В останню суботу осені, 29 листопада, ми вшановуємо пам‘ять жертв Голодомору – можливо, найстрашнішої сторінки української історії.
Найбільш страшне зі всього: геноцид українського народу – штучний, здійснений комуністичною партією задля створення нової держави на людських кістках. Сталінізм зачерпнув і Україну, була запроваджена програма винищення спочатку української інтелігенції, а невдовзі і всього народу.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Однією з частин цього плану став голодомор, спрямований на підкорення тих, хто прагнув зберегти українську націю, Україну, прагнув жити для себе й своєї родини.
Цього року у Меморіалі пам‘яті жертв Голодомору у Києві вшановують 88 річницю геноциду. Жалобні заходи відвідали сотні людей, символічно приносячи зі собою частинку свого серця – червону свічку, хліб – найбажанішу мрію того страшного року та колоски пшениці – жовтого символа нашого українського прапора.
Після панахиди та хвилини мовчання взяв слово президент України Володимир Зеленський. “Це люди, що залишилися без крихти хліба. Батьки, що залишилися без своїх діточок. Діти, що залишилися без батьків. Покоління, що залишилося без надії. Та є питання, що досі залишаються без відповідей”, – сказав президент.
На спеціальному встановленому полотні транслювали історії жертв, фотографії та відео про загиблих. Одне із найхвилюючих відео було про дівчинку з сумного минулого, яка стояла у полі пшениці, та маленького хлопчика з нашої сучасності, який хоче віддати дівчинці яблуко. Наступний кадр: хлопчик підносить яблуко тій самій, але вже бронзовій дівчинці. “Гірка пам’ять дитинства” – пам’ятник усім загиблим дітям у Голодоморі.
Один з гуртківців “MolodMedia Production” відділу PR–технологій та медіавиробництва КПДЮ Ілля Загорулько поділився з нами історією своєї родички, бабусі Тетяни: “Моя прабабуся пережила Голодомор завдяки тому, що її чоловік працював у колгоспі,і там вони по-тихому крали їжу”.
Вихованці Київського Палацу дітей та юнацтва разом з колегами з ДЮК “Олімпія” вшанували пам’ять померлих від голоду хвилиною мовчання й приєдналися до акції “Запали свічку пам’яті”. Вони ніби освітлюють та гріють душі загиблих. Найяскравіша свічка була саме біля меморіалу: золоті лелеки, наче душі померлих, здіймаються над безоднею забуття, золоте сяйво пронизує людей, спонукаючи згадати свої родинні історії та зберегти їх для наступних поколінь, не зважаючи ні на що.
Ніколи знову! Ми пам’ятаємо…
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Текст та фото: Ілля Загорулько, Катерина Живагіна, Роман Мірошниченко, вихованці гуртків ‘Громадська журналістика’ та ‘MolodMedia Production‘ Київського Палацу дітей та юнацтва (керівник – Владислав Степаненко)
