Розглядаючи перспективу служби в Національній гвардії України, важливо пам’ятати, що це не лише правоохоронна силова структура, але й нагода стати частиною великого братства захисників рідної землі. Саме так вважає боєць спецпідрозділу «Омега», який попросив називати себе Ігорем.
Ігор каже, що уявлення про Нацгвардію, як колишні Внутрішні війська, є хибними. “Після того, як колишнім Внутрішнім військам в 2014 році надали нових функцій, та посилили добровольцями, які пішли в бій прямо з Майдану, нацгвардійці успішно виконують бойові завдання на самих гарячих ділянках фронту, отримують за це найвищі державні нагороди. Прикладом є військовослужбовець (на той час) строкової служби, Герой України, солдат Роман Гломба, що на південному напрямку збив шість літаків й одну крилату ракету (в тому числі три літаки – протягом місяця)”, – каже Ігор.
Сам Ігор приєднався до НГУ добровольцем у 2015 році. Він пройшов через численні випробування в зоні АТО/ООС на Луганщині, де виконував різноманітні обов’язки, включаючи чергування на блокпостах, розмінування території та охорону стратегічних об’єктів. Вже 24 лютого 2022 року Ігор брав участь у відсічі повномасштабного вторгнення РФ під Харковом, де разом з товаришами уперше зіткнувся із російськими колонами. Зокрема, він організовував блокпост на Окружній, який мав забезпечити захист обласного центру від вторгнення.
– Не можна стверджувати, що противник діяв безладно та невміло. На пізніших етапах ми вивчали документи, які були знайдені у полонених російських військовослужбовців, і вони свідчили про детальну підготовку їхньої операції. Наприклад, псковські десантники, які зайняли оборону в харківській 134-й школі на вул. Шевченка, мали чіткий план просування через місто та перетворення школи на опорний пункт. Однак всі вони безславно загинули у цій школі – близько 30 чоловік – так і не отримавши підкріплення. Останні стрибали з даху палаючої будівлі у протигазах в яких тримались до останнього. Їх кинули напризволяще, тим самим розвінчавши міф, мовляв, “русскіє своїх не бросают”. Таких самих “своїх” вони кидали 30 років тому у Грозному – це типовий стиль дій для цих орків.
А ще на Окружній дорозі під Харковом вони виставили тимчасовий блокпост, який мав забезпечувати прохід у місто основної великої колони, проте не чекали на той маневр, який провели ми – на бронетранспортерах увірвалися в їх бойовий порядок з флангу. Це, певно, було дуже видовищно: як багатотонні БТР-4 на швидкості близько 100 кілометрів на годину мчать, щоб вийти ворогу у фланг. Такого в жодних фільмах не побачиш! Російський танк зовсім не чекав атаки з нашого напрямку, навіть гармата у них спочатку була розвернута в інший бік. Хоча росіяни все ж таки встигли раз вистрілити по нам, поки наш офіцер 2-го окремого загону спецпризначення, оператор-навідник гармати Валєра Жук не знищив спочатку танк, а потім і МТЛБ й КАМАЗ за ним. Тим часом наш десант спішився, особовий склад спецпідрозділу вступив у стрілецький бій із піхотою ординців. У підсумку ті, кому пощастило вижити, були взяті в полон. А колону бронетехніки, що застряла при вході до міста потім спалила артилерія з нашої ж гвардійської бригади “Спартан”.
Потім був ще бій на “Розі вітрів” де в березні росіяни не полишали спроб наступу на Харків. Коптерів у нас тоді практично не було, проводили фізичну розвідку, що було пов’язано з особливим ризиком. Наш офіцер Олександр Орлов, висунувшись на дорозвідку на цивільній машині, несподівано заїхав до посадки, де накопичилися танки з бурятськими екіпажами, навіть з одним із бурятів зустрілися поглядом. Та окупанти геть не запідозрили, що у машині міг знаходитись військовий.
І навіть у такій екстремальній ситуації Олександр Олександрович діяв впевнено, зберігаючи спокій та, здобувши цінну інформацію, повернувся до своїх побратимів. Нажаль, Олександра Орлова уже немає серед нас: він загинув під час оборони Харкова в стрілецькому бою із московитськими спецпризначеннями, посмертно йому присвоєне високе звання Героя України.
Ігор згадує людей, які за станом здоров’я не були визнані придатними до військової служби, але правдами й неправдами протискувались в бойові частини і там знаходили спеціальність собі по душі:
– Мій найкращий друг ще з цивільного життя, що мав певні вади зору, спеціально повернувся з-за кордону і буквально наполіг на тому, щоб його взяли до НГУ. З того часу він відзначився при обороні Бахмуту, потрапляв під фосфорні бомби на Південному напрямку, але з часом досяг того, що мінометний розрахунок під його командуванням став одним із найкращих.
На мій погляд, цивільні громадяни України здатні недооцінювати свої можливості, як той Ярема Галайда у Шевченка: не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба досягне коли полетить. Чомусь багато хто певен, що я, мовляв, не військовий, у мене, значить нічого не вийде. Вийде! Зараз ситуація значно краща ніж та, що була в 2022 році, коли добровольці отримували зброю, і практично одразу йшли виконувати бойові завдання. Зараз для новачків є й час на вишкіл і, зрозуміло, професійні наставники, які допоможуть їм розкритися найкращим чином.
Вже за п’ять тижнів базової загальновійськової підготовки ці люди міняються на очах, а потім же їх ще чекають тижні бойового злагодження у військових частинах. Фахова підготовка снайперів чи танкістів та решти вузьких спеціальностей триває, звичайно, довше, а в спецпідрозділах існує ще більш жорсткий відбір, підтвердження кваліфікації, отримання навичок, вмінь. Та навіть потрапляння в загін спеціального призначення не робить тебе спецпризначенцем: щоб бути прийнятим в колектив, можуть знадобитися роки. А що ж ви хочете? Ми більше ніж товариші, ми – військові побратими, братерство яких скріплене взаємною довірою, яка напрацьовується роками. Тому колектив тут – це друга сім’я.
На думку Ігоря, Нацгвардію від інших українських збройних формувань відрізняє «коротке плече» між керівництвом і військовослужбовцями. Також в частинах НГУ створюються кращі умови для безпеки та ефективності виконання завдань. Завдяки високоякісному спорядженню та оснащенню, гвардійці можуть відчувати себе більш захищеними та готовими до будь-яких викликів. Крім того, в Нацгвардії існують програми допомоги для військовослужбовців, що опинилися у складних ситуаціях та надання їм необхідної підтримки для подальшого розвитку та успішного несення служби. Такі умови роблять службу в НГУ привабливим вибором для тих, хто шукає не лише можливість служити, а й бажає професійно розвиватись.
Більш за те, у бійців Нацгвардії буде значно менше складнощів з інтеграцією в мирне життя.
– Є така приказка: “Цивільні служать до пенсії, а військові – до Перемоги”. Мало хто задумується, що буде після неї. А буде велика демобілізація, і перед багатьма стане питання отримання нової професії чи відновлення підзабутих вже навичок, пошуку місця роботи. Цих проблем точно не буде в НГУ, яка в мирний час буде затребувана так само, як і у воєнний. Ми й зараз жартуємо, що завантаженість в гвардії не 24/7, як у всіх інших, а 25/8 – і нема жодних підстав вважати, що після перемоги вона стане меншою.
Вже, мабуть, ні в кого немає сумнівів у тому, що пройти через військову службу доведеться більшості представників і представниць нашого з вами покоління. То який смисл чекати на візит із ТЦК, коли вже зараз можна вибрати для служби зручний і високопрофесійний підрозділ? В НГУ ж можна сміливо обирати будь-яку із створених в ній бригад. Вступ до Національної гвардії – це не лише шлях до служби, а й можливість стати частиною великого колективу, що працює на благо України та нашого майбутнього. Тут кожен може знайти своє місце та стати вагомою ланкою у загальному ланцюгу безпеки та захисту, – каже Ігор.
Передруковано зі скороченнями з сайту Апостроф
КиївВладаОлексій Алтинов
