з можливих рішень – провести конкурс-аукціон орендної плати, замість того, щоб оголосити конкурс культурних концепцій правильного використання величезного за площами та можливостями закладу культури у центрі міста.
У результаті переможець конкурсу відмовився сплачувати орендну плату, але не відмовився від самої оренди. Влада здійснила ще низку необдуманих і незаконних дій (наприклад, “зруйнувавши” цілісний майновий комплекс, видаливши з нього “приміщення” і передавши його комунальному підприємству), а потім справа загрузла в судах.
Що можна зробити, щоб повернути кінотеатр місту? Все дуже просто. Потрібно повернути комунальне підприємство “Кінотеатр “Київ”, яким воно було до передачі в оренду 1999 року. Для цього міській владі потрібна лише воля до перемоги над власними помилками.
Фото: надані Людмилою Горделадзе
