З народною артисткою Анжелікою Гирич (на фото), яку глядач знає та любить за ролі у багатьох спектаклях, таких як “Лісова пісня”, “Фігаро”, “Ромео та Джульєта”, і яка знялася у більше, ніж в тридцяти українських фільмах та серіалах, я розмовляла в Святвечір напередодні прем’єри за твором українського філософа Григорія Сковороди “Наркіс. Пізнай себе” в Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Цьому театру Анжеліка присвятила багато років життя та й сьогодні є в ньому провідною майстринею сцени. Розмова наша, утім, була не вельми святкова…
Від редакції: у момент виходу матеріалу актори Театру Кароліна Пампуха та Андрій Волошин прямували на зустріч із Ганною Старостенко, заступницею голови Київської міськдержадіміністрації (КМДА), яка керує сферою культури після відсторонення з цього напрямку Валентина Мондриївського.
Але зранку про цю зустріч стало відомо В’ячеславу Жилі, який, перебуваючи під загрозою звільнення, заборонив акторам покидати театр. Можливо, інформацію про зустріч акторів з заступницею голови КМДА надав керівнику театру директор Департаменту культури КМДА Сергій Анжияк, який теж був запрошений на цю нараду.
Актори все ж таки поїхали до КМДА, де розповіли Ганні Старостенко про жахливу ситуацію в театрі, а вона пообіцяла, що Департамент культури КМДА проведе перевірку Київського академічного театрі юного глядача на Липках після того, як закінчить аналогічну перевірку в Київському академічному театру драми та комедії на лівому березі Дніпра, яку теж розпочали після втечі керівника та колективного звернення акторів.
До з’ясування всіх обставин, за її словами, нікого з акторів більше не буде звільнено, а булінг в театрі припиниться. Але вже о 17.00 стало відомо, що керівник – втікач В’ячеслав Жила звільнив народну артистку Анжеліку Гирич.
Замість того, щоб розібратись у ситуації та захистити акторів міська влада віддала їх на поталу керівнику, щодо незаконних дій якого вони звернулись про допомогу.
Читайте: На межі знищення: Театр на лівому березі Дніпра потерпає через свого (екс)керівника Жиркова
Тиждень тому актори та художники театру на Липках направили колективне звернення до начальника Київської міської військової адміністрації Сергія Попка та його заступника – Київського міського голови Віталія Кличка з проханням: знайти та повернути з-за кордону втікача, керівника театру В’ячеслава Жилу, а також провести перевірку щодо його дій в театрі, які призвели майже до знищення театрально-видовищного закладу культури.
В’ячеслав Жила, дізнавшись від KВ про колективне звернення, не став очікувати запрошення від міської влади або військової адміністрації, і швидко повернувся до України та прискорив прем`єру.
Читайте: Знайдіть нашого Жилу: Театр на Липках просить Кличка та Попка повернути з-за кордону свого керівника
Адресати колективного звернення – Сергій Попко та Віталій Кличко – поки що ніяк на нього не відреагували.
Натомість, звернення “спустили” на Департамент культури КМДА, після чого В’ячеславу Жилі стали відомі імена та прізвища усіх скаржників (у тому числі тих, хто просив не вказувати у публікації їх прізвища), і він посилив тиск на робітників театру.
Анжеліки Гирич не було серед підписантів колективного звернення, але в неї теж почалися проблеми, що й не дивно.
Чоловік Анжеліки – народний артист України Віктор Гирич – український театральний режисер та педагог, який протягом тридцяти років був директором-художнім керівником Київського академічного театру юного глядача на Липках. Але у 2021 році В’ячеслав Жила замінив його на посаді після проведення конкурсу на цю посаду Департаментом культури.
Сьогодні результати конкурсу є предметом судового розгляду в Апеляційному адміністративному суді міста Києва, куди В’ячеслав Жила подав апеляційну скаргу після програшу в першій судовій інстанції.
Департамент культури КМДА цього робити не став, що також не дивно, оскільки Жилу вважають креатурою минулого складу керівництва Департаменту, а саме – колишнього директора Яни Барінової.
Хоч ми розмовляли з Анжелікою за філіжанкою кави при свічках, та сьогодні в Києві ця “романтика” нікого не здивує. Але й розмова вийшла більше – про земне.
KВ: Анжеліко, ваш чоловік – колишній керівник театру, він пішов, а ви залишились. Як складаються ваші взаємини із новим директором?
Анжеліка Гирич: На самому початку у нас з ним була розмова в кабінеті, він відверто мене питав, а я відверто відповідала, і після цієї розмови було якесь відчуття, ніби ми домовилися про ненапад, але це було ні на словах, а між ними. В подальшому у нас точок дотику не було, і якийсь час ми просто терпіли одне одного. Я розумію, що мені потрібен був цей час, бо я хотіла подивитись, чим закінчиться історія з судом, але для себе вже ухвалила рішення: якщо в театрі керівником залишиться Жила, то для мене двері театру зачинено.
KВ: Чому так?
Анжеліка Гирич: Стало не цікаво. Театр перетворився на гурток самодіяльності. Запропонований рівень режисури не має відношення до режисури.
Але найголовніше в театрі для мене – це люди, а їх довели до жахливого стану.
Сьогодні, коли заходиш до театру, відразу відчуваєш атмосферу страху. Я займаюсь йогою, різними духовними практиками, тому мені дуже гірко дивитись на те, що страх робить із людьми, він стискає їх зсередини, перекриває всі енергетичні центри, люди хворіють від цього.
KВ: Але нещодавно група акторів та робітників вашого театру зробила колективне звернення до Віталія Кличка та Сергія Попка щодо незаконних дій В’ячеслава Жили. Чи бачили ви цей лист та чи підтримуєте його?
Анжеліка Гирич: Так, підтримую, більш того, я пишаюся цими людьми, які в цій атмосфері наважилися це зробити. Чесно кажучи, я вважаю їх героями.
KВ: Чула, що сьогодні їх переслідують.
Анжеліка Гирич: Є таке, зокрема, Олега Татаринова, головного художника театру та одного із підписантів колективного звернення. Він взагалі-то учень Данила Лідера, художник високого професійного рівня, смаку. Звісно Олег не міг змиритися з непрофесійністю нового керівника. А В’ячеслав Жила і раніше на нього тиснув, а після колективного звернення взагалі заявив, що буде спілкуватися лише через відділ кадрів та у письмовій формі. Ми розуміємо, до чого йде. Але як театр може бути без головного художника?
Нещодавно аналогічним чином було звільнено Катерину Корнійчук, відомого українського художника – графіка, сценографа, художника по костюмах , яка працювала не лише в нашому театрі, а й в театрі Івана Франка, театрі Лесі Українки, в Черкаському театрі, яка має понад 15 персональних виставок. До того влаштували на неї справжню травлю.
Кароліні Пампусі (актрисі театру та кіно) не дають ролей, але змушують кожного дня приходити і сидіти весь день, сім годин у гримерці. На запитання, що ж вона має там весь час робити, відповідають, мовляв, читайте книжку. А якщо вона не прийде, то їй тут же випишуть догану і звільнять. В той час як інші актори, не маючи роботи, просто знаходяться вдома.
Йде травля – вибіркова – певних митців за те, що вони рік тому підтримали на виборах колишнього керівника. Замість творчої атмосфери дитячого театру в нас тепер майже концтабір.
KВ: Це якось передбачено контрактом, що актори мають перебувати у театрі, коли немає репетицій та вистав?
Анжеліка Гирич: Ні! Взагалі-то в нас ненормований робочий день, це ж творча професія. Є вистава – граєш, репетиція – виходиш. Якщо актор сидить вдома, то не з власної вини, це означає, що керівник не організував процес. А актори можуть працювати над роллю і вдома, і на природі, і вночі. Ми ж ненормальні.
KВ: Так навіщо у вас актори погоджуються сидіти у гримерці по сім годин?
Анжеліка Гирич: Керівник сказав: хотіли повну ставку, то нехай висиджують. У мене зустрічне питання до Департаменту культури КМДА: чому вони платять гроші за те, що актори в гримерці сидять?
KВ: На вас теж почали тиснути?
Анжеліка Гирич: Так, вже декілька разів мені дзвонила керівниця відділу кадрів із запитанням, чи присутня я на робочому місцю в дні, коли не має вистави чи репетиції. Мабуть, готують на мене догани та збираються звільняти.
(В ході підготовки матеріалу стало відомо, що, дійсно, підготовлено наказ директора театру щодо винесення догани Анжеліці Гирич нібито за відсутність в театрі 18 грудня, коли, за словами актриси, не було репетицій, спектаклів, а відповідно, згідно розкладу театру, були відсутні більше 40 осіб зі штату)
KВ: Митці київського комунального театру звернулися до керівництва міста та повідомили про те, що їх керівник під час військового стану виїхав за кордон. На вашу думку, яка б мала бути реакція?
Анжеліка Гирич: Керівник, який покинув театр у складний час та, як кажуть, виїхав у безпечне місце за кордон, не має права більше очолювати комунальний театр. До речі, це ж не вперше, коли він поїхав. Ще в липні директора не було декілька тижнів. Тоді я хотіла зустрітися з В’ячеславом Жилою, бо він через вайбер вночі надіслав мені якийсь лист без підпису про припинення мого контракту з театром. Такий саме “папірець” отримало ще 40 співробітників театру. Але адвокат сказав, що це навіть не документ, і ми не можемо його опротестувати. Тому я два тижні кожного дня ходила у адміністрацію театру, стукала і на відео знімала двері директора. Задалася метою дочекатися, коли він буде на роботі. Але мені відповідали, що він поїхав кудись.
KВ: Коли театр знову відкрився після початку повномасштабного військового вторгнення росії в Україну?
Анжеліка Гирич: Влітку почали на малій сцені показувати пару спектаклів. Тоді частину людей було виведено на простій та призупинено з ними контракти, але після звернення акторів до Департаменту культури КМДА та Міністерство праці та соціальної політики України, нас викликали в театр і продовжили контракт.
Міністерство, до речі, попереджало, що буде проведена перевірка за вказаними фактами порушень. Це був початок вересня, а з 20 вересня у нас почалися різні тренажі (пластики, вправи акторської майстерності).
Потім актор театру Олесь Павлютин запропонував зробити “читку” (це коли актори читають текст п’єси з аркуша – KВ) за твором Григорія Сковороди “Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе”. В Олеся це настільна книга, він живе Сковородою. Зрештою, у жовтні пішли репетиції, а з кінця листопаду стало зрозуміло, що буде прем’єра.
Цього року 300-річчя Григорія Сковороди, ідея спектаклю дуже цікава, але підкреслю, що вона належить виключно Олесю.
А от як би і керівник театру також виходив з творчих міркувань, то зробив би виставу заздалегідь, і презентував на день народження філософа 3 грудня, а не на святвечір, який кияни проводять по домівках.
Сьогодні перенесення дати прем’єри відбулось виключно для того, щоб поставити галочку та хоч щось розповісти Департаменту культури. Але, на мою думку, не слід було підганяти цю виставу. Декому з акторів ще було важко, тексти філософські, вимагають якогось уже життєвого досвіду та внутрішньої позиції. Можливо, треба було ще подумати над акторським складом.
KВ: Але вам самій було цікаво грати виставу за твором Сковороди?
Анжеліка Гирич: Так, мені дуже лягло, і здалось, що філософські думки Сковороди багато в чому співпадають із вченням йоги. Тому я читала його твір і думала, Боже, Сковорода був йогом! Він перший український йог.
Твір Григорія Сковороди про те справжнє, що перебуває в людині, про її звернення всередину себе, до божественного початку. Ось, з мого тексту, послухайте: “тіло моє є якраз те, що стіни храму, або те, що в посудині черепок. А серце й думки мої – те, що у храмі приношення, або те, що в посудині вода. А оскільки стіни дешевші приношень, бо вони для приношень, а не приношення для стін, і черепок для води, а не вода для посудини, так і душа моя, думки і серце є найкращі у моєму тілі”.
В цій виставі задіяно шість акторів, і ми всі ніби учні, але кожен в якусь мить приміряє на себе образ Григорія Сковороді.
KВ: А чи до філософії нам під час війни?
Анжеліка Гирич: Певна, що саме зараз час, щоб пізнати в себе. Люба криза – це планка можливостей, щоб відштовхнутися та йти далі.
KВ: А в результаті виграти війну?
Анжеліка Гирич: Так. Мабуть, так.
KВ: Що думаєте відносно впровадження антрепризного замість репертуарного театру, а також контрактної системи (впроваджена в 2016 році шляхом внесення змін в Закон про культуру та Закон про театри та театральну справу – KВ)?
Анжеліка Гирич (знизує плечима): Нашій владі чомусь запала ота театральна реформа, яка передбачає контрактну систему та проектний театр.
Але давно кажуть, що ця система недосконала.
Тому у Європі є театри і такі, і стаціонарні. У нас театри, які добре тримаються, – це репертуарні театри, наприклад, Театр Івана Франка, Театр на Подолі. Зруйнувати репертуарний театр – це найлегше, що можна зробити, а натомість – що?
Довгі роки минулий керівник нашого Театру (Віктор Гирич – KВ), попереджав нас, що наближається інший час, і ми повинні бути готові до контрактної системи, яка діє в Європі, коли збирається команда, вистава грається рік чи три, а потім вона списується. Але якби ж це було так, та цього ж не має!
У нас у театрі зараз грають спектаклі, які були за Гирича! Ті самі репертуарні вистави. Наприклад, йде стара вистава на новий лад нашого спектаклю про Пітера Пена, аналогічна історія із “Вождем червоношкірих”, виставою, яка багато років йшла в театрі.
А де ж обіцяні “супергерої”?
В’ячеслав Жила обіцяв на конкурсі на посаду директора театру, що зробить вистави про супергероїв, а нема.
В нас було 56 вистав у репертуарі театру. Зараз максимум шість вистав набереться.
Минулого року театр поставив спектаклі режисера Ахтема Сеітаблаєва, пройшло п’ять-шість вистав – і все? Але ж на це було витрачено бюджетні гроші, і сьогодні цієї вистави вже немає в репертуарі. Крім того, поставили англійську виставу “The City Was There”, але її знову таки – уже нема.
KВ: Може, справа у війні, деякі ж актори поїхали з Києва?
Анжеліка Гирич: Звичайно, хтось виїхав з акторського складу, але можна було на ту чи іншу роль ввести когось іншого, в нас зараз багато акторів без роботи. Взагалі, це тенденція в театрі: ставиться вистава і тут же списується. Але ж на неї були витрачені гроші, пошиті костюми, зроблені декорації, і це ж треба якось відпрацювати? Ось вам аналогія: коли фільм знімають, то йде його прокат, щоб повернути витрачене та заробити. А тут?
KВ: Скільки зазвичай спектакль може йти?
Анжеліка Гирич: По-різному, в залежності, чи він зайшов глядачеві чи ні. У нас є вистава-колаж “Сон” за Шевченком, яка йшла з 2014 року до призначення нового директора театру. Також є спектакль – легенда “Шалений день або весілля Фігаро”, який йшов 20 років. Змінилися акторські склади, виконавці, шили нові костюми, робили декорації, а він все йшов, а все чому? Тому що глядачі просять феєрії…
KВ: Ну, звичайно, то ж класика.
Анжеліка Гирич: Так. В’ячеслав Жила якось вихвалявся, що зробить з театру футуристичний. Але батьки ведуть дітей на класичні казки, на добрі зрозумілі історії.
KВ: У яких київських театрах зараз працювати добре?
Анжеліка Гирич: Як на мене, театр Івана Франка. Коли гортаю стрічку фейсбуку, то заздрю їм, бо бачу, що з перших моментів війни у них була творчість, вони робили якісь концерти, вечори, видно було, що люди горять.
У Молодому театрі також, я бачила, відбувалися процеси, є патріотичний дух. Влітку ходила до них, казку дивилася “Цап – кацап”: таке задоволення отримала, навіть плакала.
KВ: Від чого це залежить?
Анжеліка Гирич: Від керівника. Він повинен забезпечити, щоб у всіх була робота, щоб було більше вистав. В ТЮГу ми раніше стільки усього грали, просто падали від ролей. А зараз можна тільки жартувати з того, що вистави не граються, а люди отримують кошти.
Як казав мій вчитель Рушковський Микола Миколайович: “Добре бути актором, якби не репетиції та не вистави”.
Довгий час для мене театр був життям, і це ніколи не було про гроші.
KВ: Актори казали, що з вашого театру пішло багато людей. Куди вони пішли і чи можна влаштуватися до інших театрів, ви згадували, що ваші актори прослуховуються в інших київських театрах.
Анжеліка Гирич: Думаю, що працевлаштуватись до інших театрів Києва складно, оскільки зараз справжні керівники театрів турбуються про те, щоб прогодувати своїх акторів. Так, з нашого театру пішло більше 50 людей, і багато хто йшов взагалі в нікуди, просто ставав на біржу, дехто зараз працює в кафе.
Люди йшли тому, що не витримували тиску або їм прямо говорили, мовляв, пишіть заяву або “влаштую таке життя, що краще самі пишіть”. Хтось сказав, що неможливо співпрацювати з Жилою, а я не борець, не можу.
Взагалі-то це біда, що все розвалено і немає колективу.
KВ: На 10 січня призначено розгляд в Апеляційному адміністративному суді міста Києва апеляційну скарги, поданої В’ячеславом Жилою на рішення суду першої інстанції, який визнав протиправними та скасував рішення конкурсної комісії щодо обрання В’ячеслава Жили переможцем конкурсу на посаду директора Театру та наказ Департаменту культури КМДА про його призначення. Чого очікуєте від суду?
Анжеліка Гирич: Безумовно виграшу (сміється).
Розумієте, то ж була велика фальсифікація з тим конкурсом. Ще до його проведення всі знали, нам прямо казали, що в театрі буде новий керівник – В’ячеслав Жила.
Конкурсна система, яку запровадили у 2016 році, м’яко кажучи, недосконала. Для участі в конкурсному журі зареєструвалось 214 представників громадських організацій з усіх міст України. Одна справа, якщо б серед громадських організацій були Спілка художників, письменників, композиторів. А виявилося, що це були якісь “салони краси”, а-ля ФОПи, які можна відкрити за один день. При цьому – з різних міст. Начебто всі міста України зацікавлені у виборі директора столичного ТЮГу. А коли вибирали організації, то папірці вклали в кульки різного кольору…
KВ: Ці аргументи, скоріше, для правоохоронних органів. Ви подавали заяву про злочин?
Анжеліка Гирич: Ні, відразу пішли в суд.
KВ: Яким був основний аргумент, який вплинув на позитивне рішення адміністративного суду?
Анжеліка Гирич: Справа в тому, що Юлія Кирилюк, яка ставила виставу у Театрі “Актор”, де керував В’ячеслав Жила, а також потім від громадської організації, була у складі конкурсного журі. Суд зазначив, що в цьому факті вбачається конфлікт інтересів і виніс рішення на нашу користь.
Читайте: На межі знищення: Театр на лівому березі Дніпра потерпає через свого (екс)керівника Жиркова
Фото: з відкритих джерел
