Не вічний мер: хто з міських голів Київщини ризикує не переобратись на новий строк

Офіс Президента тестує ідею законодавчого обмеження кількості каденцій для міських голів до двох за життя. Така ініціатива вже спричинила дискусії в політичному середовищі, адже її реалізація потенційно може виключити з виборчих перегонів найвпливовіших мерів Київщини. Одні називають це “вкидом” та “фейком”, інші — неприпустимим наступом на права виборців. Якщо такий законопроєкт таки ухвалять — Київська область отримає безпрецедентне оновлення місцевої влади. КВ дослідила, хто саме з “вічних” мерів потрапить під удар, і що самі очільники громад думають про ідею “два терміни”.

Як дізналася КВ, 11 квітня колишній народний депутат Олександр Черненко заявив, що фракція «Слуга народу» розглядає можливість запровадження законопроєкту, який обмежить кількість термінів перебування на посаді міського голови — максимум дві каденції за життя. 

Два терміни – і крапка

“Знайомі депутати кажуть, що у Раді зараз збирають підписи, щоб зареєструвати законопроєкт, який пропонує обмежити кількість каденцій для міських голів — максимум два за все життя. Не поспіль. А взагалі…”, — йдеться у дописі.

Ініціатива одразу спричинила активне обговорення у медіа та соцмережах. Одні назвали проєкт, який з’явився в мережі, «фейком», інші зауважували, що у фракції дійсно обговорюють подібну ініціативу. Суперечки розгорілися і щодо самої норми, яка заборонятиме право балотуватись повторно після ухвалення закону, оскільки закон суперечитиме Конституції України. 

Піддали критиці і те, що законопроєкт, ймовірно стосуватиметься виключно міських голів й оминає долю селищних та сільських у виборчих процесах. Ще частина підтримала ініціативу, і більше – пів року тому на сайті КМУ зареєстрували петицію, що “що одна й та сама особа не може бути міським головою більше ніж два строки підряд”, проте не набрала голосів. 

Та, за словами Черненка, законопроєкт насамперед може вдарити виключно по тим, хто багато років обіймає посаду мера. 

“Кличко в Києві, Труханов в Одесі, Філатов у Дніпрі — список довгий. Якщо під цю ініціативу знайдуть голоси, то на наступних місцевих виборах можемо отримати повний перезапуск влади на місцях”, – зауважив він. 

ТОП “вічних” мерів Київщини

КВ вирішила проаналізувати виборче минуле та дізнатися, скільки чинних міських голів із 24 мерій на Київщині вже обиралися на посаду два і більше разів. Адже саме вони, у випадку ухвалення законопроєкту, автоматично втратять можливість повторно балотуватися, незалежно від результатів попередніх каденцій та рівня багаторічної підтримки. 

Київщина, ймовірно, отримає чи не найпотужнішу хвилю оновлення місцевої влади. Ми проаналізували дані та склали список очільників, які мають за плечима найбільше каденцій. Як виявилося, у пристоличному регіоні чимало чинних мерів, які уже багато років поспіль міцно тримаються за мерське крісло.

Абсолютним рекордсменом серед чинних мерів Київщини є голова Бучанської міської ради Анатолій Федорук (10.05.1972 рік), який обирався на цю посаду шість разів поспіль. Уперше обраний міським головою ще в 1998 році, Федорук незмінно очолює Бучу вже понад два десятиліття. Його стабільна підтримка з боку виборців свідчить про довіру громади. 

У 2010 році став мером, як член Партії регіонів. У 2002 році під його головуванням рада передала лісові землі під забудову — рішення згодом скасували судами всіх інстанцій. Фігурував також у кількох кримінальних провадженнях щодо зловживання владою та розподілу землі. У 2004 році, після перемоги Помаранчевої революції, Федорук вступив до партії «Наша Україна». У 2010 році, коли Віктора Януковича було обрано президентом, Федорук повернувся до «Партії регіонів» і знову обрався мером Бучі вже від цієї партії. У «регіоналах» Федорук тримався до останнього. У 2017 отримав підозру, а згодом — домашній арешт, однак повернувся до обов’язків мера. У 2014 році безуспішно балотувався до Верховної Ради. У 2015 році на місцевих виборах Федорук отримав владу вже як самовисуванець, який підтримував партію «Нові обличчя», лідером якої є його кум — Володимир Карплюк. На місцевих виборах у 2020 році поновився в кріслі мера вже у складі партії “Слуга народу”.

Услід за мером Бучі позицію одного з найстабільніших мерів регіону посідає мер Миронівки Віталій Савенко (17.07.1960 рік) – чотири каденції поспіль. Обраний уперше ще у 2010 році, з того часу стабільно керує Миронівкою. 

Віталій Савенко навчався в Могилянській середній спеціальній школі міліції, закінчив юридичну академію за спеціальністю – юрист. Працював у тодішній міліції, очолював державну виконавчу службу, службу безпеки агрофірми та керував сільгосппідприємством. У 2010 році став головою Миронівської міськради VI скликання як представник партії “УДАР”, переобирався в 2015 році як безпартійний самовисуванець. У 2017 році щодо Савенка було відкрито кримінальне провадження через підозру в розтраті бюджетних коштів на ремонт доріг. У 2018 році на перших виборах голови Миронівської ТГ Савенко переміг з результатом понад 66% голосів виборців, балотуючись від БПП. На виборах 2020 року свою чергову перемогу він здобув вже під політичним стягом “Європейської Солідарності”. 

Ще п’ять мерів Київщини мають за своїми плечима по три терміни.

З 2010 року незмінно залишається на чолі Кагарлика Олександр Панюта. Згідно з офіційною біографією, перед тим як очолити Кагарлик, керував Кагарлицьким районним ремонтно-дорожнім управлінням та був депутатом кількох скликань районної та міської рад. У 2010-му балотувався від партії “Сильна Україна”, проте пізніше вступив до лав “Партії регіонів” і очолив Кагарлицьку міську організацію цієї політичної сили. У 2015 році став головою міськради VII скликання від партії “Блок Петра Порошенка ”Солідарність“. Свого часу активісти руху “Під Контролем” зазначали, що Панюта нібито укладав договори на проведення капітальних ремонтів різних об’єктів без проведення тендерів. У 2020 році був переобраний мером як безпартійним кандидатом на цю посаду від партії “Наш Край” (нині забороненої в Україні).

Мер Броварів Ігор Сапожко  був обраний уперше у 2010 році від “Партії регіонів”. Свій трудовий шлях Сапожко розпочинав як водій-експедитор у МПП “Іскандер” (2000–2002), був менеджером-консультантом і юрисконсультом у ВАТ “Лопас” (2003–2004). 26 березня 2006 року Ігор Сапожко став депутатом Броварської міської ради від партії “Батьківщина”, а вже з 17 травня обійняв посаду секретаря міськради. З 24 липня 2008 року тимчасово виконував обов’язки міського голови. 8 листопада 2010 року його обрали Броварським міським головою. Тоді Сапожко був членом “Партії регіонів”, з якої офіційно вийшов 20 лютого 2014 року, одночасно оголосивши про розпуск фракції партії в міськраді. На місцевих виборах 2015 року Сапожко балотувався на посаду мера як самовисуванець. Водночас, у передвиборчій кампанії співпрацював із Українською партією “Єдність” Олександра Омельченка. 29 жовтня 2015 року за результатами виборів він знову очолив Бровари. У 2020-му переміг втретє у складі партії “Команда Ігоря Сапожка – “Єдність”. 

Меркиня Яготина Наталія Дзюба (06.08.1961 рік) – має три терміни, перший — у 2010 році, другий — у 2015 і третій – у 2020-му. У минулому – народна депутатка, а нині – одна з небагатьох жінок-мерів регіону. 

Наталія Дзюба розпочала трудову діяльність у сфері освіти, зокрема протягом семи років була керівницею відділу освіти Яготинської РДА. У 2002 спробувала балотуватися до Верховної Ради від Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), але безуспішно. Уже в 2004 році була заступницею голови – керівницею апарату Яготинської РДА. У березні 2006 року повторно балотувалася до Верховної Ради, представляючи Опозиційний блок “Не так!”, проте знову без успіхів. У 2007 році Дзюба заступала директора Українського центру оцінювання якості освіти, і протягом двох років (2008-2010) працювала першою заступницею Яготинської РДА.

Уже маючи значний досвід у політиці, уперше на посаду мера Яготина зайшла в листопаді 2010-го як членкиня “регіоналів”, а в 2015-му, відповідно, як самовисуванка пішла на другий термін. Утретє була обрана на виборах 2020-го від партії “слуг”, тоді ж балотувалася до Київської облради, де отримала понад 2 тис. голосів у виборчому окрузі №3.

Ілля Діков (20.02.1976 рік) – очолює місто Вишневе з 2011 року. У 2015 був обраний вдруге як самовисуванець без партії, а в 2020-му здобув переобрання вже як кандидат від “Слуги народу”. Встиг побувати в центрі політичних скандалів.

Починаючи з 1998 року, Діков проходив службу як підполковник тодішньої міліції в органах внутрішніх справ України, а вже у 2010 працював заступником начальника – начальником міліції громадської безпеки Києво-Святошинського райвідділу ГУ МВС України на Київщині. У 2010 був обраний дептатом Вишневої міськради від “Партії регіонів”, а вже через рік зайняв посаду секретаря ради. У 2011 був в.о. голови Вишневого після відсторонення Миколи Ляшенка, а пізніше, власне, був офіційно обраний як мер міста.

Окрім того, що здобув вищу освіту в Київському інституті внутрішніх справ (спеціальність “правознавство”), також закінчив НАДУ при Президентові України (спеціальність “парламентаризм та парламентська діяльність”) та Академію управління Міністерства внутрішніх справ (магістр управління у сфері правопорядку). На сьогодні є кандидатом юридичних наук.

Спірна ситуація у меркині Сквири Валентини Левіцької (30.08.1963 рік), оскільки свою управлінську кар’єру розпочала з посади сільського голови у 1986–1989 роках. На той час вона обіймала посаду голови Ленінської сільської ради.
Про неї відомою, що вона закінчила Київський педагогічний інститут ім. Горького за спеціальністю методист з виховної роботи, вчитель етикету та психології сімейного життя. У 1989–2005 роках працювала заступником директора з виховної роботи Шамраївської середньої школи. У 2005 році призначена начальником відділу освіти Сквирської районної державної адміністрації.

Вже у 2005 році стала начальником відділу освіти Сквирської райдержадміністрації, а у 2007-му — заступницею голови РДА. У 2010-му як безпартійна очолила Шамраївську сільську раду,  одну з найбільших сільських рад області. Потім була переобрана у 2015-му головою як самовисуванка, а з 2020 року очолює вже Сквирську міську громаду як самовисуванка. Тоді Левіцьку на посаду голови громади підтримав відомий політик – депутат облради Леонід Глиняний – власник Сквирського комбінату хлібопродуктів. 

Мери з двома термінами

Якщо законодавча ініціатива про обмеження двома каденціями набуде чинності, то під заборону потраплять не лише багаторічні мери з трьома й більше термінами, а й ті, хто лише вдруге очолив громаду. Під удар на Київщині можуть потрапити шість мерів.

Геннадій Дикий (31.03.1969 рік) вперше був обраний мером Білої Церкви у 2015 році, а вдруге — у 2020-му. До цього був депутатом міськради – увійшов до міськради у 2010 році разом із батьком Анатолієм Диким у складі фракції «Фронту Змін» і на той час вважався головним «сміттярем» міста. У 2015 році обраний міським головою як висуванець від партії “Самопоміч”.

Вищу освіту здобув як спеціаліст з обладнання і технології зварювального виробництва в Київському технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”. У 1998 році заснував приватне підприємство “Будмаркет”, директором якого лишався до 2015-го (зараз власницею є його дружина Олена Дика). У 2014 році Геннадій Дикий заснував БФ “Білоцерківець”, основною метою якого була підтримка учасників АТО. Також є засновником Благодійного фонду “ЮВЕНТА 15”.

Дикий неодноразово фігурував в скандалах, останній був щодо махінацій з нерухомістю, Та став відомою публічною особою на всю країну, особливо після того, як пішов на фронт у лавах ЗСУ. 

Мер Узина Віталій Гринчук (15.08.1979 рік) – також має два повноцінні терміни. До того багато років працював у районній раді та адміністрації. Уперше головою Узина був обраний у 2017 році як самовисуванець, потім вдруге – у 2020-му теж як самовисуванець.На посаду мера Узина Гринчук прийшов уже маючи багаторічний досвід у Білоцерківській громаді, зокрема у 2015-2017 роках він був головою Білоцерківської райради (балотувався спершу від партії Сергія Тігіпка “Сильна Україна”, а потім – від “Радикальної партії Ляшка”), а до цього, від 2006-го, – депутатом цієї ж ради 5-7 скликань. Протягом чотирьох років (2011-2015) займав посаду першого заступника голови Білоцерківської РДА.

До слова, Віталій Гринчук демонструє вкрай нестабільну політичну траєкторію. Розпочавши свою кар’єру за часів президентства Віктора Ющенка, згодом адаптувався до нових реалій і знайшов себе в команді Віктора Януковича, очоливши Білоцерківський районний осередок “Партії регіонів”. 

Гринчук має значний досвід в економічній діяльності, адже ще з 2000-го упродовж двох років працював економістом ремонтної майстерні у ВАТ “Озерно-Агропромтехсервіс”. У 2002-2003 роках був заступником начальника управління – начальником відділу доходів в управлінні Пенсійного фонду України Білоцерківського району. Із 2003 по 2005 був, власне, начальником управління економіки Білоцерківської РДА. 

Олексій Момот (12.02.1980 рік) – став головою міста Вишгород у 2015 році, підтвердив мандат у 2020-му. Проте у міську раду зайшов ще у 2010-му: був депутатом 6 скликання від “Народної партії”.

Вищу освіту, до слова, він здобув у Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю “викладач англійської мови та зарубіжної літератури”. Трудову діяльність, власне, розпочав ще в далекому 2002 році, два місяці пропрацювавши у КМП “Фірма “Рось”, пізніше був фахівцем із менеджменту та маркетингу ПП “Інга”. Упродовж понад 10 років займався підприємницькою діяльністю. Крім того, у 2013 Момот заснував та видавав місцеву газету “Рідне місто Вишгород”, а також фігурував серед засновників Вишгородської міської ГО “Рідне місто”.

З 2010 року по 2015 рік був депутатом міськради VI скликання від “Народної партії”, лідером якої був Володимир Литвин. У 2015 році Момота обрали головою Вишгородської міської ради VII скликання, представляв на той час партію “Воля”. На місцевих виборах у жовтні 2020 року Момот балотувався на посаду міського голови вже від партії “За майбутнє”. Лідером цієї партії є народний депутат IX скликання Ігор Палиця, якого пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським. Київську обласну організацію очолює Ярослав Москаленко — депутат облради VIII скликання, народний депутат VII і VIII скликань, колишній голова Вишгородської райради та РДА.

Зазначимо, що у 2016 році СБУ затримали Момота за підозрою в отриманні мільйонного хабаря, через що його тимчасово відсторонили від мерського крісла. За два місяці Момота поновили на посаді за рішенням Київського Апеляційного суду.

Юрій Фомічев (16.04.1976 рік) має два терміни — 2015 і 2020 роки. Представник “Слуги народу”, працює мером в місті Славутич з ядерною спадщиною. 

У 2006 році він став депутатом міськради, а вже у 2010 році пройшов до міськради Славутича, як член “Партії регіонів”. Згодом у 2015 році, у зв’язку з обранням його секретарем міської ради, він уже вийшов зі складу депутатської групи “За єдиний Славутич”. З травня 2015 року Фомічев виконував обов’язки голови міськради й був обраний мером міста, як самовисуванець. На місцевих виборах у 2020 році закріпив за собою мерське крісло вже у складі “слуг”.

Крім вищої освіти, здобутої в Українсько-фінському інституті менеджменту й бізнесу та Нацакадемії держуправління при Президентові України, Фомічев закінчив “Ньюпортську бізнес-академію” (“Newport Business Academy”) у Нідерландах і пройшов програму навчання для України “Маршал План” (США)”, бізнес-школу в “Європейському Університеті”. Веде активну громадську діяльність. Трудову ж діяльність він розпочав у Державному казначействі Славутича, як головний спеціаліст, згодом працював провідним інженером в АОЗТ “Атма-торг”, гендиректором у ПП “Будівельна компанія “Славутич”.

Олександр Зарубін (30.04.1983 рік) – мер Боярки, обраний у 2015 та 2020 роках. Один із наймолодших представників у цьому списку. Політичну діяльність Зарубін почав ще в далекому 2012, коли, згідно зі свідченнями “Української Правди”, очолював виборчий штаб скандально відомого ексректора Національного університету державної податкової служби України – Петра Мельника. Уперше на посаду мера Боярки обраний у 2015 році за підтримки партії “Нові обличчя”, хоча до цього він був серед представників “Солідарності”. У жовтні 2020 року вдруге закріпився на цій посаді, але вже від партії “За Майбутнє”. До мерського крісла Зарубін був директором трьох підприємств: ТОВ “Максимум-Нет”, ТОВ “Терра-Телеком”, ТОВ “Модус Глобал” (останні два за сумісництвом). Крім того, за рік до виборів у 2015 він був головою правління ГО “Молодь Боярки”. На сьогодні значиться засновником “Фонду ініціатив Олександра Зарубіна”. 

Вищу освіту здобув у Київському національному авіаційному університеті за спеціальністю “інженер з комп’ютерних систем” (факультет захисту інформації в комп’ютерних системах та мережах, спеціаліст). Пізніше отримав другу вищу як юрист в ІНГ. Також здобув ступінь магістра в Національній академії державного управління при Президентові України. Поза тим, Зарубін ще був учасником всеукраїнської навчальної програми “Школа мерів”. 

Мер Фастова Михайло Нетяжук (15.02.1979 рік) – також має два терміни. Обраний у 2015-му і повторно у 2020 році. Активно займався оновленням транспорту, залученням інвестицій та розвитком парків. 

Головою міськради Фастова став у червні 2014 року, і пізніше, у 2015, офіційно продовжив свою діяльність на тій же посаді, представляючи партію “Нові обличчя”. У 2019 році балотувався до Верховної Ради 9-го скликання як самовисуванець, але не пройшов. Вже у 2020 Нетяжука повторно обрали мером Фастова (цього разу він уже був у лавах “Партії національного егоїзму”).

Вищу освіту здобув у Національному університеті харчових технологій і на сьогодні є кандидатом економічних наук. До приходу у владу протягом багатьох років Нетяжук працював на керівних посадах на ДП ВАТ “Київхліб”, із 2007 по 2014, власне, очолював “Фастівський хлібокомбінат”.

Точка зору

Також КВ звернулась до очільників громад Київщини з проханням прокоментувати ініціативу щодо можливого законодавчого обмеження кількості мерських каденцій до двох. Реакції виявилися доволі різними — від повної незацікавленості до сумнівів у конституційності.

Зокрема, мер Бучі Анатолій Федорук на запитання журналіста відповів коротко і категорично: «Вперше чую таку інформацію. Мене вона не цікавить, я коментувати не хочу».

Схожої позиції дотримується і голова Кагарлицької міської громади Олександр Панюта, який дипломатично утримався від коментаря, зауваживши: «Я думаю, що є мери, які зможуть вам прокоментувати. Я – не буду».

А от мер Вишгорода Олексій Момот не лише чув про проєктну ініціативу, а й навіть поцікавився щодо її ймовірності напряму у законодавців. 

“Наскільки я знаю, такого проєкту немає, це “вкид” якийсь, тому що спілкувався з багатьма нардепами і ніхто про це ніколи нічого не чув. Я не конституціоналіст, звичайно, але мені здається, це порушує конституційну норму”, – розповів Момот. 

Натомість мер Боярки Олександр Зарубін вважає, що ініціатива цілком у межах повноважень парламенту.

“Обмеження кількості каденцій — це виключно право законодавців. Хочуть — нехай роблять. Я не бачу в цьому нічого поганого. Звісно, є як позитивні, так і негативні приклади мерів із тривалим перебуванням на посаді. Хтось ефективний багато років, а хтось — ні. В умовах війни вибори все одно ніхто проводити не буде. А після — громада знайде, кого обрати, навіть якщо чинний мер не зможе балотуватися. Упевнений, оберуть не менш ефективних. Щодо запобіжників від зловживань, то нині люди вже добре розбираються в політиці. Якщо мер не справляється — просто не оберуть його знову. Узурпації влади я в наших реаліях не бачив”, — розповів він КВ.

На думку ж меркині Яготина Наталії Дзюби, цікавитися позицією щодо обмеження каденцій потрібно не у міських голів, а насамперед у мешканців громад, адже це, впевнена очільниця громади, певною мірою обмежує саме їхні права. 

“Саме виборець має визначати, скільки разів обирати голову громади. Якщо людина виправдовує довіру — громада має право підтримати її і вдруге, і втретє. Узурпація влади — це більше про виконавчу владу, де призначення відбувається згори. А тут — вибір людей, які не проголосують за цього кандидата, якщо не довіряють йому. Моя знайома обиралася вісім разів на посаду голови. Люди їй довіряли, у неї були плани: вона їх реалізовувала, знову йшла на вибори і знову все втілювала. І під час війни взагалі неетично порушувати це питання: і військові, й тимчасові переселенці повинні мати можливість реалізувати своє конституційне право на волевиявлення. Місцеве самоврядування має свою специфіку, і рішення про обмеження каденцій треба приймати тільки після завершення воєнного стану, враховуючи думку громад. А такі питання лише розколихують ситуацію в громадах”, – говорить вона.

Крім того, вона зауважила, що влада забула про децентралізацію і чимало громад виявилися просто неспроможними. 

“Я зараз на третій каденції: два терміни була головою міської ради, а нині – перший термін як голова об’єднаної громади. І тут важливо враховувати, як саме це буде прописано в законодавстві. Коли я балотувалася у 2020 році, я представляла передвиборчу програму, яку, через об’єктивні обставини, не змогла реалізувати повною мірою. Почалася пандемія, згодом — повномасштабна війна. Змінились пріоритети й видатки. В першу чергу, ми маємо дбати про військових, про захист, а вже потім — про інфраструктуру. І це потрібно враховувати, перш ніж ухвалювати будь-які обмеження. Потрібен аудит реформи, зважене використання бюджетних коштів і підтримка спроможності громад, щоб децентралізація була не формальністю, а дієвим механізмом управління”, – резюмувала Дзюба КВ.

Нагадаємо, як раніше повідомляла КВ, фінансовий рік 2025 обіцяє бути непростим для районних рад та адміністрацій Київщини. Бюджети районів демонструють намагання зберегти баланс між доходами та витратами, проте залишаються обмеженими в ресурсах. Більшість районів спирається виключно на загальний фонд. Райони змушені працювати в умовах обмежених ресурсів, забезпечуючи лише найнеобхідніше. Основні витрати спрямовані на оплату праці бюджетників, комунальні послуги, енергоносії та соціальне забезпечення. 

Читайте: Голова без рук: Київрада ближчим часом не отримає нового секретаря

Фото: колаж КВ

Інна Міхно, Анастасія Командік та Софія Рязанова