Наприкінці 2019 року Київська міська державна адміністрація (КМДА) презентувала депутатам Київради та представникам громадськості Генеральний план столиці на найближчі п’ять років. На заході були також присутні іноземні фахівці з Євросоюзу, які висловили свої зауваження й побажання.
Ну, подібних картинок за своє життя бачив немало, особливо коли – “під йолочку”. Але про це треба говорити всерйоз. Реалістичність реалізації Генплану залежить від кількох чинників, на які розробники чомусь звернули мало уваги.
По-перше, потрібна дієва взаємодія київської влади із центральною. Бо центральна влада повинна бути зацікавлена в розвитку столиці, на території якої перебуває й вона. Скажу, що цієї взаємодії, ділових контактів ми не відчували упродовж останніх 5-6 років. Я можу порівнювати різні уряди за майже тридцятилітню історію незалежності, і скажу, що раніше і Прем’єр, і профільні міністри часто контактували з Київрадою, бували на стратегічних об’єктах, стежили за будівництвом, яке поліпшує інфраструктуру, відповідно ухвалювали урядові постанови для стимулювання розвитку столиці. На жаль, цього геть непомітно упродовж останніх років.
По-друге, маємо убезпечити планомірний розвиток міста від різного роду урвителів-авантюристів, які можуть, як показує приклад із “молодою командою Черновецького”, прийти до влади і наламати купу дров. Саме за часів Черновецького було порушено “червоні лінії” попереднього Генплану, а в історичній частині Києва з’явилося, як кажуть архітектори, багато нових висотних “прищів”… І вони перевантажили систему водо- і теплопостачання, захарастили вулиці автомобілями. Тому Генплан Києва має розглянути та затвердити відповідною постановою Кабінет міністрів України, аби убезпечити нас від усіляких “пришельців”, котрим заманеться на свій розсуд змінювати цей Генплан. Тоді без окремих погоджень з Кабміном цього робити ніхто не матиме права.
Зауважу, що розрекламована “перевага” нового Генплану – збільшення території Києва, – не відповідає дійсності. Ще минулим Генпланом передбачалося розширення меж міста на 64 тисячі гектарів, але такого не сталося. Тепер це – украй важко зробити. Хоча є важливий фактор – чимало громад населених пунктів, розташованих безпосередньо під Києвом, ухвалювали рішення про приєднання до столиці. Цей механізм зберігається, і його, за сприяння Кабміну, можна реалізувати. Чого вартий тільки приклад “анклаву” селище Коцюбинське, проблема входження якого до Києва не вирішується кілька десятиріч.
Але сьогодні маємо вести мову не просто про Генплан Києва (ця проблема вже перезріла), маємо говорити про Генплан київської агломерації. Адже фактично у виробничій, транспортній, комунальній зонах столиці вже перебувають Ірпінь, Буча, Вишневе, Боярка, Білогородка, Софіївська Борщагівка, Чабани, Вишгород, Обухів… А Генплан агломерації можливо створити лише з участю влади Київської області, яка також має бути зацікавлена в ньому, адже це зніме багато нагромаджених проблем. У свою чергу Київ зможе винести багато виробництв у радіус понад 20-30 км, а мешканці області отримають там робочі місця і не будуть щодня їздити в столицю, встаючи о 5-й ранку…
Своєю чергою це розвантажить дороги від маршруток, і в Києві стане просторіше. До того ж, Генплан агломерації після визначення її меж, дозволить вирішити житлову, транспортну, “каналізаційну” проблему перенасиченого Києва, як це відбувається, скажімо, в пекінській чи московській агломераціях. До речі, там зробили акцент на активізації спорудження метрополітену, на перехоплюючих вузлах, адже в таких мегаполісах потрібно більшості мешканців користуватися громадським транспортом. Тоді буде менше “корків”, і темп життєдіяльності міста значно зросте. Треба відразу дивитися вперед на 10-30 років.
Хочу нагадати, що останнім часом “чорні” архітектори й будівельники так нахабно й неестетично змінювали центральну частину міста, ще донедавна одного з найкрасивіших і найзеленіших у Європі, що кожен черговий Генеральний план викликає не просто тривогу, а навіть страх у киянина. Бо він відчуває загрозу непоправної руйнації аури нашої столиці. І не випадково перед Олімпійським стадіоном, де в конференц-залі відбувалася презентація, зібралися небайдужі кияни з вимогою не руйнувати Київ.
Давайте говорити прямо: на початок 90-х років минулого століття Київ був одним із найкомфортніших міст світу: транспорт, торгівля, медичні заклади, система освіти для городян і виші республіканського значення, заклади громадського харчування і культури,— все працювало для звичайних людей.
Чого не скажеш про сьогоднішнє. Кожна попередня команда, яка бралася за штурвал міської влади, неодмінно розхитувала раніше ухвалений Генплан, методично вихолощуючи з нього найкращі ідеї, закладені туди найвідомішими архітекторами України. Особливо те, що стосувалося земельних питань. От і виходить, що коли керівники минулого будували й прикрашали Київ, то нинішнє чиновницьке та горе-бізнесове покоління руйнує унікальне обличчя міста, його особливу історико-культурну панораму. Особливо далеко зайшло “діяння” так званої молодої команди Черновецького. Як засвідчує один із головних розробників генплану Києва до 2020 року Володимир Чекмарьов (план прийняли 2002 року, який мав діти досі), з приходом на пост мера Черновецького почалися безпрецедентні порушення цього визначального документа в розбудові столиці.
Треба віддати належне команді Олександра Попова, яка відчайдушно боролася за повернення київській громаді її земельних багатств. Одначе, його попередники накоїли стільки лиха, що багато чого відродити неможливо. Академік Едуард Крикевич називає понад 1000 брутальних змін до Генплану, внесених за часів Черновецького, які й спотворили історичну частину Києва. Концепція так званого “ущільнення” міста, запроваджена командою Черновецького, стала згубною для розвитку столиці.
А треба вести мову на державному рівні про розширення кордонів міста. Якщо враховувати реалії часу, то треба зазначити, що Київ уже давно, не питаючи дозволу в розробників Генплану, активно виходить за околиці. Не адміністративно: перекроювати райони області немає ніякої необхідності.
Київ розширюється сам по собі згідно економічних закономірностей. Погляньмо, скільки приватних будинків і навіть багатоповерхівок останнім часом виросло далеко від столиці. Кияни будуються у Києво-Святошинському, Броварському, Васильківському, Бориспільському районах та навіть у віддалених Макарівському, Обухівському, Вишгородському… Це не мода. Це веління часу, яке має враховувати влада. Втрачають щось від цього кияни та мешканці тих районів, куди перебираються мешканці столиці? Та ні, тільки виграють. Наприклад, Буча переросла із селища в сучасне місто-супутник Києва. А ми хочемо втримати Київ у якихось старих рамках! Потрібно стимулювати розвиток отаких міст-супутників у рамках Київської агломерації, що дасть значні прибутки для бюджету області, розв’яже транспортний колапс у столиці (люди в провінції матимуть роботу недалеко від місця проживання, там же розвинеться структура закладів обслуговування), поліпшиться екологія.
Треба шукати і знаходити спільний інтерес Києва та області і мислити по-сучасному, беручи приклад із європейських країн. Є ж, наприклад, власне Париж, і великий Париж – і ніхто не переймається, вийшов Париж за свої межі чи ні. Але там усе планується з огляду на агломерацію, якою і є Париж.
Головне – аби новий Генеральний план урахував реалії часу та став законом для кожного зодчого і будівельника, кожна зміна в ньому має робитися не за зачиненими дверима градоначальника, а тільки при уважному аналізі фахівців та представників громадськості.
До речі, зауважу, що в новому проекті більше половини закладених рішень – це повторення не реалізованих ідей попереднього Генплану. Це добре. Треба особливо наголосити на трьох, на мій погляд, найважливіших проблемах: прискорення розвитку метрополітену, будівництво сміттєпереробних потужностей, задавнене питання з “хрущівками”.
Щодо Київської агломерації, то тут повинні бути внесені відповідні зміни до Конституції та чинної законодавчої бази – це якраз про взаємодію міста і центральної влади.
Володимир Яловий, депутат Київради, заступник голови бюджетної комісії
