Православна церква України (далі – ПЦУ) управлятиметься відповідно до Томосу і свого статуту, де зазначено, що головною владою є Помісний Собор. Вирішення питань, які не передбачені статутом будуть вирішуватись змішаною комісією, яку призначить Вселенський патріарх і ПЦУ.
Що стосовно переходу в ПЦУ, громади поступово самі будуть переходити в ПЦУ, є підстави вважати, що він буде здійснюватись наступним чином: буде проведено збір громад конкретної парафії та на загальних зборах буде прийнято рішення про перехід до ПЦУ – зміну ієрархічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту конкретної церкви.
Багато хто зараз говорить про наявність проблеми переходу храмів, але насправді, якщо брати до уваги чинне законодавство, дана проблема відсутня. Наразі в Україні немає жодного храму Московського патріархату, так як за чинним законодавством право власності на майно, включаючи храми, визнається лише за громадами, парафіями, братствами, монастирями, але не за церквою загалом. Що стосується Києво-Печерської та Почаєвської лавр, то вони перебували у власності держави.
Ніякого захоплення храмів Московського патріархату з боку Єдиної Церкви не буде. Ті парафії, які проявлять бажання, добровільно захочуть стати частиною ПЦУ, вони повинні бути прийняті.
Можливі конфлікти різного характеру, але в середині самих громад. Звичайно, є багато шляхів їх вирішення, але не можна відкидати і судові процеси у випадку виникнення конфліктів. Найрозповсюдженішою практикою є спори Церкви з органами державної влади в порядку адміністративного судочинства. Є тільки одне обмеження, спори не розповсюджуються на церковні правовідносини врегульовані каноном.
В цьому контексті є цікавим рішення у справі “Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови” в якій Європейський суд по правам людини прийшов до висновку, що відмовляючись визнати церкву-заявника як окрему конфесію і ставлячи таке визнання у залежність від волі певного церковного органу, тобто церкви Молдовської митрополії, Уряд не виконав свого обов’язку щодо забезпечення нейтралітету й безсторонності. В конкретній справі Уряд відмовляв в реєстрації церкви без згоди Молдовської митрополії [Молдовська митрополія Російської православної церкви (РПЦ)], але суд прийшов до висновку, що держава не має права втручатись в церковні справи і відмовляти в реєстрації на цій підставі.
З цього приводу дуже є цікава справа ЄСПЛ “Свято-Михайлівська Парафія проти України” (Заява N 77703/01) Страсбург, 14 червня 2007 року, в цій справі був спір саме щодо переходу релігійної громади з однієї церкви в іншу з Московського патріархату до Київського.
Вказане рішення має цікаві висновки:
112. Суд нагадує, що в той час, як свобода віросповідання – це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу “сповідувати релігію” самому або в об’єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції ( 995_004 ), яка захищає об’єднання від невиправданого втручання з боку держави.
113. З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об’єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов’язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, paragraphs 118 and 123; and Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, paragraph 62, ECHR 2000-XI).
123. Суд вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить та зобов’язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. Суд робить висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом, становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції (995_004 ), взятою окремо та у поєднанні із статтею 11. Зокрема, Суд зазначає, що цим втручанням органи державної влади обмежили можливість згаданої релігійної групи, яка не мала статусу юридичної особи, здійснювати в повній мірі релігійну діяльність та діяльність, яку зазвичай здійснювали зареєстровані неурядові юридичні особи (див. пункти 83-84 та 9-91 вище). Втручання також перешкодило приєднанню до Київського Патріархату як незалежної релігійної групи, яка керує справами церкви, яку вона збудувала і де зазвичай відправляла релігійні обряди.
Тобто, практика підтверджує можливість переходу та існування практики переходу громад в іншу церкву.
Звертаю особливу увагу, що Європейський суд по правам людини право громади на свободу віросповідання розцінює як право на заміну підпорядкуванню іншій церкві, а тому всі громади які зберуться і вирішують приєднатись до ПЦУ мають на те право, а держава не має права в цьому перешкоджати, а такий перехід має бути здійснений шляхом викладання в новій редакції статуту конкретної громади.
Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро “Титикало та партнери”, заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради
