Черговий масовий ракетний обстріл росіян знов примушує ставити київській владі ті самі питання, що й 7,5 місяців тому:
– Де у столиці облаштовані укриття? укриття, а не “щось схоже на напівпідтоплений підвал із щурами” чи підземний перехід! укриття, до яких можна потрати безпосередньо та одразу після оголошення повітряної тривоги, а не після тривалого квесту “найді дєжурного із ключьом”. Які мають бути укриття – ось нормативка, якщо в КМДА її не знають.
– Чому досі не існує ані системи евакуації цивільного населення, ані навіть доведеного до кожного статевозрілого мешканця столиці плану евакуаційних заходів під час обстрілів? Так, це завдання влади, а не “спасєніє утопающіх дело саміх утопающіх”.
– Чому в тих приміщеннях, які якогось біса називаються “укриттями”, немає: запасів воді, їжі, медикаментів, зарядних пристроїв, дизель-генераторів та палива до них, місць для сидіння/лежання та пристосованих для безперешкодного потрапляння та прийому хворих та/або людей з інвалідністью тощо?
– Чому досі не існує загальноміської служби цивільного захисту, до якої вільно і безперешкодно може звернутися особисто (і не тільки) будь-який киянин, або мешканець столиці? Так, це не щось десь одне на район чи мікрорайон, а служба, що має бути постійно на чергуванні у кроковій доступності з будь-якого будинку в місті!
– Чому сповіщення про тривалі тривоги не повторюються періодично так, щоб його можна було почути звідусіль і чому немає повідомлень про їх закінчення?
Діджитилізатори, мля! Цифрові додатки/застосунки – це додатковий та опосередкований засіб повідомлення, що не є самостійним, бо потребує наявності сторонніх технічних засобів! Тобто ненадійний і такий, що не гарантує донесення інформації до адресата через наявність більш ніж одного залежного елементу в комунікаційній системі.
Набридло вже читати “поради мєра-пєдаліка” на кшталт “прямуйте до укриттів, беріть із собою їжу/воду/теплі речі”. Всім цим в укритті люди мають бути забезпечені владою!
Нагадую, йде 9-ий рік війни!!! Та 8-ий місяць повномасштабного вторгнення.
Юрій Гаврилечко, співзасновник Української фабрики думки