Міжнародний фестиваль дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах” завершився. А ми продовжуємо знайомити вас із членами журі найбільшої номінації – “Журналістська робота”. Своїми думками поділилася багаторічний “цінитель” робіт юних журналістів Наталія Костилєва.
Костилєва Наталія Валеріївана – кандидат історичних наук, журналіст, керівник журналу “Стіна”. В журі фестивалю – вже 10 років. Вона як ніхто інший знає про переваги й проблеми фестивалю, про здобутки сотень талановитих журналістів, яким дала старт саме “ПРЕС-ВЕСНА”.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– Це унікальний фестиваль, який дає можливість майбутнім журналістам розкрити себе й поділитися з однодумцями своїм талантом. Але найбільша родзинка Фестивалю – це спілкування й творча команда професіоналів, яка залучає до співпраці яскравих особистостей! – переконана Наталія Костилєва.
Наталія Валерівна поділилася з нами як карантин вніс корективи у проведенні фестивалю: “Безперечно, багато змін, бо цього року ми вперше проводимо Фестиваль онлайн. Все, про що мріяла команда нашого президента – “Держава в смартфоні” – виконано. Я не можу сказати, що це – погано. Це – новий погляд на фестиваль, такого точно ще не було, але, звісно, б хотілося особисто поспілкуватися з учасниками молодіжного журналістського свята. І прожити всі етапи разом з ними.
– Які ваші враження від Фестивалю минулих років?
– Сказати, що було краще чи гірше – це нічого не сказати . З кожним роком змінюється тема і роботи також. Щороку стає все цікавіше й цікавіше. Найбільше мені подобаються тематичні роботи. Я добре пам’ятаю роботу минулих років. Вихованці Плохотнюк Наталії Іванівни напередодні Дня Перемоги 9 травня разом із дорослими пошуковцями, в складі пошукових загонів та клубів військово-історичної реконструкції відшукували поховання невідомих солдатів, які загинули під час оборони Києва влітку 1941 року чи під час звільнення нашого міста восени 1943-го.
Ці дослідження цікаві, ні на що не схожі. Такий матеріал мене цікавить як журналіста, і як історика. Ще пам’ятаю роботу дівчинки 8-класниці до 25-річчя аварії на Чорнобильській АЕС . Вона немов заглянула в теперішнє, тобто, в майбутнє. Ще тоді вона писала про наслідки підпалів, забруднення навколишнього середовища. Що нова пожежа в Чорнобильській зоні відбудеться через недбальство людей. Цього року є також цікаві роботи. При оцінюванні роботи я звертаю увагу на унікальність. Робота має бути написана душею, коли людина проживає ситуацію через себе. Видає свіжу думку. Вже набридли звичайні тексти. Мені дуже б хотілося, щоб юнкори зважали на живу мову. Важливо читача зацікавити, змусити подивитися на ситуацію іншими очима .
– Наталіє Валеріївно а чи не зникне, на вашу думку, класична журналістика під призмою й тиском блогінгу? Як показав нам карантин, блогери мають більше довіри від людей. Багато читачів критикують журналістів за ангажованість.
– Безперечно, ні. Журналісти є першоджерелами, вони досліджують інформацію так би мовити, в ”полі’ . А блогери іноді не виходять за межі своїх комп’ютерів і використовують уже готову інформацію, перемелюють її й подають зі свого боку й рівня розуміння та виховання. Взагалі, будь-яку інформацію варто фільтрувати, і думати своєю головою. Бо джерела бувають різні. Кожен гне свою лінію, не зважаючи, журналіст це чи блогер . Варто пам’ятати, що ні політики ні особистості, ні власні вподобання не мають впливати на інформацію. Багатогранність і відкритість теми – це журналістика . А блогінг раніше називався есеїстика – думка однієї людини на яку вона має право, але до того моменту, доки поки вона не порушує права людини, встановлені міжнародними актами й нормами.
– Чи готові ви взяти до себе в редакцію журналу молодого журналіста без досвіду роботи ?
– Так. Без досвіду – навіть краще. Кожен канал чи видання намагається навчити журналіста працювати так, як йому потрібно. Згідно з редакційною політикою конкретного медіа. Перевчати по новому дуже важко. Коли людина приходить, мов чистий лист, на ньому можна писати без помилок. Не варто боятися того, що ти не знаєш. Варто вчитися. І якщо рухатися, то тільки вперед, до мрії! Я хочу побажати учасникам фестивалю і взагалі юним творчим особистостям нічого не боятися, створювати нове, ламати стереотипи!
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
