Для розуміння заголовку. Колись я пожартував, що знаходжусь у стані між першим поверхом і підвалом лікарні. Це між реанімацією та моргом. Ті часи пройшли, але жарт залишився, і наразі він відповідає ситуації, що склалася у київській медицині.
Хотів би роз’яснити тим, хто мене не знає. У київській медицині я з 18 лютого 2014 року. Цей день, мабуть, пам’ятають всі. Я ж тоді надягнув на себе погони “координатора волонтерів” однієї з великих київських клінік. І з цього все почалося. Волонтерство у медичній галузі. Тож про медицину міста я знаю практично все, кілька дзвінків за тиждень з проханнями “Help!” – це реальність, з якої нікуди не дітися.
У цьому пості не буде ні найменувань лікарень, ні прізвищ лікарів. Чому – далі буде зрозуміло. Це буде пост про стан медицини міста. Чотири історії, які сталися за останній час. Буде цікаво. Поїхали!
Перша історія. Військовий. Сержант. Мій старий приятель. “У мого солдата проблема. Можеш допомогти?”. Як я вже писав – діагнозів і назв клінік не буде. Хтось здогадається. Набираю відповідного фахівця. Кажу: “Буде направлення з частини, треба обстежити!”. Відповідь: “Направлення мені не потрібно. Ми не маємо права обстежувати військових. На волонтерських засадах – будь ласка!”.
Що? Як? За три з половиною роки війни одна з провідних клінік не має можливості офіційно обстежувати військових??? Додам. По проблемам, які мають чи не 100% тих, хто був на передовій. Чия відповідальність? Міністерства оборони чи Департаменту охорони здоров’я КМДА?
На виході. Товариша з його бійцем прийняли. Він надіслав повідомлення. Там було дуже багато “французької” лексики, це ж військові, але я вирішив передати його лікарю. Відповідь: “Дякую. Приємно”. І багато посмішок.
Друга історія. Мій гарний товариш. Знову без діагнозів, але в Києві цим займаються дві клініки. Відправляю туди, де знаю людей. Та й і у іншої неоднозначна репутація. Дивляться. “Зробіть одне МРТ. Друге”. Звісно, що гроші. Ок, кажуть. Операція – 250 тисяч гривень! “Скільки?”, – перепитую.
Звісно я розумів, що ця операція не буде безкоштовною. Ще коли ми через наш фонд збирали кошти на допомогу пораненим до мене інколи зверталися лікарі. “У нас важкий випадок, дайте трохи грошей”. Але ці суми ніколи не виходили за рівень умовних 500 доларів, а тут 6000.
Піднімаю всіх знайомих. Дають наводку на приватну клініку і на конкретного спеціаліста. Той подивився результати МРТ, каже: “60 тисяч гривень”.
Стояти. Валентино Георгіївно Гінзбург. Голово Департаменту охорони здоров’я КМДА. Це з якого бісу послуги комунальної клініки в місті стали дорожчими за послуги приватної? Причому чи не в п’ять разів?
Третя історія. Знайомий. Волонтер. Знову діагнозу не буде. “Куди?, – питає. Звісно, у профільну. Потрібне обстеження з вірогідною операцією. Приходить. Звісно, ж за дзвінком. “Дівчата, каже красиві. Якщо безкоштовно, то вересень. Якщо за 7 тисяч – то зараз”. Це було ще у червні. Ок, зараз, звісно. Обстеження робилось під загальним наркозом. “Ой, є проблеми, треба робити операцію. Тільки на наступному тижні – має приїхати завідуючий відділення з відпустки!”.
…ля! Ви ввели людину у повний наркоз і не зробили відразу операцію? В мене виключно “французька” лексика. У всьому світі подібні операції робляться відразу. Ще 15 тисяч потрібно за саму операцію? В цій ситуації найцікавіше те, що людину ще й відправили на КТ, де одразу спитали про лікаря, який направив (зрозуміло, що мова про йде про відкат).
Якщо потрібні обстеження на КТ, то чому в одній з центральних клінік міста не має свого КТ, і пацієнта відправляють у приватну клініку, Валентино Георгіївно? Чи КТ купується виключно для структур, директори яких використовують язик не для роз’яснення потреб лікарні?
Ще одне – абсолютно хамське відношення. Приїжджай на 8:30. Лікар з’являється о 10:30. Йди оформлюйся у приймальне відділення. Три медсестри, черга людей з 50. Мій товариш дзвонить мені: “Ну це якийсь завал”. Згоден. Розбиратися буду потім. Але набираю одного з керівників іншої клініки. Непрофільної: “Зробите?”. “Зроблю, нехай приїжджає”.
Четверта історія. Мого товариша вилікували. Спочатку терапія. Потім операція. Заїхав якось до нього. Він ще слабкий, виводжу його на кріслі. “Поїдемо, покуримо”.
Виїжджаємо. Сидить якась жінка. Добре вбрана:
“ – Можна?
– Звісно.
– Що робите?
– Дочку провідувала.
– Щось серйозне?
– Апендицит прибрали.
– Скільки?
– Нічого не взяли!”.
Тут я охренів. 200-300 баксів за операцію з видалення апендициту – це норм у всіх клініках країни. Звісно, ж у карман лікаря. Коли я був головою громадської наглядової ради однієї з київських клінік (ми ж домовились, без назв) мені зателефонувала знайома журналістка. Каже: хірург за лапароскопію апендициту вимагає 800. Я тоді підняв це питання не просто перед дирекцією, а не зборах трудового колективу.
Я не проти того, щоб медики заробляли. Але 800 баксів за півгодинну операцію з місцевим наркозом?
Ви ще пам’ятаєте, що я писав раніше? Це щось з раю і пекла. Коли в одному місті є лікарні, які працюють абсолютно чисто, а є ті, де 6 тисяч баксів – і ми з тобою щось спробуємо зробити. До речі, у тій ситуації гарантій того, що все буде добре ніхто не давав.
Я не знаю ситуацію в абсолютно всіх київських лікарнях. Але я точно знаю, що після моїх постів проти Гінзбург її підлеглі обдзвонювали керівників київських клінік, і ті починали коментувати їх. Причому це були люди, яких я особисто не знаю. Десь щось в стилі лєніна і сталіна.
Я буду дуже радий, якщо під цим моїм блогом з’являться подібні коментарі.
Я буду щиро радий, коли нарешті міська влада прийме рішення щодо адекватності перебування пані Гінзбург на своїй посаді.
Я буду щиро радий, коли міська влада зацікавиться, куди йдуть відкати від закупівлі ліків через департамент охорони здоров’я. Це не заява у силові структури, це розуміння того, куди, можливо, йде частина з мільярдів гривень міського бюджету.
Я буду щиро радий, коли міська влада зацікавиться, чому рік не закуповувалось медичне обладнання для київських лікарень, і досить несподівано дві з них отримують гроші під подібну закупівлю. Ой, невже за цією оборудкою стоїть Офіс Президента? До речі, я не проти такої закупівлі, бо клініки Києва потребують сучасного обладнання, навіть готовий закрити очі, якщо на цьому хтось заробить.
Прізвища називати немає сенсу, й так все зрозуміло. Дніпро ж – місто серйозних хлопців. І дівчат. Гінзбург, наприклад… Інші більш відомі і чомусь практично вічні. Так, пане Президенте?
P.S. Знаєте, чому у тексті не було жодної назви клініки і лише одне прізвище? Я перетелефонував своєму знайомому з клініки, яка витягла мого товариша, і запитав, чи можна цю історію викласти в етер. Що він відповів? “Ні в якому разі! Дізнається Гінзбург – почнеться таке, що ти не уявляєш”.
Гарного дня і ефективної медицини!
Також по темі: Валентина Гінзбург примушує київських лікарів до революції
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
КиївВлада
