Медичний персонал “нековідних” лікарень отримує жалюгідні ставки без обіцяних урядом доплат. Наслідки можуть стати непоправними – за шаленого дефіциту медпрацівників в Україні, все більше з них і далі виїжджатимуть на роботу за кордон. І все більше українців вмиратиме від небезпечних хронічних хвороб – пацієнтів просто нікому буде лікувати, адже держава їх кидає, по суті, напризволяще.
Одне з вітчизняних медіа повідомило приголомшливий факт: в Сумах медсестрам, котрі не працюють в коронавірусних відділеннях, платять щомісяця “голу” ставку в 4 500-4 700 гривень. Жодних доплат медперсонал сумської лікарні з початку нинішнього року не отримує, адже втратила чинність постанова Кабміну № 610, згідно з якою всі медичні працівники одержували додаткові кошти від 1 000 до 4 000 гривень. Так, сьогодні лікарні, не задіяні в боротьбі проти коронавірусу, отримують певні кошти від Національної служби здоров’я України. Проте, переважно використовують їх на численні потреби медзакладів, а не на доплати персоналу – оскільки в цих грошей немає конкретного цільового призначення, як це було минулого року!
Слід запитати у топ-чиновників: а чи можливо взагалі для “нековідних” медиків прожити на такі мізерні кошти, навіть якщо брати до уваги минулорічні подачки від влади “з барського плеча”? Чи є відповідальними Президент Володимир Зеленський, Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, міністр охорони здоров’я Максим Степанов за те, що медпрацівники в Україні приречені на жебрацьке існування? Чи змогли б ці та інші державні діячі прожити на 4-5 тисяч гривень на місяць? Чому тоді українські лікарі та медсестри повинні рахувати копійки?! І чому у той час, коли медики в Україні заледь животіють, численні чиновники і нардепи здають декларації з річними доходами, починаючи від 2 мільйонів гривень? Чому в. о. міністра енергетики отримує майже 12 млн грн лише з депозитних відсотків, у той час, коли вітчизняна енергетика перебуває у “застої”? Чому член Наглядової Ради “Укрзалізниці” одержує щомісячну зарплату у 300 тисяч гривень на місяць, якщо підприємство показало в минулому році 9 млрд грн збитків? Чому очільнику “Нафтогазу” держава платить кілька мільйонів гривень на місяць – у той час, коли українській медсестрі немає за що годувати дітей? Чому у тому ж таки Сингапурі зарплата топ-чиновників прямо залежить від обсягу ВВП?
Жалюгідний зарплатний мізер українські медики отримують практично у всіх регіонах. Ну, можливо, за винятком заможного Києва та деяких інших обласних центрів, де муніципалітети з доброї волі доплачують медпрацівникам з місцевих бюджетів. Такий ганебний стан речей підтверджується офіційною статистикою. Так, у квітні-вересні 2020 р. середньомісячні витрати на оплату праці (до відрахування податків!) в медустановах, які надають спеціалізовану медичну допомогу, становили: керівникам закладів – 23 500 грн; лікарям – близько 9 000 грн; медперсоналу – 7 500 грн; молодшому медперсоналу – 6 100 грн. І це – з урядовими доплатами!
Ось так цінять в нашій державі працю лікарів! Їхня середня зарплата – суттєво нижча, ніж в інших галузях. В Україні середньостатистичний лікар отримує менше, ніж вантажник в супермаркеті, не кажучи вже про медперсонал! Чи можливо з такими жебрацькими “подачками” від держави сумлінно й ефективно лікувати пацієнтів? Чи не тому у нас щороку зростає смертність і скорочуються продуктивні сили, від яких залежить рівень економіки і обсяг ВВП?
В цьогорічному держбюджеті на обіцяні доплати всім лікарям банально немає коштів. В НСЗУ ще наприкінці минулого року визнали, що їм не вистачає майже 5,6 мільярда гривень на оплату медзакладам, які мають договори на лікування пацієнтів із COVID-19. Що вже говорити про медперсонал “нековідних” лікарень? Тим часом, на будівництво доріг у 2021 році виділено аж 72 млрд грн! Що ж, для української влади дороги виявилися набагато більш важливими, ніж людське життя і здоров’я, які напряму залежать від рівня зарплат лікарям і медперсоналу. Адже медик з жебрацьким окладом не буде думати про пацієнта, а радше, про те, де заробити додаткові гроші! Чи не тому з початку 2020 року на роботу за кордон виїхало 66 тисяч медпрацівників, а понад 5 тисяч лікарів спеціалізованої ланки та майже 34 тис. медпрацівників звільнилися?! Це при тому, що, за даними Державної служби зайнятості, майже 73 тисячі українських медиків у минулому році втратили роботу! І в той час, як в Україні влада не може знайти гроші на доплати медикам, в Польщі прийнято спеціальний закон, яким скасовано обов’язкове підтвердження дипломів для українських та білоруських лікарів. Цим же документом медикам, які лікують хворих на коронавірус, вдвічі підвищили зарплати.
Відтак, разом з надбавками український лікар-мігрант щомісячно заробляє 12-15 тисяч злотих, або понад 100 тис. грн! Молодший медичний персонал в Польщі отримує від 3 000 злотих/місяць, або більше 21 тис. грн. Ця сума є мінімальною заробітною платою медсестри без досвіду роботи за 8-годинний робочий, що відповідає окладу вітчизняних головних лікарів медзакладів. В Україні ж на сьогодні є недоукомплектованими 24,7 тисяч лікарських посад. Водночас, в нашій країні не вистачає майже 36 тис. медсестер. І це – геть не дивно: хіба багато є охочих за 4-9 тисяч гривень виконувати пекельно важку й ризиковану, та ще й кваліфіковану роботу?!
По суті, українська влада всіх без винятку каденцій доклалася до того, щоб одна з найшляхетніших професій перетворилася на найбільш непрестижну і навіть жебрацьку! На цьому тлі сентенції міністра охорони здоров’я Максима Степанова про те, що , мовляв, уряд робить усе, аби медпрацівники отримували підвищені зарплати, виглядає не інакше, як цинічний жарт! Та й який може бути престиж медпрацівника в нашій країні, якщо “народний” обранець від правлячої партії закликає звільняти медиків, які відмовляються від вакцинації? Медиків, котрі щодня ризикують власним життям, рятуючи інфікованих коронавірусом українців?! Хто тоді працюватиме в “ковідних” відділеннях – урядовці, “слуги народу”?
І останнє, проте не менш важливе. Влада, по суті, кинула напризволяще не лише медперсонал “некоронавірусних” лікарень, а й сотні тисяч українців, котрі хворіють небезпечними хронічними хворобами. Адже, і досі в країні діє сумнівно виправданий урядовий “мораторій” на планові госпіталізації й операції, окрім т. зв. ургентних. Під прикриттям коронавірусу влада насправді дискримінує пацієнтів, брутально порушуючи конституційне право багатьох громадян на повноцінну медичну допомогу!
Чи можуть наші топ-чиновники пояснити, чому надання операційної допомоги при інсульті, інфаркті, виразці шлунку, чи при хронічному вірусному гепатиті позиціонується як другорядне? Тим часом, цифри свідчать про інше. Так, за даними Державної служби статистики України, з січня по вересень 2020 р. померло 378 315 осіб, причому летальність від коронавірусу складає 0,6 %, або 2 565 летальних випадків за вказаний період. Водночас, найбільше українців померло від хвороб систем кровообігу – 256 474 осіб. На другому місці серед причин смертей – новоутворення (51 817 осіб), і на третьому – хвороби органів травлення (15 259 громадян). Чи є морально виправданим для влади забороняти планові операції, якщо в багатьох випадках це – єдиний шанс для пацієнтів на збереження життя?! І водночас – лишати спеціалізований, “нековідний” медперсонал на грані виживання?! Не хочеться думати, що комусь “у верхах” вигідна схожа ситуація…
Водночас, чи може уряд, окрім “стратегічної” ліквідації масштабних корупційних схем, із-за яких держбюджет втрачає десятки мільярдів гривень, вже сьогодні виправити ганебний стан речей із дискримінацією “нековідного” медперсоналу і сотень тисяч “неургентних” пацієнтів? За наявності політичної волі – так, може. Для цього, як мінімум, необхідно: а) перерозподілити 10 млрд грн з Дорожнього фонду в НСЗУ на спеціальну статтю щодо доплат медичним працівникам (дороги від цього суттєво не постраждають); б) дозволити там, де це можливо, виходячи із динаміки поширення коронавірусу, планові госпіталізації й операції; в) зменшити принаймні вдвічі мільйонні зарплати топ-чиновників і членів наглядових рад держпідприємств, прив’язавши їхній розмір до конкретних результатів і KPI; в) скоротити армію чиновників на 20 % (а їх у нас аж 244 тис. проти 97 тис. лікарів). Україна може це зробити цілком “безкровно” для держуправління, досягнувши показників Франції – 1 чиновник на 134 громадян (порівняно з українським показником 1 проти 171). А кошти, що звільняться, необхідно спрямувати на додаткове фінансування медзакладів. Адже, голодний лікар – загроза для пацієнта.
Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”
