Про економічну політику Уряду України загалом і його позики від Міжнародного валютного фонду (МВФ) зокрема існує безліч думок — від експертних до делітантсько-популістських.
Однак маю власну позицію про суть питання, що вимірюється цифрами з багатьма нулями. Насамперед варто раз і назавжди відкинути ідею про те, що кредитні кошти від МВФ йтимуть на відновлення економічного зростання України. Вважати так наївно, бо кредити Фонду призначені зовсім не для цього, а для аврального збалансування ситуації в держфінансах і збільшення золотовалютних резервів. Та, звісно, на погашення попередніх боргів.
Тож ні на яке автоматичне будівництво інфраструктури, розвиток виробництва, впровадження інновацій чи створення робочих місць відразу після траншів МВФ сподіватися не варто.
До того ж МВФ — не доброчинна організація. Фонд діє винятково відповідно у своїх інтересах, а не інтересах тих, кого кредитує. Для будь-якого кредитора головне — повернути власні кошти в повному обсязі, з відсотками, без зайвих ризиків, тож без певних умов гроші Україні не надаватимуть. Якщо говорити загалом, то умови МВФ стосуються впровадження програм зі скорочення дефіциту національного бюджету, збільшення інформаційної прозорості збору та використання податків, лібералізації ринків та приватизації підприємств державної власності.
Фонд наполегливо “рекомендує” ті фінансово-економічні моделі, що успішно діють у стабільних розвинених державах. Рекомендує, як втілити такі рецепти в життя. Це до питання про те, що саме МВФ винен у піднятті того ж таки пенсійного віку. Насправді ж експерти з МВФ бачать лише сухі цифри — катастрофічний дефіцит Пенсійного фонду й пропонують найпростіший варіант вирішення проблеми: підняття пенсійного віку. Якби наш Уряд був у змозі “залатати” дірку в Пенсійному фонді інакше, МВФ би зовсім не був проти.
Щоб не бути голослівним, наведемо приклад Польщі. Нещодавно Сейм погодив президентський законопроект про зниження пенсійного віку до 65 років для чоловіків і 60 років для жінок (замість 67 років для обох статей). Так само днями керівництво Міжнародного валютного фонду оголосило про рішення надати полякам новий кредит на загальну суму 8,24 млрд євро терміном на два роки.
Окрім того, кредити МВФ — це ще й певний іміджевий чинник, показник для інвесторів, інших кредиторів того, що проблемній економіці можна довіряти.
Наприклад, отримання коштів МВФ є ключовою умовою надання нашій країні іншої макрофінансової допомоги, а саме 1 млрд дол. кредитних гарантій від уряду США, кредиту в 600 млн євро від ЄС, а також кредиту в 500 млн дол. від Світового банку для реалізації енергетичних проектів.
А от від цього вже й справді можна очікувати економічного пожвавлення в Україні. Також зауважу, що якщо відразу після перемоги Революції Гідності по кредити за океан їздив домовлятися очільник Уряду Арсеній Яценюк, то тепер з представниками МВФ веде перемовини напряму перша особа держави Петро Порошенко.
Утім надмірно розраховувати на заокеанські гроші теж не варто. Наведу приклад Аргентини, якій, попри виконання всіх вимог МВФ, врешті 2001 року відмовили у фінансуванні. Аргентина знову й знову набиралася нових боргів для погашення старих і фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок, країну спіткала економічна криза наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років. Також можна згадати про досвід Туреччини, що 52 роки була боржником МВФ, а за Ердогана взяла чіткий курс на позбавлення боргової залежності. Зрештою, турки 2013 року повернули останній долар МВФ, ставши однією з 11 країн, що повністю погасили свої борги перед цією інституцією. І от тепер ця країна, залучивши, зокрема, й внутрішні фінансові ресурси, — те, чого так бракує сучасній Україні, перетворилася на потужну індустріальну та економічну силу.
Як висновок констатую, що співпраця з МВФ дає змогу “гасити перманентну пожежу” у фінансовій сфері України й “придбати час” для проведення радикальних системних реформ. Підтримка цієї організації — “рятівний човен”, і його можна використовувати на “короткі дистанції”, але він аж ніяк не може бути придатним для довгострокової та успішної стратегії розвитку країни.
Читайте: “Энергоэффективность – не приоритет для этого правительства”, – эксперт
Андрій Карпенко, лідер Об’єднання “Сила Громад”