За останній час наша держава дуже обмежила свою присутність в розвитку економіки країни, віддавши її на відкуп “невидимій руці” ринку. При тому, що в економіках розвинутих країн присутні і розвинені державні механізми управління, жорстко націлені не тільки на захист власної економіки, а і на її активну підтримку та розвиток. У них держава активно втручається, мобілізуючи для цього найефективніші трудові та матеріальні ресурси.
Рівень довіри у громадян до держави буде залежати від ефективності державного управління. Чим ефективніше, тим довіра зростає.
Держава втратила довіру. На сьогодні функції держави обмежилися і зосередилися суто на фіскальному механізмі та легальному апаратові примусу. Органи влади не займаються активним розвитком економіки, не створюють механізмів для реалізації можливостей українцями. Держава захоплена іноземними капіталами, невіглаством власного бізнесу і тому є об’єктивні і суб’єктивні причини.
Державний підхід “ви зробіть, а ми компенсуємо або підтримаємо” чи “нам треба створювати умови…” не дав результатів.
Так, як і не дав результатів розвиток ринкових відносини. Сама по собі, ринкова економіка, виправдана з економічного та морального погляду доти, доки вона повніше та краще за будь-яку іншу економічну систему забезпечує всі потреби суспільства.
Вже важко за ринковим механізмом стимулювати аграрні підприємства купувати вітчизняні трактори та іншу техніку – маркетинг і реклама не діють. Іноземний капітал звик до свого виробника, власні виробники вважають, що своє гірше. Аграрний холдинг навряд чи буде купувати “Т-150” і навряд чи йому цікаво підтримувати власного виробника. Винні в такій ситуації і національні виробники тих же тракторів і техніки, замінюючи цілі технологічні ланки власного виробництва іноземними комплектуючими – фактично займаються тим же, що і їхні потенційні споживачі – аграрні підприємства.
В країні потрібні нові механізми державного управління. Розробка і впровадження таких механізмів потребує і аграрний сектор економіки.
Механізми державного управління Нової аграрної політики будуть направлені на реалізацію економічних, організаційних, нормативно-правових і мотиваційних заходів з розвитку. Нова аграрна політика вплине на розвиток і інших галузей економіки.
Одним із головних суб’єктів Нової аграрної політики, поряд з державою, повинен стати селянин, власник землі та члени його родини.
Перш за все, доцільно розробити механізм прямого державного кредитування товариств (об’єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних господарств, товаровиробників без застави та за відсотками й комісіями, що передбачають лише відновлення витрат кредитних установ в межах 3%. Також, первинний товаровиробник може бути замовником із проектування та створення (будівництва) інфраструктури сільськогосподарського виробництва, а держава забезпечить кредитування відповідних капіталовкладень. Разом з цим, важливу роль буде відігравати спрощення і пришвидшення отримання дозвільної документації на будівництво, безплатне підключення до енергетичних систем та введення в експлуатацію інфраструктури аграрного виробництва.
Також, необхідною є розробка механізмів забезпечення споживчого кредитування власників землі для задоволення гострих споживчих потреб для зняття напруження щодо потреби продавати землю в межах процентної ставки у розмірі 3%.
Актуальність цих механізмів в тому, що, на жаль, іноземний капітал, існуючий аграрний і банківський бізнес не зацікавлені і неспроможні в формуванні первинного товаровиробника і отримання селянином, власником землі, більшого доходу від землі. Не зацікавлені вони і у появі у селянина, достатнього рівня забезпеченості, як у вигляді роботи, так і достойної оплати результатів цієї роботи.
Необхідні механізми державного управління направлені на формування кооперації між товариствами власників землі та міжгалузевої кооперації – між товариствами і національними виробниками продукції, необхідної для аграрного виробництва, яка багаторазово збільшать ефект від розвитку аграрної галузі.
У такому запропонованому Новою аграрною політикою інтенсивному режимі організації розвитку сільського господарства, тваринництва та переробної галузі, важливим завданням буде забезпечення збільшення споживання продукції первинного виробника, не тільки на внутрішньому ринку, а і інтенсивне просування українських товарів на зовнішні ринки. Для забезпечення цього необхідний механізм захисту власного виробника та експортної орієнтації розвитку галузі через експортно-кредитну функцію.
Серйозне ставлення до механізмів державного управління, закладання в них ініціативно-організаційних складових – єдине, що може зупинити абсолютне і відносне падіння економіки країни та бути відправною точкою для пришвидшеного її зростання під егідою держави.
Селяни, власники землі, зачекались на державу, як в принципі і інші громадяни України.
Читайте: Обіг землі і нова аграрна політика. Пропозиції щодо нових основних законодавчих змін
Роман Головін, кандидат наук з державного управління
