Попри те, що в с. 111 Конституції України є згадка про імпічмент президента, наразі немає закону, котрий детально описував би цю процедуру.
Різні політики вже не перший рік виступають з вимогою оголосити імпічмент тому чи іншому президенту, але наразі зробити це, фактично, неможливо.
Наявність чітко прописаної процедури імпіченту могла б допомогти усуненню президента у випадку порушення ним законодавства. Але чи потрібно це кандидатам на посаду президента насправді?
Роман Безсмертний не згадує про закон про імпічмент президента.
Ольга Богомолець обіцяє ухвалити закон про імпічмент президента.
Юрій Бойко не планує приймати чи пропонувати закон про імпічмент президента.
Олександр Вілкул нічого не пише про можливість оголошення президенту імпічменту.
Анатолій Гриценко обіцяє, що “буде Закон про імпічмент президента”.
Володимир Зеленський обіцяє подати законопроект про імпічмент президента.
Руслан Кошулинський обіцяє “запровадити дієву процедуру імпічменту Президента”.
Олег Ляшко обіцяє добитись ухвалення “законів про імпічмент та Тимчасові слідчі комісії, які стануть запобіжником від нових януковичів”.
Петро Порошенко не згадує в своїй програмі закон про імпічмент президента.
Юлія Тимошенко обіцяє скасувати недоторканість президента, але нічого не пише про імпічмент.
Як бачимо, про імпічмент згадує більшість кандидатів, але виникає питання, чи захочуть вони прийняття відповідного закону у разі обрання на посаду президента.
З реформуванням правоохоронних органів та судів з надвисокими повноваженнями правозахисників та міжнародних експертів ситуація наступна.
Попри те, що в Україні нібито відбулись реформи поліції, прокуратури та судів, їх результати часто не те що відсутні, а й негативні. В результаті так званої переатестації на посадах залишилась переважна більшість працівників міліції, а значна частина з тих, кого звільнили, поновилась на посадах. Декого, як от теперішнього очільника Київської ОДА Олександра Терещука, від люстрації просто звільнили – указом президента Петра Порошенка.
Єдина реформа, котру можна визнати хоча б частково успішною – заміна ДАЇшників та патрульно-постової служби на патрульну поліцію. Втім, і в ній з часом справи погіршуються – патрульних ловлять на хабарях, виникають питання щодо їх кваліфікації.
Реформа судової системи призвела до того, що голови судів переважно залишились тими ж, що й були, а до судів навіть після конкурсів потрапляють судді, котрі виносили вироки у сфальшованих справах Майдану.
Саме тому необхідно ще раз (хотілося б, щоб востаннє) провести реформу вісєї системи правоохоронних органів.
Роман Безсмертний не згадує про реформу правоохоронних органів та судової системи.
Ольга Богомолець обіцяє антикорупційний суд, котрий, втім, наразі формується.
Юрій Бойко не згадує про реформу правоохоронних органів та судової системи.
Олександр Вілкул обіцяє виборність суддів, але не вказує, до якого рівня. Також він планує заборонити правоохоронним органам втручатись в роботу бізнесу. На його думку, єдиною функцією ГПУ має бути підтримка державного обвинувачення у суді.
Анатолій Гриценко обіцяє, що “за хабарництво суддя отримає пожиттєво тюрму, без права амністії з конфіскацією майна”. Також він пропонує, щоб компенсацію за хибне судове рішення, зафіксоване Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), сплачував персонально суддя, який це рішення виніс.
Володимир Зеленський обіцяє подати законопроект про зняття недоторканності з суддів, запровадити мирових суддів, котрі будуть обиратись, та суд присяжних для кримінальних справ. Він вказує на те, що “органи правопорядку повинні припинити займатись економічним тиском на бізнес”, та обіцяє, що СБУ не буде займатись економічними злочинами.
Руслан Кошулинський обіцяє зняти недоторканність з суддів, та ухвалити закон про їх відкликання. Також Кошулинський пропонує обирати “місцевих суддів ‒ громадою на 5 років, суддів апеляційних судів ‒ з’їздом суддів місцевих судів на 7 років, суддів Верховного суду ‒ з’їздом суддів України на 10 років”.
Олег Ляшко збирається звільнити всіх старих прокурорів і суддів, і надати можливість людям обрати нових “на виборах, як у США”.
Петро Порошенко в програмі пише про те, що в Україні створені “незалежні антикорупційні органи” та про те, що завершується формування Вищого антикорупційного суду. Ймовірно, ці реформи діючий президент вважає успішними попри останні скандали, котрі сколихнули суспільство. Про майбутні реформи в цьому напрямку Петро Порошенко не згадує.
Юлія Тимошенко обіцяє скасувати недоторканність суддів. Також вона обіцяє, що “мирових суддів та суддів місцевих судів буде обирати народ без політичної реклами”.
Жоден з кандидатів не збирається надавати правозахисникам та міжнародним експертам високі повноваження при реформуванні правоохоронної та судової системи. Максимум, на який згодні деякі кандидати – виборність суддів громадянами.
Реформувати ж поліцію, СБУ та прокуратуру кандидатам, вочевидь, не здається за необхідне. Мабуть, псевдореформи, котрі відбулись, задовольняють основних гравців на політичному полі. Дехто хоче забрати право правоохоронців втручатись в діяльність бізнесу – і тільки.
Читайте:
Вибори президента України: програма для адаптації переселенців з тимчасово окупованих територій, умови та засоби для деокупації ОРДЛО та Криму
Вибори президента України: виборча реформа
Вибори президента України: медична реформа
Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії
Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції
Вибори президента України: закон про зброю
Вибори президента України: податок на виведений капітал
Вибори президента України: ринок землі
Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти
Олександр Кравченко, журналіст КиевVласть
