Моєю рідною мовою є українська, і вона не є окремою життєвою цінністю, бо я говорю українською і читаю, думаю українською, у моїй сім’ї всі спілкуються українською, зокрема, й в соцмережах. Так, моя розмовна мова зовсім неідеальна, адже у ній багато суржику, проте я дуже сумніваюсь, що інші мови цього позбавлені і люди за кордоном говорять лише чистою літературною.
А от російська відіграє у моєму житті роль радіо, бо переважна частина моїх друзів говорять російською, а заходячи до столичної крамниці замість “Ласкаво просимо” я чую: “Здравствуйте, чем я могу вам помочь?”. Зараз же це ще й мова окупанта. І нинішня мовна ситуація є результатом русифікації як за царського періоду так і за СРСР. Її століттями принижували, придушували і називали неіснуючою, а ще два десятиліття тому українську мову можна було б описати словами Ліни Костенко: “У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас – це фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються”.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Зараз же ситуація дещо змінилася, хоча й досі серед молоді говорити українською – рідкість, наприклад, у моєму класі в школі серед тридцятьох учнів лише п’ятеро були україномовні, хоча все ж таки швидше суржикомовні. А про соцмережі й говорити не варто, бо можна на пальцях однієї руки перерахувати тих, хто переписується українською.
Згадаймо лишень недалекий 2014 рік, коли Україну сколихнула новина про можливість двох державних мов і добре, що цій можливості не вдалося реалізуватися. Звісно, Білорусія, Фінляндія, Бельгія, Швейцарія – ті країни, що мають декілька державних мов. Проте з Україною у разі введення російської, як державної, трапилася б справжня халепа: вона б полонила все і всюди та однозначно домінувала б над українською, мені здається, вона й зараз з нею на рівні.
Варто не забувати української переможниці першої радянської “Пісні року” Володимира Івасюка легендарної “Червоної Рути”. Після чого пісня українською потрапила на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи. До речі, щодо музики, то у моєму плейлисті знайдуться такі амбіційні, молоді й україномовні виконавці: Христина Соловій, Іван Наві, Лауд, які доводять, що ми все ж рухаємося вперед, займаючи перші місця музикальних чартів. І я пишаюся тим, що у нас відбувається популяризація української мови через музику, кіно та інші медіа.
За однією статистикою досить велика кількість вояків АТО говорять російською, але це не заважає їм захищати кордони України. І нашим завданням є показати російськомовному населенню, що українська – це класно, красиво, привабливо.
Хочу додати, що вивчення іноземних мов розвиває наш мозок і розширює межі нашого світогляду, дає низку різних можливостей, але це не повинно впливати на ставлення людей до рідної, бо мова – це коріння наших предків, інструмент ідентифікації, який не зберігаючи, ми розчиняємося у світі й втрачаємо націю. Як писав Тарас Шевченко: “Чужому научайтесь, а свого не цурайтесь”.
Фото: www.5.ua
