На сцені Центру творчості “Печерськ” у постановці народного театру “Арсенал” відбулася вистава “Дракон” за п’єсою Євгена Шварца.
Фентезі – такий жанр, мабуть, вперше з’явився на афішах драматичного театру. За основу постановки взята п’єса Євгена Шварца “Дракон”, за якою у свій час був знятий відомий фільм Марка Захарова “Вбити дракона”. Але театральна версія Михайла Бондаренка, художнього керівника народного театру “Арсенал”, вийшла настільки своєрідною, що порівнювати виставу а фільмом зовсім не хочеться.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
“Ідея постановки виношувалася кілька років, – розповів режисер Михайло Бондаренко, – а готували виставу майже півтора року. А тепер, коли постановка відбулася, актори розмірковують: чи не пізно? Думаю, ні. Ніколи не пізно подумати, що відбувається з нами і чому.
За основу п’єси взято казковий сюжет про дракона, який захопив місто, взяв у свої руки владу і встановив жорстокі закони. Перемогти його неможливо, адже кожен, хто вбиває дракона – сам ним стає.
Мешканці міста не борються за свою свободу, боячись, що дракон розізлиться і зробить життя ще нестерпнішим. Вони стають маріонетками, які погоджуються з усіма законами і возвеличують свого хазяїна, тільки б він не зробив гірше.
Головний герой – лицар Ланцелот – вирішує врятувати місто від Дракона, хоча його про це ніхто не просив. Але, виконавши свою лицарську місію, він розуміє, що дракон живе не в місті, а в кожній людині, яка не прагне свободи і з усім погоджується. Тому замість убитого Дракона з’явився новий, і колишня нісенітниця продовжилася на новому витку.
Це вистава про всі війни, революції, катаклізми світу, про те, що будь-яка ідея, побудована на руйнуванні, приречена на фіаско, причому – з наслідками для багатьох людей. Але для того, щоб вистава знайшла потрібні саме сьогодні акценти, режисер дещо змінив у своєму сценарії.
За словами Михайла Бондаренка, у порівнянні з версією, розрахованою на мирний час, в останньому варіанті для нього був дуже важливий епізод, коли Ланцелот відкладає меч. “Робота буде дрібна, гірше вишивання. У кожному з них доведеться вбити дракона, – говорить він. – Але тепер він не буде руйнувати, він буде творити”.
Сюжет п’єси Шварца не зазнав змін, але деяких персонажів режисер скасував, деяких – додав. Головний герой розуміє всю марність своїх битв за міфічні ідеали.
Убив Дракона, а його місце зайняв Бургомістр, який оголосив себе переможцем Дракона і президентом вільного міста. Можна вбити його. Але у нього є син, у якого явні задатки тирана, – ось хто мітить на трон.
Знову вбивати? Заради тих, хто сам лізе в ярмо і покірно терпить тиранію, хто не хоче скористатися свободою, заради якої драконоборець ледь не загинув?
На щастя, герой розуміє, що вогнем і мечем він не принесе людям нічого доброго. Щоб дійти цієї істини, йому потрібні були довгі роки битв і боїв – очевидно, таких непотрібних перемог, як ця, остання.
Як і всі казки на світі, “Дракон” закінчується перемогою справедливості. Але щоб справедливість безповоротно утвердилася в реальному житті, необхідно пам’ятати страшний історичний досвід ХХ століття, досвід, який блискуче втілив Євген Шварц.
І навчитися розрізняти модернізоване, перелицьоване “драконство” у всіх його проявах. А воно живе, воно – в драконівській зневазі до будь-якої законності, в драконівській жадобі влади (і в ненависті до опонента), і в цинічній усмішці, з якою заявляють сьогоднішні “кращі учні” Дракона кожному, хто мислить інакше: “Ви чужий тут, а ми з нашими городянами здавна навчилися розуміти один одного”.
У постановці взяли участь близько 20 акторів. А от глядачів було небагато, оскільки в Інтернеті про цю виставу навіть слова не було (лише на Фейсбуці). Тому в залі були присутні, в основному, рідні та знайомі акторів. Глядачі сміялися й плакали, переживаючи разом з героями події, які відбувалися на сцені. Було багато квітів й оплесків стоячи.
“Це вистава про події, які віднедавна відбуваються в багатьох державах. І людині, яка довгий час сліпо підкорялася, буде складно позбавитись від свого дракона й жити вільно”, – каже одна з глядачок Оксана.
Відома волонтерка Олена Лугова розповіла, що плакала під час вистави, бо все дуже болюче й гостро: “Добре, що не прийшла моя подруга, переселенка з Криму – їй було б боляче вдвічі. Нікого й нічому історія не вчить. Усе повторюється”.
Нехай “Дракон” і не дає точної відповіді, як досягти миру в усьому світі і зробити людство щасливим. Зате показує причини проблем спільної думки, нерозуміння того, чому підкоряєшся, бездіяльності та дає поштовхи до їх вирішення. Але він дає надію і можливість задуматися – а що кожен з нас зробив, щоб убити Дракона в собі? Або хоча б посадити його на надійний ланцюг.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
