Непокаране антиконституційне зло штучно заниженої зарплати повернулось у цинізмі непокараності невчасної виплати понад чотирьох мільярдів гривень заробленого.
Знавці українського законодавства відразу заперечать. Мовляв, і Кодекс законів про працю, і навіть Кримінальний кодекс передбачають численні покарання до порушників конституційного права на вчасну оплату праці. Серед таких покарань не тільки дисциплінарні стягнення і адмінштрафи, а навіть позбавлення волі.
І ось тут криється чи не головне питання — список покарань лишень проголошений чи застосовується?
При хронічній багатомільярдній невиплаті заробітної плати, причому не виплаті місяцями, державні органи нагляду й контролю залишаються неймовірно толерантними до боржників: лишень до 5% зафіксованих порушників реально сплачують штраф і жодного судового обмеження прав на займання керівних посад, а тим паче – реальних “посадок”.
А ще в квітні 2001 року у Кримінальному кодексі України з’явилася 175 стаття, відповідно до якої:
“1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, – карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам”.
Таким чином за цієї статтею затримка виплати зарплати на один місяць могла вартувати у квітні 2001 року у вигляді штрафу від 314 до 941 доларів, що складало від 5,5 до 16 середніх зарплат.
А у випадку нецільового використання зарплатних коштів штраф вже тоді передбачався від 1568 до 3136 доларів, що складало від 27 до 54 середньомісячних зарплат.
Так як проблема невчасної виплати заробітної плати набирала соціальної гостроти і на виконання указу тодішнього Гаранта Конституції у лютому 2009 року були прийняті поправки до 175 статті ККУ і вона стала виглядати так:
“1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, – карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”;
2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, -: карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Тобто у лютому 2009-го затримка зарплати могла коштувати роботодавцю щонайменше 1104 доларів, а при нецільовому використанні коштів аж до 3311 доларів. У співставленні зі середньомісячною зарплатою того часу — штраф мінімальний за цієї статтею п’ять середніх, а максимальний майже 15-ть. І це при тому, що відповідальність у вигляді позбавлення права обіймати певні посади та позбавлення волі стали значно оптимальнішими.
З того часу “під невпинним” наглядом держави, бізнесу і Гаранта Конституції до порушників конституційного права на вчасну оплату праці стали ставитися ще м’якіше – і з точку зору підстав і термінів позбавлення волі, і з точки зору “тяжкості” штрафів.
На сьогодні мінімальний штраф сягає аж 0,7 середньої зарплати, а за навмисне нецільове використання зарплатних коштів досяг аж трохи більше двох середніх зарплат.
Тобто зловмисний роботодавець може місяцями не платити працівникам мільйони заробленого і мати штраф у смішну частинку його директорської зарплати, але і це у випадку, якщо він не встигне перед самим рішенням суду виплатити працівникам зарплатний борг, яким на халяву користувався багато місяців.
Беручи до уваги тяжкі наслідки позбавлення працівників і членів їх сімей коштів для існування через невчасну оплату праці вже давно назріла необхідність посилення кримінальної відповідальності роботодавців, що хоч і тимчасово, але фактично привласнюють зароблене трударями.
І от у Верховній Раді 14 січня цього року зареєстровано проєкт закону №4589 “Про внесення змін до статті 175 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат”, яким втричі пропонується підвищити номінальний розмір штрафних санкцій, а також позбавити порушників можливості уникнення покарання через механізм “золотої секунди” – сплати зарплатного боргу за секунду до винесення рішення суду. Наразі тепер питання до депутатського корпусу — в gарламенті домінують бізнес-інтереси чи конституційні права? Парламентарі ближчим часом вимушено легалізують свою відповідь на це питання при розгляді законопроекту №4589.
Водночас слід зазначити, що працівникові, якому не виплачують зароблену зарплату, хліба не додасться від штрафування роботодавця. Саме тому важливим є захист конституційного права на вчасну оплату праці й вчасний адекватний економічний захист працівника у випадках затримок виплати зарплати. Тут держава і теперішні депутати послідовно дискримінують працівників – придумують як здерти з працівника всілякі пені й штрафи за затримку комунальних платежів, за невчасну сплату податків, або не неповернення банку у визначений термін кредиту, а от у випадку затримки виплати заробленого працівник матиме в десятки разів менше компенсацій чи не матиме взагалі.
Доказом бізнес-пріоритетів у теперішньої моно-більшості є турбо-зволікання з розглядом законопроєкту №2650 “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо посилення захисту конституційного права на вчасну оплату праці)”, де запропоновано простий й надійних захист працівника саме у випадку позбавлення його чесно заробленого.
Об’єктивно розуміючи, що 2021 рік буде дуже складним і традиційно бізнес ці складності спробує компенсувати за рахунок працівників, ми маємо консолідуватися й спонукати народних депутатів законодавчо забезпечити конституційне право на вчасну оплату праці й ліквідувати дискримінацію при визначенні компенсацій(пені, штрафів) при несвоєчасні виплаті зарплати в порівнянні з економічними санкціями, що держава чи бізнес вживає до працівника.
Читайте: Звідки береться розмір добових і яким він має бути у 2021 році
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин