Заборону (мораторій) на відчуження землі продовжили на 2019 рік. Наступним кроком повинен бути початок кардинальних змін в земельних відносинах. Без цього кроку продовжувати знову заборону на відчуження землі в майбутньому буде важко, як і важко очікувати без реформування земельних відносин позитивних політико-економічних наслідків. Реформування земельних відносин може завдати “смертельного” удару по аграрним монополіям – вони можуть припинити своє існування.
На сьогодні аграрні холдинги з десятками і сотнями тисяч гектар землі в користування монополізували обробіток землі. Вони діють у зговорі, об’єднуються в різні асоціації з єдиною метою – отримувати якомога більше прибутків.
Формування аграрних монополій стало можливим тільки з причин державного управління аграрною галуззю не в інтересах суспільного розвитку та ринкових перетворень, а також, відсутності у селян, власників землі, на початку розпаювання колгоспів, готовності стати справжніми власниками отриманого майна і землі.
Ставлення населення до аграрних монополій, аграрних холдингів і орендарів, об’єктивно кажучи, негативне. Воно спричинене певними не ринковими механізмами спілкування з власниками землі, низькою платою за користування землею, втратою селянами роботи та багатьма іншими причинами.
Логічним є те, що власники землі повинні бути власниками і аграрних підприємств, які оброблятимуть їхню ж землю. Селяни повинні самі вирішувати питання організації робочих місць та розподілу прибутку від власної землі. В цьому суть народної земельної реформи. При такому реформуванні, власники землі не захочуть продовжувати відносини з представниками аграрних монополій, а захочуть повернути свою землю, незаконно відчужену у них, або захочуть вийти передчасно з кабальних угод (оренда, емфітевзис) користування землею. Аграрні монополісти втрачатимуть землю як засіб виробництва. На сьогодні, доходи від рослинництва в аграрних монополіях становлять від 60% до 100%. Отже, втрата землі для монополістів – це втрата основних доходів і прибутків.
Агрохолдинги стали монополістами не тільки в обробітку землі. Вони стали монополістами і як споживачі кредитних ресурсів, отриманими у різний спосіб і з рідних джерел. Це банківське та приватне кредитування через цінні папери та інші фінансові інструменти. Також, до такого споживання кредитного ресурсу слід віднести заборгованості за поставлені техніку і обладнання, добрива, насіння та інші матеріали і товари.
Отже, припинення монополій може мати наслідки:
– економічні;
– соціальні;
– політичні.
Економічні наслідки будуть спричинені, в перш за все, в небажанні власників землі з економічних та морально-етичних міркувань працювати з монополіями. Беручи до уваги існуючу кредитну структуру капіталу аграрних монополій, у разі втрати монополіями доходів і прибутків, вони будуть вимушені зменшити обсяги виробництва або взагалі припинити активну господарську діяльність на землі. В такій ситуації монополістам необхідно буде зменшити виробничий капітал шляхом продажу вже непотрібних активів і, цим самим, забезпечити розрахунок з кредиторами. Небажання монополій забезпечити розрахунки за заборгованістю, може стати причиною певних негативних наслідків у вигляді породження передачі заборгованості по ланцюгу економічних зв’язків, що на певний час уповільнить економічні процеси у контрагентів монополій або завдасть їм шкоди.
Для запобігання ризику нерозрахунків, необхідно проінформувати завчасно, через загал, контрагентів та кредиторів монополістів про можливі наслідки і тим самим не дати власникам монополій вивести активи які повинні будуть використані для розрахунку з кредиторами. Активи які знаходяться в заставі, досить ліквідні і можуть зацікавити нові товариства власників землі. При навіть настанні цих економічних ризиків значимого впливу на економіку держави та розвиток реформування аграрної галузі не буде – це питання, в основному іноземного капіталу, який має високий рівень захищеності. Також звільнена від монопольного користування земля швидко перейде в обіг товариств власників землі, що не дасть можливості завдати шкоди економічним процесам в державі, у тому числі наповнюваності бюджету країни.
Соціальні наслідки можуть бути виражені у втраті робочих місць. Але така втрата буде тимчасовою, а вчасне інформування про реформування аграрної галузі спричинить безпроблемний перетік трудових ресурсів в нові виробничі утворення у вигляді товариств власників землі, де, не виключено, самі ж колишні працівники монополій будуть власниками і працівниками одночасно.
Політичний ризик може бути тільки в тому, що власники монополій втратять свій політичний вплив і не будуть в змозі маніпулювати ні громадянами як виборцями ні політиками. Скоріше, це буде позитивне надбання від припинення існування аграрних монополій.
Взагалі, можливі ризики та їх наслідки від припинення існування монополій – ніщо в порівнянні з щоденним нищімними втратами суспільства і економіки країни від існування і діяльності таких аграрних монополій. Тим більше, коли в пріоритеті стають люди і їх економічний та соціально-культурний рівень життя.
Монополія – ознака бідності. Монополії перешкоджають і стримують розвиток ринкових відносин в країні. Монополії – це те, з чим бореться весь розвинутий світ. Право на монополію має тільки держава в інтересах своїх громадян.
Аграрні монополії повинні припинити своє існування в Україні.
Читайте: Прихована небезпека для України. Втрата землі
Роман Головін, кандидат наук з державного управління
