Медовий період обіцянок “нео-щастя” та пояснень гальмування “турбо-результатів” через спадок і саботаж “попєрєдніків” добігає фінішу — теперішня влада добралась до свого “політ-екватора” і зараз події будуть відбуватися зі зовсім іншою швидкістю і зовсім по іншим правилам.
Цей момент співпав з історичними датами 25-річчя української Конституції та 30-річчям Незалежності, що значно рельєфніше показує результат вже шостого президента, девяти Верховних Рад (ВР) і двадцяти одного прем’єр-міністра.
Це певний унікальний історичний момент, коли можна було таки здійснити аудит держави, зробити роботу над помилками та запропонувати нову Дорожню карту розбудови цивілізованої центрально-європейської, а не переферійної країни.
Власне на початку президентства Володимира Зеленського це і було проголошено під час інавгураційної промови та на “Форумі Щастя” – щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) “Щастя зараз. Нові підходи для світу в кризі”, яка у вересні 2019 року відбулась в Києві за активної участі глави держави.
Логічним, хоча і дещо запізнілим, був і указ президента Володимира Зеленського №392/2020 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року “Про Стратегію національної безпеки України”, яким поставлено завдання здійснити розробку й реалізацію цілого комплексу стратегій, зокрема таких як:
• Стратегія людського розвитку;
• Стратегія воєнної безпеки України;
• Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України;
• Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України;
• Стратегія економічної безпеки;
• Стратегія енергетичної безпеки;
• Стратегія екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату;
• Стратегія біобезпеки та біологічного захисту;
• Стратегія інформаційної безпеки;
• Стратегія кібербезпеки України;
• Стратегія зовнішньополітичної діяльності;
• Стратегія забезпечення державної безпеки;
• Стратегія інтегрованого управління кордонами;
• Стратегія продовольчої безпеки.
То що ми маємо в середині каденції моно-турбо влади почути й що почуємо до святкових дат?
Першу спробу до 25-річчя Конституції керманичі держави стратили, бо ні про чесну діагностику чи серйозні здобутки з реалізації фундаментальних конституційних прав і гарантій, ні про системні плани щодо розбудови соціальної правової держави навіть не йшлось на доволі млявих офіційних святкових заходах.
Про поверхневий “аудит держави”, що здійснив чи то провальний уряд Олексія Гончарука, чи то безпрограмний уряд Дениса Шмигаля вже ніхто не згадує. Правда, секретар РНБО Олексій Данілов перманентно говорить про сумнівність приватизації держмайна й погрожує тимчасовими адміністраціями для приватних монополістів, але про жодну деприватизацію чи націоналізацію наразі не чутно.
Поряд з цим відбувається розпродаж можновладцями залишків державних підприємств та національних надр і землі. Причому “приватизація-прихватизація” відбувається до схвалення парламентом загальнодержавних стратегічних програм.
Друга, ймовірно остання, спроба змалювати “щастя для українців” випадає владі на 30-річчя Незалежності. Саме під час відзначення цієї історичної дати влада може використати залишки довіри українців до обіцянок і й поки наявну мінімальну “готовність потерпіти заради майбутнього”, але чи використає і чи взагалі хоче це робити?
Параду стратегій до Дня Незалежності не буде – про це говорить простий аналіз стану готовності більшості поки все ще проєктів вище названих стратегій та сумнівної легітимності окремих вже прийнятих “односторонньо” урядом, який не має законної програми діяльності.
То з чим влада зустрічатиме 31-й рік Незалежності?
Невже лишень феєрверками, маршем військових і концертами за бюджетні 100 з гаком мільйонів гривень (в минулому році урочисті заходи обійшлись місцевому та державному бюджету в сто разів менше – 1 мільйон 601 тис. 632 гривні)? Чи розмах “зрелищ” буде значно “масштабно-стратегічніше” і достатнім для утримання владного рейтингу на рівні вищому за плінтус?
Однак ліміт часу на “відосіки”, “обіцянки щастя” й “списування негараздів на “попєрєдніків” вичерпався. Настає час збирати розкидане за тридцять років каміння.
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
