14 та 15 вересня Театр імені Лесі Українки разом з цілими родинами найвідчайдушніших глядачів відправляється на пошуки скарбів справжнім піратським кораблем!
А все через юну Джим Гокінс, яка однієї темної ночі мала необачність відкрити двері таверни підозрілому постояльцю Біллу Боунсу… Старий моряк притягнув за собою не лише повну скриню моторошних таємниць, але й загін піратів, ласих до грошенят славнозвісного капітана Флінта.
Ця захоплива сімейна подорож не обійдеться без авантюрних подвигів, чорного гумору, підступних нападів, підслуханих таємниць, погроз, викрадень, зрад, втеч, погонь, стрілянини й навіть мерців… Проте найцінніший скарб – пригоди, пережиті всією сім’єю, того варті!
Автор – Роберт Луїс Стівенсон, адаптовано Брайоні Лавері
Режисерка-постановниця – Ольга Гаврилюк
Сценографія – Юрій Ларіонов
Хореографія – Олексій Бусько
Костюми – Христина Корабельникова
Авторка музики – Марія Гаврилюк
У головних ролях: Олександр Кобзар, Дмитро Савченко, Олексій Поліщук, Артем Ємцов, Юрій Дяк, Кирило Парастаєв, Андрій Пономаренко, Павло Текучев, Анегеліна Текучева, Мирослава Літвинська та інші.
Режисерка-постановниця вистави Ольга Гаврилюк у театральних колах відома, зокрема, як автор «недитячих дитячих вистав». Її хіти «Чарівник» та «Ой!.. Андерсен! Казки» люблять діти та обожнюють дорослі. Нарешті, батькам у глядацькій залі не доводиться нудьгувати в очікуванні завершення казки, адже постановниця щедро здобрює відомі тексти заманливими підтекстами для батьків. Поки діти слідкують за перипетіями сюжету, дорослі насолоджуються розкішним гумором, феєричними музичними номерами й блискучими акторськими знахідками.
Новий проєкт режисерки ламає геть усі стереотипи, виходить за рамки будь-яких жанрів та вікових обмежень:
– Я не розділяю людей за віковими категоріями. Іноді діти мають більш мудре, розумне сприйняття світу, ніж дорослі. Будь-який мистецький твір містить певні ідеї, змісти, що стосуються людини загалом, незалежно від віку, тим паче коли йдеться про тексти класичні. «Острів скарбів» – захоплюючі пригоди дівчини на імʼя Джим Гокінс. Саме так, авторка п’єси, створеної за романом Стівенсона, взяла до уваги запит сучасного суспільства на рівність, гендерну зокрема, і вирішила, що тендітна дівчинка впоралася б піратами аж ніяк не гірше за хлопця, і нам її ідея сподобалася. Це історія про те, як головна героїня проходить свій життєвий шлях і набуває досвіду, про те, як дорослішає її душа, проходячи крізь надбання і втрати, захоплення і розчарування… Цей життєвий шлях у кожного свій, проте кожен з глядачів кожну мить продовжує його долати – і дитина, і батьки, – це робить виставу важливою і цікавою для різних поколінь. Окрім того, є різні рівні сприйняття. Згадайте класичні казки: усі вони засновані на біблейських сюжетах, і в той час, коли діти слідкують за яскравими подіями сюжету і зчитують змісти мимовіль, батьки сприймають все це вже свідомо і бачать глибинні підтексти.
Проте, ми окреслили вікові обмеження для перегляду вистави. Адже «Острів скарбів» – не просто пригодницький роман, це справжнісінький трилер, де стається 13 смертей! Так, українців (зокрема українських дітей) сьогодні мало чим можна нажахати, проте ми й не збиралися. Наша задача – не лякати, а показати, як пройти крізь свої страхи, здолати тригери – з гідністю, залишившись при цьому людиною – чуйною, люблячою, відкритою, – і це знову ж таки – про шлях людини, про дорослішання душі, – розповідає режисерка-постановниця вистави Ольга Гаврилюк.
П’єсу Брайоні Лавері за романом Стівенсона театр придбав у колег з Великої Британії на умовах франшизи, а це значить, що є певні – задані автором – правила гри, які не можна порушувати. У тексті чітко прописані мізансцени та місце дії для кожної з них, і це стало справжнім викликом для сценографа, адже треба було створити декорацію, яка б не повторювала британську, але точно підлаштувалася б під задану схему.
– Згідно з умовами франшизи ми не мали права «викинути» бодай якийсь епізод, скажімо – сцену на мостику, чи в капітанській каюті, і, логічно, все це мало взаємодіяти між собою, як на справжньому кораблі, а не з’являтися на сцені по черзі. Тому зупинилися на так званій симультанній декорації – при такому способі організації сценічного простору усі місця дії вибудовані на сцені з самого початку вистави. Я вигадав кістяк корабля, що обертається і таким чином «переносить» глядачів у ту чи іншу локацію. Спочатку декорація стоїть до нас кормою – і це таверна «Адмірал Бенбоу», потім прибирається кілька деталей, і виявляється, що ми вже у Брістолі на причалі. Кілька сцен потому конструкція розвертається знов, поєднується з носовою частиною і стає справжнім кораблем «Еспаньйола», на якому герої вирушають у велике плавання. Тим часом поворотне коло сцени розвертається до нас стороною з велетенськими кам’яними брилами, і стає островом скарбів… Каміння одразу на сцені, і ми задумували, що це має виглядати, як старий розбитий корабель, і ось пружина дії закручується, і все оживає – починаються пригоди! Ніс корабля нависає над партером, і це дає змогу глядачеві відчути масштаб судна, його велич, фактуру… Адже коли просто над тобою – носова щогла, і ти можеш простягнути руку і помацати її, падає славнозвісна «четверта стіна» сцени, і події відбуваються не десь там, за рампою, а просто перед твоїми очима, і ти вже не глядач, а справжнісінький пірат! Природно, такий масштаб вимагає надзусиль від монтажників декорацій. Наш корабель, як велетенське лего, збирають впродовж 10-12 годин двадцятеро дужих чоловіків. І виглядає це, повірте, як будівництво справжнього корабля на справжній корабельні, – запевняє сценограф Юрій Ларіонов.
Акторський склад проєкту містить чимало сюрпризів для глядачів, адже декому з артистів довелося випробовувати свої сили у геть незвичних для себе ролях і феєричних. Декого з них навіть буде важко упізнати, тим паче компанія чимала – 45 виконавців!
Ну і звичайно ж, окрасою вистави стане музична складова, адже «Острів скарбів» – ще й сучасне видовищне шоу.
Але головним завданням творців вистави було об’єднати родини у театральній залі, віднайти спільний інтерес для дітей і батьків, дати привід для роздумів і дискусій після вистави. Аби в цей нелегкий час, попри війну, тривоги, блекаути у родинному колі говорили про гідність і честь, хоробрість і відданість, і про те, що «на цій землі головне – набутися разом».
