Перед тим, як назвати відкриття так званого “ринку земель” для розпродажу українських земель земельною реформою, необхідно закінчити розпочате на початку 90-х перетворення українського селянина з колгоспника у власника аграрного виробництва. Це буде доказом державницької позиції нової влади і, головне, доведе те, що нове керівництво країною не вважає селян забитими селюками.
Прихильники відкриття так званого “ринку земель”, мотивуються позитивом у вигляді зростання ВВП країни (0,5-3%) за рахунок надходжень іноземних інвестицій.
При цьому, прихильники “ринку” не визнають опції та параметри ринку, його свободи чи обмеження. Поки що, характеристики моделей “ринків” представлені не остаточно або частково або взагалі не відомі.
В думках і інтересах відкривачів так званих “ринків земель”, може існувати дві моделі. Одна – Офісно-президентська, за мотивами Світового банку. А інша – Олігополістична, за мотивами української аграрної олігополії.
Офісно-Президентська модель. В її основу беруться іноземні інвестиції, вірніше надходження валюти за продаж української землі. Іноземні покупці і концентрація землі в “одних руках” – як ознака вільного ринку.
Офісна модель ринку землі повинна передбачати надання права власникам землі за “власним бажанням” в односторонньому порядку “розривати” договори користування землею – ніхто не буде купувати землю обтяжену користуванням з неефективною платою.
Надходження валюти за продану землю – це не інвестиція для України, а інвестиції для країни емітента валюти, країни походження покупця та самого покупця – вони інвестори. Для України це неефективна заміна власника землі, з подальшим виведенням прибутку від “землі” за кордон зі зрозумілих причин. Це деінвестиції для української економіки, а по простому викачка ресурсів з України.
Гроші за продану землю будуть використані на задоволення нагальних потреб селян-продавців, а не на інвестиції.
Землі в Україні обробляються, є достатньо обігових коштів і капіталу – значить можливе лише заміщення одного капіталу на інший. Інвестиції в обробіток землі не потрібні, а значить їх і не буде.
Отже, за рахунок розпродажу земель за Офісною моделлю інвестицій – “0”, економічного зростання – “0”, навіть, можна очікувати економічне падіння.
Офісно-президентська модель ринку землі цікава тільки іноземному капіталу, наближеному до емісіонерів конвертованих валют, серед яких головними є долар, євро і рубль.
Олігополістична модель. Вона передбачатиме право відчуження землі з обмеженнями, які будуть направлені в інтересах існуючих орендарів земель, від малих до “латифундистів”. Суть цих обмежень буде полягати в, першу чергу, в наступному:
– в обмеженні або відсутності можливості іноземному капіталу напряму і, чи опосередковано, бути покупцем землі;
– власник землі не зможе за “власним бажанням” в односторонньому порядку “розривати” договори користування землею – договори будуть діяти в договірному терміні.
Фактично, продати землю селяни-власники землі зможуть тільки своїм орендарям. Ціна на землю не матиме підстав для зростання. Викуп землі буде проходити під абсолютним контролем орендаря – іншим покупцям не буде цікаво купувати обтяжену користуванням іншими особами землю. А ті, хто захочуть купити побільше землі, почнуть скуповувати побільше корпоративних прав підприємств-орендарів – цей процес в Україні вже запущено.
Отже, за рахунок розпродажу земель за Олігополістичної моделлю інвестицій – “0”, сталого економічного зростання – “0”. Все що було негативне – посилиться.
Висновки по моделям так званого ринку землі
Для обох моделей заміщення власників землі буде затягнуто у часі. А значить, відбудеться деконцентрація земель в обробітку і, як наслідок, зниження ефективності землекористування.
Для обох моделей притаманні і шантаж і тиск, і наполегливе вмовляння селян продати землю – власник “на папері” вже не буде потрібний як при оренді. Це поява нової форми рейдерства на землі і нової соціальної напруги.
Офісна не вигідна діючим орендарям, які утворюють олігополію, бо позбавить їх можливості отримувати прибутки та скуповувати не поспішаючи землі. Олігополістична – некерована, погіршує все і вся та економічно не вигідна Офісу, а тому шкідлива для Офісу.
У пропрезидентські фракції є прихильники і однієї і другої моделі – а це очевидний внутрішній конфлікт.
Так званий “ринок земель” збільшить трудову міграцію за кордон.
Від відкриття “ринку земель” для українців втратиться поняття “захищати свою (рідну) землю”.
Вирішувати існуючі земельні проблеми, проблеми економічного зростання, через “вільний ринок земель” ні на користь державі Україна ні на користь українцям.
Залишити існуючу орендно-користувальну форму з забороною на відчуження земель – це, краще за “вільний ринок”. Але оренда і є причиною існуючої кризи земельних відносин, що спонукає розпродувати землю як непотріб і цю ситуацію необхідно змінювати.
Державі необхідні такі земельні відносини, які забезпечить швидкий розвиток аграрної галузі за усіма критеріями ефективності.
Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об’єднання власників землі у товариства з метою кооперацію ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання.
Учасником товариства може бути власник землі незалежно від віку чи фізичних можливостей.
Колективне господарювання переважає одноосібне за сукупною ефективністю.
Саме таку форму, а відповідно і реформу, земельних відносин, я і пропоную.
Вважаю за доцільне формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв – необхідно створювати Товариства власників землі.
Саме в Товариствах становляться власниками аграрного виробництва, максимізують свій прибуток від землі, збільшуючи його в 2-4 рази.
Товариства – це надійна база для кредитування і інвестування в відтворення та розвиток виробництва на селі – тваринництва та переробки.
Товариства – це нові робочі місця, створені учасниками Товариства для себе і членів своїх родин.
Громади сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від Товариств, учасниками яких і є члени громад.
Існування Товариств унеможливлює рейдерство.
Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно буде впливати на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної і продовольчої безпеки.
Що потрібно для початку такого реформування
Головне для реформи – бажання власників землі об’єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально вмотивоване. Це народне реформування земельних відносин. І воно вже почалося.
Для створення Товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством.
Товариство можуть наймати підрядника, особу, яка спроможна і має бажання забезпечити проведення всього комплексу аграрно-польових робіт для Товариства, з розрахунком після продажу врожаю Товариством.
Власникам землі залишається чекати “звільнення землі” від неефективних орендарів-користувачів – це єдине, що може затягувати народне реформування. Але і ця проблема може бути вирішена.
Національно-орієнтований обіг прав на землі прискорить і розширить впровадження народного реформування, надасть право власнику землі припиняти “за власним бажанням” кабальні договори оренди землі, забезпечить державного кредитуванням Товариства і їх учасників, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями.
Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в “одних руках” та демотивує збільшенням прибутковості від землі бажання у власника її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі серед українців та у Держави.
Вже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативним пропозиції відкриття так званого “ринку земель”.
Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і соціальних напруг, за рахунок національних інвестицій і державного кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням.
Читайте: Головна умова для відкриття “вільного ринку земель”: звільнення за власним бажанням
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
