Ігор Сапожко вже п’ять років очолює Броварську громаду, з яких три пройшли в умовах повномасштабної війни, що поставила перед владою чималі виклики. Сьогодні Бровари спрямовують 15% бюджету на підтримку Сил оборони та ветеранів, одночасно адаптуючись до демографічних змін та нових освітніх реформ. Про зміни в пріоритетах розвитку, досвід у програмі лідерства Bloomberg, стратегію безбар’єрності та чому саме малий бізнес став опорою громади Ігор Сапожко розповів в інтерв’ю КВ.
КВ: Пане Ігорю, згадайте 2020 рік, старт вашої каденції. Яким було ваше бачення розвитку громади тоді і як воно трансформувалося під впливом війни? Що змінилося за цей час?
Ігор Сапожко: У 2020 році викликів було чимало. По-перше – об’єднання територіальних громад і проблеми цього об’єднання. Питання, як налагодити співпрацю, адже до громади було приєднано кілька сіл – Требухів, Княжичі, Переможець – і в кожного з них були свої проблеми. У Требухові, наприклад, за три роки до виборів сесії фактично не відбувалися, остання була ще у 2017 році.
Викликів було багато, але у 2022 році взагалі змінився світогляд розвитку громади. Хоч я багато років працюю на посаді міського голови, але саме тоді особливо усвідомив важливість місцевого самоврядування. Адже воно стосується безпосередньо людей, які живуть на території громади, їхніх проблем і викликів, а сьогодні їх надзвичайно багато.
Якщо порівнювати 2020 і 2022 роки, то змінилася і система мислення, і підходи до розвитку. Сьогодні ми по-іншому говоримо про розвиток – економіки, освіти, культури. Я добре розумію, що нині бюджетоутворюючими підприємствами є саме малий і середній бізнес. У нас немає великих підприємств. І це, на мою думку, добре, бо розвивається середній бізнес, створюються робочі місця, наповнюється бюджет і, відповідно, розвивається громада.
КВ: Наскільки вдалося зберегти довоєнні плани та ініціативи? Що вдалося реалізувати попри війну?
Ігор Сапожко: Відверто скажу: якщо подивитися на виборчу програму, то в умовах війни вдалося реалізувати два великі проєкти – реконструкцію шляхопроводу та будівництво нової школи. Навіть так: це вдалося зробити попри війну. Загалом у самому суспільстві відбулося багато змін, змінилися підходи до ухвалення рішень чи розв’язання проблем. В умовах повномасштабного вторгнення всі рішення, напевно, можна назвати нестандартними.
Я спілкуюся з колегами з європейських міст, і для них дивно чути, як ми живемо, як упроваджуємо зміни, будуємо і розвиваємося під тиском цих подій. Вони запитують: «Як це можливо? Ви ж не спите вночі, а вранці йдете на роботу».
Я розповідав, як у 2022 році будували блокпости, допомагали, евакуйовували людей. Ми все це пройшли й маємо досвід, яким можемо ділитися. І сьогодні, зокрема, безпекові стандарти для органів місцевого самоврядування потрібно переписувати відповідно до реалій, у яких живе Україна.
На фото: Передача від Броварської громади FPV-дронів, безпілотників «Mavic» та автомобільних шин для потреб двох підрозділів ЗСУ
КВ: Який момент війни для вас був найгострішим як для очільника громади?
Ігор Сапожко: Найважчим, напевно, був перший день повномасштабного вторгнення. О шостій ранку ми вже були на роботі, зібралися на сходах адмінбудівлі з працівниками. І знаєте, я тоді й для себе не розумів, що робити далі, але рішення розуміння рішень приходило разом із проблемами. Найнагальнішими питаннями для громади були аптеки, ліки, продукти, заправка машин для військових.
Не можу згадати, коли в ті дні вперше відчув, що необхідно поспати. Не пам’ятаю, чи це була третя, чи четверта доба. Дні і ночі наче змішалися. Це був найважчий період.
Далі розпочалася системна робота і допомога. Ворог зупинився фактично за три кілометри, були спроби атакувати місто. Було важко, але ми впоралися.
КВ: Перехід громади на «військові рейки» був помітним?
Ігор Сапожко: Ні, він пройшов непомітно. Ми зосередилися на подоланні нагальних проблем. Не було світла на підприємстві – спрямовували туди електриків. Потрібно було закупити техніку – залучали комунальні служби. Я розумію, що робили не свою роботу, але захищали свою територію.
Вважаю, що ми впоралися максимально добре. Адже в цей час багато людей виїжджало, а багато військових навпаки прибувало, їм потрібні були харчування, паливо, речі. Громада приймала людей з окупованих територій, розселяла, навіть за відсутності документів. Це теж був один із викликів. Загалом, рішення приймалися максимально швидко, наприклад, на сесіях ухвалювали необхідні виплати, підтримували за рахунок місцевих програм мешканців Броварського району та Чернігівщини.
Запам’ятався момент, коли Чернігівський хлібзавод попросив 50 кг дріжджів. Ми передали їх за допомогою волонтерів, майже в оточення. Це був момент, коли я ще раз відчув істинність приказки, що хліб – усьому голова.
У перші місяці війни в нас працювали комунальні служби, місто жило. Інколи від жителів лунає критика на адресу моїх колег за певні рішення у той буремний час. Але, коли наші громадяни бачили на вулицях не тільки танки, а й снігоприбиральні машини, це давало відчуття спокою та контролю.
У березні 2022 року в місті залишалося, якщо чесно, менше третини мешканців – близько 10 тисяч. Військових було більше, ніж цивільних.
КВ: Як сьогодні організована робота громади? Що змінилося найбільше?
Ігор Сапожко: У закладах освіти, де було можливо, ми облаштували укриття. Де не було – збудували два протирадіаційні укриття: у першому та четвертому ліцеях.
Школи працюють, підприємства працюють. Навіть під час влучання «шахедів» 29 листопада цього року комунальні служби працювали під час тривоги – прибирали скло після прильотів, забивали вікна фанерою. Кожен знає процедуру, як має діяти. Ця злагодженість показує, наскільки були недооцінювані органи місцевого самоврядування. Вони забезпечують життєдіяльність громади за будь-яких умов.
На фото: наслідки російської дронової атаки в Броварах від 29 листопада
КВ: Ви вже частково торкнулися теми укриттів. Скільки їх сьогодні облаштовано в громаді й чи достатньо цього?
Ігор Сапожко: Ні, укриттів недостатньо. Якщо говорити відверто, то особливо в житловому фонді. Якщо брати заклади освіти чи культури – це окрема історія, я їх зараз не враховую. А от житлові будинки – тут проблема системна. За нормами цивільного захисту ще з радянських часів у житлових будинках укриття не передбачалися. Вони були на підприємствах, у виробничих зонах.
Сьогодні ми змогли облаштувати 66 укриттів у підвальних приміщеннях, які перебувають на обслуговуванні ЖЕКів. Є також укриття в ОСББ та житлово-будівельних кооперативах.
Але цього замало. Під час масованих атак люди переважно йдуть у заклади освіти. У кожному мікрорайоні є навчальний заклад – туди і йдуть мешканці. 29 листопада, наприклад, у новій школі в укритті перебувало близько 60-70 людей. Це показує, що питання доступності залишається.
Правильним рішенням у перспективі є будівництво паркінгів подвійного призначення – як укриттів, і як підземних паркінгів. Але сьогодні слід зважати на фінансові спроможності: ми працюємо не з бюджетом розвитку, а з бюджетом утримання громад. І це суттєво обмежує можливості. Тому, на жаль, якщо говорити саме про житловий фонд, укриттів недостатньо. Це питання майбутнього розвитку.
На фото: Огляд ходу ремонтних робіт у закладах освіти громади перед початком навчального року: триває облаштування укриттів
КВ: А як щодо пунктів незламності – наскільки місто готове до блекаутів?
Ігор Сапожко: У нас працюють заправки – на кожній можна підзарядити телефон, зайти зігрітися, випити чаю. Ніхто не відмовить. Щодо тепла, води, каналізації – ми готові. Готова лікарня. Загальна потужність генераторів по місту – приблизно 4,5 МВт.
Ми серйозно попрацювали в літній період. Частково змінили систему теплопостачання, встановили додаткові генератори на центральних теплових пунктах. Є проблема з 25-поверховими будинками – без електроенергії циркуляційні помпи не працюють, і на верхніх поверхах не вистачає тиску. Але в частині житлових будинків ми цю систему частково скоригували – облаштували додаткові центральні теплові пункти, генератори тощо. Нові будинки, на жаль, не всі повністю забезпечені автономністю, але тепло, вода і каналізація працюють.
Пункти незламності є, вони обладнані й готові. Робота ведеться постійно. Так, проблеми виникають, але вони вирішуються. Головне – щоб у людей було тепло і працювала каналізація.
На фото: У Броварах встановлюють мобільні Пункти незламності від ДСНС
КВ: Перейдемо до теми ветеранів і підтримки військових.
Ігор Сапожко: Підтримку військових ми запровадили з першого дня повномасштабного вторгнення. У нас діє кілька програм. Є два основні напрями. Перший – це субвенції безпосередньо військовим частинам, відповідно до їхніх запитів. Другий – це закупівля обладнання. Часто військові кажуть: «Кошти нам не потрібні – нам потрібен Starlink або конкретне обладнання». Ці закупівлі здійснює комунальне підприємство «Бровари-Благоустрій». Субвенції проходять через фінансове управління. Якщо об’єднати всі програми – підтримку мобілізованих, поранених, родин – у цьому році це приблизно 310 мільйонів гривень, що становить близько 15% усього бюджету громади.
КВ: А як у громаді формується підхід до меморіалізації героїв? Якою ви бачите культуру пам’яті у своїй громаді?
Ігор Сапожко: Це дуже складна і чутлива тема. З одного боку, потрібно підтримати ветеранів, які демобілізувалися. З іншого – родини загиблих, зниклих безвісти, полонених. Ми працюємо поетапно. Спочатку зібрали родини військовополонених, визначили їхні проблеми. Потім – родини зниклих безвісти. Там зовсім інші питання: поліція, неправильні висновки, відсутність нарахувань з боку військових частин. Найважливіше – не залишити людину сам на сам з проблемою.
Щодо меморіальних дощок – родини загиблих звертаються щодо встановлення дошок на будинку чи в школі, але і не всі родини цього хочуть. Наприклад, під час зустрічі з матерями у ліцеї №2 вони сказали: «Ми не хочемо перетворювати школу на меморіал». Тому ми шукаємо інші формати. У парку встановлено інтерактивний бокс – біля флагштока кожен може прочитати про наших Героїв. Створена Алея пам’яті. Це лише перший етап. Роботи дуже багато, особливо з демобілізованими хлопцями.
На фото: Зустріч міського голови Ігоря Сапожка з родинами безвісти зниклих захисників і цивільних
На фото: відкриття Алеї Героїв у Броварах
КВ: Щодо демобілізованих, якою є ця система допомоги у громаді, що вона включає? Чи є в громаді ветеранський хаб і як туди звернутися?
Ігор Сапожко: Так, у нас працює ветеранський центр. Там працює 10 фахівців супроводу, які допомагають з будь-якими питаннями – від юридичних до побутових.
Ми навіть запровадили таку практику: якщо дружина або мама залишилася одна, протік кран, треба перенести шафу – вони звертаються до центру, і ми залучаємо комунальні служби. Можна звертатися і до ветеранського центру, і до ЦНАПу, і до управління у справах ветеранів. Ми активно працюємо над розвитком реабілітації.
У лікарні є сильний оздоровчо-реабілітаційний центр, але йому вже замало місця. Зараз думаємо над розширенням – обладнання є, частково за допомоги європейських партнерів.
Ми стараємося працювати з кожною категорією родин. Наприклад, у нас 162 родини зниклих безвісти. Після зустрічей і втручання керівництва поліції багато питань вдалося вирішити просто на місці.
Але є й інший напрям роботи – адаптація ветеранів до цивільного життя. У мене був на прийомі хлопець, будівельник, поранений, списаний за станом здоров’я. Каже: «Я мішок уже не підніму. Мені потрібна сидяча робота і зарплата не менше 50 тисяч». Тут питання ринку праці. Підприємства мають вакансії, але бракує робітників, тобто робочих професій. Є завод з середньою зарплатою 40 тисяч гривень і 100% бронюванням – але немає зварювальників. Це теж виклик, який потрібно вирішувати.
На фото: Броварський міський ветеранський центр «Ветеран PRO»
КВ: Говорячи про допомогу та доступність – як у Броварах реалізується концепція безбар’єрності?
Ігор Сапожко: Ми в процесі. Програма безбар’єрності затверджена, є план розвитку.
Це не лише адмінбудівлі. Найбільша проблема – елементарні житлові будинки й під’їзди. Людина може мати пандус у лікарні, але не може вийти з власного дому. Ми вже встановили ряд підіймачів для людей з інвалідністю. У планах – робити це системно, майже в кожному будинку, а не лише в приміщеннях адміністрації або лікарнях. Зараз відпрацьовуємо один маршрут доступності. Нове будівництво одразу проєктується з урахуванням інклюзії. Нові протирадіаційні укриття обладнані автономними підіймачами.
КВ: Ви раніше згадували про європейський досвід і програму Bloomberg. У чому її суть і які практики Бровари перейняли?
Ігор Сапожко: Програма Bloomberg – це передусім навчальна програма з лідерства для органів місцевого самоврядування. Ми беремо в ній участь і, на жаль чи на щастя, наразі є єдиною громадою з України.
Перше навчання проходив я особисто, зараз триває навчання для команди – людей, які надалі навчатимуть ще десятьох співробітників. Програма довготривала – більше ніж на пів року. Для мене це був дуже цікавий досвід, адже участь брали як великі міста – Осло, Мадрид, Гельсінкі, так і менші громади. Кожен представляв свою практичну історію, свої проблеми, свій підхід до управління. Навчання проводила Лондонська школа економіки. Ми говорили не лише про муніципальне управління, а й про життя, бізнес, розвиток громад, роботу з громадськістю.
Це – позитивна практика та досвід, а навчання дало зовсім інший погляд на кризові ситуації – як критично мислити, як приймати рішення в умовах невизначеності. Саме це сьогодні дуже важливо для України.
Ми сформували команду з представників різних відділів та управлінь. Єдина умова Bloomberg – це мають бути виключно працівники органів місцевого самоврядування. Вони хочуть, з одного боку, передати досвід, а з іншого – навчитися у нас, як працювати в умовах війни.
На фото: Підписання Листа про наміри співробітництва між Броварською міською територіальною громадою та муніципалітетом міста Євле (Швеція)
На фото: Ігор Сапожко під час участі в програмі Bloomberg LSE European City Leadership
КВ: Як так сталося, що саме Бровари стали єдиною громадою з України в цій програмі?
Ігор Сапожко: Ми подавали заявку на участь у навчанні. Чому саме Бровари були обрані – я не готовий сказати. Для мене це теж було певним здивуванням, бо серед учасників було дуже багато столиць європейських країн. Загалом у програмі було лише 30 мерів з Європи. Але так сталося, що саме нас обрали.
КВ: Говорячи про навчання, торкнемося теми розвитку освіти. Цієї осені в Броварах відкрилася нова школа. Розкажіть, будь ласка, про її концепцію та функціонал.
Ігор Сапожко: Цю школу ми проєктували й будували відповідно до концепції Нової української школи. Це початкова школа – з першого по четвертий клас. Згідно з вимогами Міністерства освіти, у перших класах діти мають не лише навчатися, а й відпочивати – у школі передбачені умови для денного сну, зони відпочинку. Але, звичайно, мені хотілося, щоб це була школа повного дня. Один із блоків школи передбачений для позашкільної освіти. Тому буквально на нещодавній сесії ми внесли зміни до статуту ліцею, щоб заклад міг працювати і як навчальний, і як позашкільний.
Сьогодні діти перебувають у школі до п’ятої-шостої години вечора: вранці батьки приводять дітей, а після уроків працюють гуртки.
Але тут є системна проблема, про яку ми не завжди говоримо відкрито. І стосується вона реформи освіти. З 2027-2028 років має запрацювати нова модель – гімназії та ліцеї. І ліцеї не повинні мати початкових класів. І вже сьогодні в мене виникає питання доступності. Наприклад, як возити учнів 10 класів із Требухова чи Княжичів до ліцеїв? Ми розглядали ідею створення одного ліцею для старшокласників, а всі інші школи залишити з 1 по 9 клас. Але батьки проти – для них важлива територіальна близькість. Ці питання потрібно вирішувати вже зараз, бо часу залишилося небагато. Нова ж школа повністю відповідає стандартам Нової української школи.
На фото: відкриття у Броварах нової початкової школи
Але ми маємо враховувати демографічну ситуацію, яку не можна ігнорувати. Наприклад, загальна місткість наших дитячих садків – близько 4-4,5 тисячі місць. Але фактично, за результатами аналізу останніх двох років, відвідує їх не більше 2 500 дітей. Так само бачимо тенденцію і в школах: у цьому навчальному році перших класів стало на десять менше.
Ми часто говоримо про необхідність будівництва нових садочків і закладів освіти, але маємо розуміти, що ці установи повинні не лише зводитися, а й ефективно працювати. Якщо ж дитячі садки заповнені лише наполовину, ситуація виглядає неоднорідно: є заклади, де наповненість становить 100%, а є такі, де вона не перевищує 20-30% і більше вже не зростає.
Тому я висловлював ідею, що за такої демографічної ситуації варто розглянути можливість перепрофілювання окремих садочків у початкові школи – для 1 та 4 класів. Це дало б змогу оптимізувати освітню мережу та використання приміщень. Водночас потрібно розуміти, що це потребує і коштів, і часу, і дуже зваженого планування, щоб у майбутньому не довелося знову переробляти вже ухвалені рішення.
КВ: Ця проблема більше демографічна, чи пов’язана із безпековими питаннями та виїздом українців за кордон?
Ігор Сапожко: Думаю, більше демографічна. У нас понад 22 тисячі зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб. Фактично в громаді проживає близько 160 тисяч людей. Але якщо подивитися на освіту – дітей стає менше. Є садочки, заповнені на 100%, а є ті, що працюють на 20-30%. Цього року в перші класи пішло на десять класів менше дітей, ніж раніше. Це дуже серйозний показник для нашого міста.
КВ: Школу ви все ж змогли добудувати в умовах війни. З якими труднощами зіштовхнулися?
Ігор Сапожко: Ми мали здати школу ще у 2022 році. Але у 2022-му будівництво було заморожене. У 2023 і 2024 роках ми двічі коригували проєкт через зміну норм.
Окрема проблема – безпека. У школі всі класи на початковому етапі проєктувалися зі скляними стінами. Це красиво й сучасно, але виникли зауваження ДСНС. Ми самі ініціювали перевірку ще до початку навчального процесу, щоб не отримати проблеми вже після відкриття. Отримали кілька сторінок зауважень і повністю їх врахували.
Було перероблено два блоки: тепер у кожному класі є два варіанти евакуації – через коридор або через сусідній клас до сходової клітини. Це були складні консультації, але йдеться про безпеку дітей. У результаті я вважаю, що це один із найкращих освітніх закладів, збудованих в Україні під час війни.
КВ: А як із реконструкцією дитсадка «Зірочка»? Проєкт триває вже досить довго.
Ігор Сапожко: Так, процес затягнувся. Основна проблема – підрядник і нестача людського ресурсу. Якщо підсумувати, близько 2,5 року пішло на тендери, коригування проєкту, повторні погодження, нам подовжили терміни його здачі.. Коли ми починали, укриття в проєкті не було передбачене. Сьогодні ми окремим проєктом будуємо протирадіаційне укриття за кошти місцевого бюджету. Це старе приміщення, його потрібно привести до ладу. У планах – введення об’єкта в експлуатацію наступного року.
На фото: будівельний майданчик реконструкції ЗДО “Зірочка” – триває утеплення фасаду об’єкта.
КВ: Цьогоріч ви також представили Стратегію розвитку громади до 2027 року. Якою ви бачите Броварську громаду через п’ять років?
Ігор Сапожко: Ми працюємо над кількома ключовими напрямами: завершення будівництва дитсадка «Зірочки», дитячого інфекційного відділення, розширення реабілітаційного центру. Але головне – це розвиток бізнесу. Я переконаний: якщо розвивається малий і середній бізнес, розвивається вся громада. Ми межуємо з Києвом, і з ним важко конкурувати за зарплати та кадри. Тому наше завдання – створити максимальні умови, щоб бізнесу було вигідно працювати саме в Броварах, в нашій громаді.
Ми розглядаємо індустріальні парки, системну підтримку підприємств. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб рекламувати своїх виробників. На виставці «Зроблено в Україні» я побачив чотири броварські підприємства. Чому б не казати колегам: купуйте у нас комунальну техніку, трактори, сміттєвози? Якщо підприємство розвивається – громада має бюджет, а бюджет дає розвиток.
Я впевнений, що за ці це короткострокові плани, три роки, програми, які ми затвердили, – виконаємо.
На фото: потужності місцевого приватного підприємства «Виробниче підприємство “БАЗИС”
КВ: І на завершення – чим ви найбільше пишаєтеся за ці п’ять років каденції, особливо з урахуванням війни?
Ігор Сапожко: Напевно, новою школою. Ми почали її будувати у 2019 році, мали амбітні плани й планували завершити будівництво у 2022-му. Війна все змінила, зневіра, але ми не зупинилися. Я вважаю, що діти заслуговують на найкращий освітній простір. І нам вдалося його створити, навіть у таких складних умовах.
Фото: Facebook Сапожка
КиївВладаІнна Міхно
