Як відомо, пострадянська система освіти, що досі діє в загальноосвітніх навчальних закладах вщент перевантажена різноманітними “факультативними” заходами, такими як ігри розуму, олімпіади та конкурси. Деякі з цих заходів проходять у добровільному порядку, а школярі (та їхні батьки) самостійно визначають мотивацію для участі. Деякі проходять у добровільно-примусовому форматі. В даному випадку йдеться про конкурси, що носять всеукраїнський статус (ред. — мають гриф МОН) та проходять за підтримки Міністерства освіти і науки України (ред. — супроводжуються офіційними наказами та листами МОН).
За словами освітнього експерта, заслуженого вчителя України Віктора Громового, на адресу вітчизняних навчальних закладів щомісяця надходять сотні пропозицій щодо участі в подіях різних напрямів та рівнів. Здебільшого ініціатори таких ігор розуму — приватні компанії. Інколи в якості партнерів МОН по конкурсам виступають і державні структури, такі як Укрпошта (Літературний конкурс “Уявіть себе деревом, що росте в лісі…” та Міжнародний контрактовий ярмарок (“KYIV FASHION KIDS” . Педагог Громовий журиться, що інколи школярам настільки набридають безкінечні “змагання”, що діти починають відповідати нісенитницею, аби тільки від них відчепилися. Крім того, деякі з конкурсів спантиличують не тільки школярів та батьків, але й навіть “бувалих” педагогів. Йдеться про свіжу інновацію – всейкраїнську релігійну олімпіаду для учнів 1- 11 класів “Юні знавці Біблії” ….
З метою уявлення масштабів вітчизняної конкурсоманії створимо умовний ТОП-10 добровільно-примусових заходів (ред. — загалом перелік подібних заходів може розгягнутися на сотні позицій)
1. Всеукраїнська гра “Соняшник-учитель”.
2. Міжнародна природнича гра “ГЕЛІАНТУС — природознавство для дорослих” (9—11 класи).
3. Всеукраїнська українознавча гра “СОНЯШНИК” (1—11 класи).
4. Всеукраїнський конкурс з англійської мови “ГРИНВІЧ” (2—11 класи).
5. Всеукраїнський Конкурс дитячого малюнка “Охорона праці очима дітей”.
6. Щорічний Всеукраїнський конкурс “Вчимося заповідувати”.
7. Міжнародний конкурс з інформатики та комп’ютерної грамотності “БОБЕР” (5—11 класи).
8. Всеукраїнський історичний конкурс “ЛЕЛЕКА” (5—11класи).
9. Міжнародний математичний конкурс “КЕНГУРУ” (2—11 класи).
10. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс “Левеня” (7—11 класи).
Для довідки: Упровадження конкурсів, що проходять під патронатом МОН, контролює Інститут модернізації змісту освіти. Далі листи та накази МОН по вертикалі спускаються до рівня освітянських чиновників в містах та селищах країни. Ці чиновники контролюють впровадження конкурсів в підконтрольних навчальних закладах. Кошти за участь в зазначених подіях збирають ініціатори (приватні структури). Вартість участі для одного школяра коливається від 15 до 50 грн за подію.
Найпотужнішим з організаторів платних добровільно-примусових конкурсів для українських школярів є Творче об’єднання “Соняшник”. Це об’єднання декілька разів на рік проводить всеукраїнську гру “Соняшник”, міжнародну гру “Геліантус” — окремо для вчителів та учнів і ще низку інших конкурсів-ігор-фестивалів, що проходять під виглядом “тренувальних” ЗНО.
Цікаво, що запустив у школи цей проект екс-міністр освіти Дмитро Табачник, добре відомий своєю корупційною діяльністю та українофобською ідеологією. У “табачниківський період” за наказом Міносвіти від 12.10.2012 № 1101 було розроблено та затверджено положення “Про Всеукраїнську українознавчу гру “Соняшник”, Всеукраїнський конкурс фахової майстерності для вчителів-україністів “Соняшник-учитель” та Міжнародну природознавчу гру “Геліантус””.
Міжнародний статус конкурсу “Геліантус” надала Росія. Українська версія гри була повністю скопійована з тієї, що вже існувала в сусідній країні. Власник російського “Геліантусу”, за пітримки Дмитра Табачника, відкрив свою філію в Україні та отримав держфінансування. А російське об’єднання “Подосолнух” перетворилося на українське ТО “Сонячник”. Неймовірно, але навіть сьогодні організатори українського конкурсу “Геліантус” продовжують повністю копіювати росіян. Хоча це й не дивно, адже незмінним керівником українського “Соняшника” залишається заслужений учитель України Руслан Шаламов. Шаламов, починаючи з 2008 року, керував “Всероссийским турниром юних биологов”, а також був головою методичної комісії міжнародної гри “Геліантус” у Росії.
Баннери Міжнародної гри “Геліантус” 2017 року в українській і російській версіях
Відкриваючи державне фінансування для проектів ТО “Соняшник”, Табачник у своєму наказі спирався на Постанову Кабміну Миколи Азарова від 13 квітня 2011 р. № 561 “Про затвердження Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року”. Але іншою постановою Кабміну № 71 “Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України”, у 2014 році фінансування було припинено. При цьому не було скасовано обов’язковість конкурсів, яку забезпечувало партнерство з Міносвіти. Фінансування проектів “Соняшника” стало прерогативою батьків українських школярів. А це зовсім не малі кошти. Якщо зважити на те, що в конкурсах ТО щороку задіяно 2,5 мільйони школярів від 1 до 11 класів із 24 областей України, організатори подій сьогодні отримують надходження в розмірі щонайменше 35 млн грн за один “соняшниковий” сезон.
Для довідки: російський “Подсолнух” в цей період проводить гру “Русский межвежонок” – языкознание для всех. За часів Табачника ця гра проходила і в Україні. Але, з 2014 її відмінили.
Повертаючись до суті, припустимо, що надходжень від “конкурсних батьківських зборів” має вистачити на подовження “співпраці” з чиновниками, які забезпечують підтримку МОН, а крім того — на те, щоб закрити всі очі на “тіньову економіку” “Соняшника” від продажу друкованих матеріалів, що супроводжують реалізацію конкурсів та ігор (ред. — детальніше про них ми розповімо в наступному матеріалі).
До речі, брошурки “Соняшника” є копіями російського “Подсолнуха”. Але це, знов-таки, окреме питання, вирішення якого належить до компетенції вже не тільки МОН.
Російська та українська версії брошурок до гри “Геліантус”
Зважаючи на все вищенаведене, автор матеріалу звертається із запитаннями до керівництва Міністерства освіти і науки України, яке вже кілька років намагається впровадити реформу загальноосвітньої школи та розповідає про європейський шлях розвитку освіти:
Яким чином державна інновація співіснує із традицією поширення в Україні насіння соняшника, вирощеного на ворожому ґрунті “русского мира” селекціонером Табачником?
Та врешті, коли чиновники МОН планують зайнятися люстрацією старих добровільно-примусових проектів, що належать їх партнерам, а за одно колегам одіозного екс-міністра?
Далі буде.
Читайте: Профільне навчання у школі ІІІ ступеня? Чи реально забезпечити?
Іван Сердюк, журналіст, активіст, голова ГІ “Громадський омбудсмен”
