“Україна та український народ відсвяткують День Незалежності 24 серпня, попри війну”, – заявив глава держави Володимир Зеленський. Ми, активна група учнівського самоврядування “Сузір’я-36” столичної школи № 36 ім. С.П.Корольова вирішили розповісти про Україну на Міжнародному Фестивалі дитячої та юнацької творчості “Фолькова Інспірація”, який відбудеться в польському місті Лодзь. Готуватися до Фестивалю ми розпочали в День Української Державності. А завершимо в День Незалежності України.
Україна – це чарівна природа, це неповторна культура, це все те що навколо нас, Україна – це та земля, де ми народилися, де завжди на нас чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це Батьківщина, найкраща і найрідніша.
“Незважаючи на те, що в країні триває війна, ми точно відзначатимемо всі важливі дати для нашої держави. Так, через умови безпеки не завжди можемо голосно відзначати, оскільки всі кошти йдуть на фронт. Але ці дати обов’язково будуть у нашому календарі, в нашій пам’яті й для наших дітей. Це ми обов’язково маємо робити, тому що нам необхідно закінчувати російський наратив: хто від кого почав своє існування. День Державності, День хрещення Київської Русі. Це наша велика історія”, – заявив Президент України Володимир Зеленський.
Ми, активна група учнівського самоврядування “Сузір’я-36” столичної школи № 36 ім. С.П.Корольова вирішили розповісти про Україну на Міжнародному Фестивалі дитячої та юнацької творчості “Фолькова Інспірація”, який відбудеться в польському місті Лодзь.
Готуватися до Фестивалю ми розпочали в День Української Державності. А завершимо в День Незалежності України.
Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові відзначив День Української Державності святом хліба.
“Недарма вороги України намагаються позбавити нас саме цього продукту, вивозячи з нашої країни зерно. Цьогоріч, коли знищуються наші поля, а зібраний врожай крадеться та вивозиться з України, хліб є особливо символічним”, – сказала генеральна директорка Музею Оксана Старак-Повякель.
За її словами, хліб завжди був не лише основним продуктом харчування, а й став уособленням мирного українського народу: “Недарма з’явилося прислів’я “хліб усьому голова”. Пам’ятаєте, про нас казали – гречкосії? Українці є нацією, яка не руйнує, а створює, вирощує хліб”.
Оскільки українці – землеробська нація, то багатство складав врожай зерна, від кількості якого залежала матеріальна його спроможність, зауважили під час свята.
“Для будь-якого селянина була найважливіша пора жнив, тому що чим більше врожай, тим на більший статок він розраховував наступного року”, – відзначила заступниця директора з культурно-просвітницької діяльності Анастасія Колодюк.
Для нас було все в диковинку. Особливо обряд “Обжинки”: з піснями й прибутками жінки з серпами й чоловіки з косами вийшли збирати врожай, діти допомагали: носили косарям їсти-пити, в’язали снопи.І все це – з танцями, іграми. А далі було молотіння снопів ціпами, кам’яними жорнами зерно мололи на борошно й випікали хліб у справжній українській печі.
У створенні інтерактивних локацій взяв участь фольклорний колектив “Промінь” під керівництвом Валентини Неживої. Усе дійство супроводжувалося автентичними розмовами, жниварськими піснями й обрядовими танцями.
А ще ми дізналися, що виробництво зерна на наших землях здавна було вагомим економічним елементом. Виявляється, в’ятичі – одне зі слов’янських племен, згаданих в контексті походів князя Святослава, платили хозарам данину “шелягом од рала”. “Шеляг – срібна монета, рало – одиниця оподаткування. Якщо людина мала рало, значить – вона обробляла землю, за що й сплачувала податок”, – пояснив науковець.
Ми обійшли малу, але водночас величезну частину музею. Сказати що архітектура вражає– нічого не сказати! Тут показані хати з різних регіонів України, але ми побували в основному в центральному регіоні – на Черкащині.
Ми побували в хаті онука Тараса Шевченка та в старій школі з різними атрибутами тих часів.
Під час прогулянки музеєм “Сузір’ю” пощастило зустріти чудового цимбаліста й поспілкуватися з ним. Музикант-цимбаліст Мирослав уже 30 років грає біля Шевченківської хати на території Національного музею народної архітектури та побуту України.
Мирослав – музикант та мольфар
Хто ж він, чия гра зачаровує і дітей, і дорослих? Народився Мирослав у 1951 році на Івано-Франківщині, у селі Видинів, у родині музик. Після закінчення десятилітки вступив до Івано-Франківського музичного училища, закінчив Львівську консерваторію. Віртуозно грає на цимбалах, баяні та фортепіано. Мав сім’ю, двох синів. Та після трагедії зі старшим сином та розлучення з дружиною – назавжди залишив рідне село і приїхав до Києва. Все, що взяв із собою – цимбали, трохи одягу та документи.
Згодом, на невеличкому клаптику землі, який йому дали у тимчасове користування жителі с. Пирогів, збудував невеличку хатку-мазанку, де й живе до сього дня. Маючи золоті руки, ось вже багато років Мирослав лагодить тини, призьби, хати на експозиції Середня Наддніпрянщина.
Ходять чутки, що Мирослав – людина непроста. Навіть називають його мольфаром за вміння іноді читати думки.
Сам живе дуже скромно, аскетично. З того, що заробить грою на цимбалах, мало що собі залишає, все для сина та його діточок старається. Бо й сам мав чудове дитинство. Дід Мирослава грав на сопілці, вчив онука танцювати “Аркан” та співати народних пісень. Батько, цимбаліст і весільний музика, передав Мирославу в спадок унікальне мистецтво й свої давні цимбали угорської фірми Йожефа Шунди.
В репертуарі Мирослава Даниловича, окрім української народної музики та пісень – класичні твори, гуцульські коломийки, гірські молитви, молдавські і угорські пісні і танці, а також пісні німецькою, японською, грузинською та іншими мовами. Концертує музикант в Україні та за її межами, даруючи своє мистецтво молоді й дітям.
Музикант пояснив значення слово “цимбали” : “цим”-струна, “бал”-паличка.
Ми знаємо, що музика, пісня, художнє слово підтримують захисників України на фронті.
Переконані: Україна була, є і буде завжди!
Анна Колос, Поліна Білошапка, ЗНЗ №36, гурток “Репортери”
Фото: авторів тексту
