Законність коронавірусних санкцій в Україні за умов світової пандемії

Три роки в’язниці за порушення Правил карантину

17 березня 2020 року Верховна Рада схвалила закон про протидію коронавірусу. Документом передбачена кримінальна відповідальність за умисне зараження коронавірусом. Верховна рада України прийняла за основу і в цілому законопроект №3219 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19)”.

Передбачається, що порушення правил карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними захворюваннями, тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – у розмірі від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 44 3 КУпАП).

Зокрема внесено зміни до Статті 325 Кримінального кодексу України “Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням”.

1. Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, – карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років”.

Деталі Законопроєкту №3219 від 16.03.2020 року за посиланням.

Основи законодавства України про охорону здоров’я 

• Закон України “Про ветеринарну медицину” в редакції від 5 грудня 1996 р.
• Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р. (ст. ст. 1, 9, 28-30).
• Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р.
• Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” від 5 липня 2001 р.
• Правила санітарної охорони території України, Затверджені постановою КМ № 696 від 24 квітня 1999 р.
• Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затверджений наказом МОЗ № 133 від 19 липня 1995 р.

Карантин як обмеження діяльності: дефініція, обставини введення, межі, терміни

У Міжнародних медико-санітарних правилах (далі –  Правила) під карантином розуміється обмеження діяльності та/або відділення від інших підозрілих на зараження осіб, які не хворі, або підозрілих на зараження багажу, контейнерів, перевізних коштів або товарів таким чином, щоб запобігти можливому поширення інфекції або контамінації.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, карантин – адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Регламент встановлення карантину передбачений у ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та ст. 40 Закону України “Про санітарне та епідемічне благополуччя”.

Карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України за зверненням Міністерства охорони здоров’я України за поданням головного державного санітарного лікаря України.

У рішенні про встановлення карантину мають бути вказані:

• обставини, що призвели до цього;
• визначаються межі території карантину;
• затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення;
• встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.

Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Залишати територію, на якій встановлено карантин до його відміни, зможуть лише особи, які надали довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину. Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно впродовж інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсервації під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження.

Після закінчення терміну перебування в обсервації з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Дотримання Міжнародних медико-санітарних правил

Згідно зі ст. 427 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами –  з іншого боку, ратифікованої Законом України від 16.09.2014, співробітництво у галузі охорони здоров’я передбачає попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, підвищення готовності до ризику спалахів високо патогенних хвороб та імплементацію Міжнародних медико-санітарних правил (п. b).

Ст. 30 Правил констатує, що особа, яка здійснює поїздку, з підозрою на зараження після прибуття поміщена під медичний нагляд, може продовжити свою міжнародну поїздку, якщо, на думку держави-учасниці, дана особа не становить неминучого ризику для здоров’я населення.

У ст. 31 Правил передбачено, що при наявності даних про неминучий ризик для здоров’я населення держава-учасниця, відповідно до національного законодавства і в тій мірі, в якій це необхідно для встановлення контролю над таким ризиком, може змусити особу, що здійснює поїздку, піддатися або рекомендувати їй зазнати додаткових медико-санітарних заходів, які дозволяють запобігти або встановити контроль над поширенням хвороби, включаючи ізоляцію, карантин або поміщення особи, що здійснює поїздку, під медичний нагляд.

Слід врахувати, що, відповідно до ст. 23 Правил, медичне обстеження, вакцинація, профілактика або будь-який медико-санітарний захід можуть здійснюватися на підставі цих Правил стосовно осіб, які здійснюють поїздку, тільки за умови їхньої чітко вираженої попередньої інформованої згоди або згоди їхніх батьків або опікунів. Аналогічні положення відображені у Правилах санітарної охорони території України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 №893.

Надзвичайний стан: обмеження

У разі виникнення пандемії, вводиться надзвичайний стан згідно зі ст. 4 Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”, що вже зроблено в Україні. В умовах надзвичайного стану встановлюються обмежування окремих прав людини, що закріплено у ст. 64 Конституції України, зокрема, може бути обмежено конституційне право, гарантоване у ст. 33 Основного Закону держави, а саме свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Під час введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану головний державний санітарний лікар України вносить МОЗ України обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабміну з пропозицією про встановлення карантину.

У поданні зазначаються:

• період і межі території встановлення карантину;
• перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів;
• вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.

Часом права фізичної особи можуть зазнати законних обмежень, що зумовлено потребою охорони громадського здоров’я. Баланс інтересів індивідуального і громадського здоров’я відображений в практиці Європейського суду з прав людини.

В Україні розроблено стандарт надання медичної допомоги “Коронавірусна інфекція 2019 (COVID 2019)”, затверджений наказом МОЗ України від 25.02.2020 №552. Привертає увагу, приміром, додаток 4 до стандарту, в якому закріплено рекомендації та застереження з розміщення та догляду за пацієнтом з COVID 2019 в домашніх умовах. Хоча в ст. 31 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” передбачено, що обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.

Порушення правил боротьби з епідеміями

Коментар до статті 325 Кримінального кодексу України

Порушення правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними, якщо ці дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здоров’я населення порядок запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (діями або бездіяльністю) – порушенням правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними; 2) наслідками у вигляді: а) поширення епідемічних та інших заразних захворювань; б) загрози поширення вказаних захворювань; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

До заразних захворювань належать, зокрема, такі як чума, холера, віспа, тиф, дифтерія, туберкульоз, поліомієліт, грип, правець, кір тощо. Поширення епідемічних та інших заразних захворювань означає епідемію. Про поняття епідемії див, коментар до ст. 113.

Порушення правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними, може виразитися в: неусуненні від роботи чи іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення; непроведенні в порядку, передбаченому законодавством, профілактичних щеплень, медичних оглядів, дезинфекційних, дезинсекційних, дератизаційних, інших протиепідемічних, а також карантинних заходів; незапровадженні особливих умов і режимів праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях тощо.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише особи, до службових або професійних обов’язків яких входить виконання правил, встановлених з метою запобігання заразним захворюванням і боротьби з ними (працівники санітарно-епідеміологічної служби, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, службові особи підприємств, установ та організацій).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю стосовно порушення вказаних правил, непрямим умислом або необережністю стосовно наслідку у вигляді поширення заразних захворювань і прямим умислом стосовно наслідку у вигляді загрози їх поширення.

В Україні на час карантину оголосили про закриття торгових центрів, ресторанів, кафе, барів, спортзалів та інших закладів, а також про заборону проведення заходів. Відчиненими залишаться аптеки, заправки, продуктові магазини і банки.

Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро “Титикало та партнери”, заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради

КиевVласть