Віват усім вам, любі мої “шураві”!

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

15 лютого виповнилось 30 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни  кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти – чоловіків та батьків.

У нашій пам’яті довго житимуть події цієї кривавої війни, яка тривала майже 10 років, тому що історія її написана кров’ю солдат і сльозами матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим афганським вітром.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV

Уже 30 років воїни-афганці, солдатські вдови, матері, збираються в ці дні, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто повернувся з „афганським синдромом”, хто помер від ран. Молоді люди йшли туди не за  орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.  Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: “Афганська війна – це страхітливий  військово-політичний прорахунок колишніх господарів “Кремля”. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі”.

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

Пам’ять — енергія вічності

Вшановуючи пам’ять бійців, з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, в усіх містах України відбулися пам’ятні заходи.

В Києві старт вшануванням відкрив Подільський район. Біля пам’ятника  подолянам-афганцям у сквері поблизу Ільїнської церкви відбувся традиційний мітинг-реквієм.

Війна…. Вона забрала десятки тисяч молодих життів. Й продовжує збирати свою криваву данину. Тим, хто став “часткою афганської тиші”, був присвячений вечір пам`яті, який відбувся у київській гімназії №34 “Либідь”.

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

 … На сцені актового залу київської гімназії № 34 “Либідь” — зброя, військова форма, червоні гвоздики, запалені свічки й портрети, з яких дивляться загиблі і померлі від ран молоді хлопці, котрі, залишаючись вірними присязі, віддали свої життя, з честю виконавши свій інтернаціональний обов’язок. Відкриває вечір пам’яті  учасник бойових дій в Афганістані, “чорнобилець”, заслужений працівник культури України, автор п’яти книг про Афганістан, полковник у відставці Володимир Павлович Красюк, голова Подільської Спілки ветеранів Афганістану Сергій Афіндуліді… На вечір завітали гості з Чернігівщини – батьківщини Віктора Миколайовича – Лариса Моцар, голова Сновського відділення Чернігівського земляцтва і Сергій Кудін, голова відділення ветеранів Другої світової війни, учасник АТО, бойових дій на території інших держав та тих, що брали участь у миротворчих операціях ООН…

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

В залі – матері, дружини й діти колишніх солдатів, учасники бойових в Афганістані, учні гімназії й викладачі…

12 років тому не стало колишнього сержанта, кавалера ордена “Червона зірка”, багатьох медалей, а в мирний час — викладача, доцента Київського університету будівництва та архітектури Віктора Максименка, якому цього року виповнилося б 55 років.У горах Кандагару пройшло його бойове хрещення. Дозори мотострільців, у складі яких був Віктор Миколайович, супроводжували автоколону з військовими та іншими вантажами. Поблизу кишлака Нагахан, між мостом на річці Аргандаб і “Елеватором”, вони були обстріляні душманами. Мінометна міна розірвалась на посту, де командиром був гвардії молодший сержант Максименко. Дехто з бійців навіки залишився під пекучим афганським сонцем, а до Віктора пам’ять повернулася лише через чотири місяці. Довгі митарства по госпіталях, тяжкі, найскладніші операції. Життя врятували, а от зір не вдалося. В 20 років хлопець повернувся додому повністю сліпим, інвалідом І групи.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Хоча був і відчай, і розпач, та допомогли сила волі, друзі, підтримка бойових побратимів. Віктор продовжив навчання на філософському факультеті КДУ ім. Т. Шевченка. Далі — аспірантура, захист кандидатської дисертації. А з 1993 року Віктор Максименко очолював Подільську районну Спілку ветеранів Афганістану, суміщаючи це з викладацькою роботою в Київському університеті будівництва та архітектури. Окрім цього, Віктор організовував і проводив різноманітні заходи, такі як конкурс дитячих малюнків “Факел пам’яті”, присвячений ветеранам ВВВ й учасникам бойових дій на території інших держав. А ще — Фестиваль солдатської пісні “Солдати миру проти війни”, військово-патріотичну гру “Зірниця”: батьківськими шляхами”.

“Я не герой. Я звичайна людина зі своїми принципами, поглядами і переконаннями,— сказав колись Віктор Максименко.— Коли я втратив зір, мені довелося заново формувати цей світ всередині себе. Чому ж, називаючи війну в Афганістані “безглуздою, неправильною, нікому не потрібною”, замовчують про те, що радянська армія захищала і свою країну, адже кордони цієї “гарячої точки” межували з радянськими республіками: Таджикистаном, Узбекистаном і Туркменією. Таке сусідство було не просто небезпечним для країни — це була “міна сповільненої дії”.

Про це ж пише в своїх книгах колишній радник в армії ДРА, полковник Володимир Красюк. Серед героїв його книг і колишні учні київської школи № 34 (тепер — гімназія “Либідь”) Олександр Кокотун, Юрій Зозуля, Володимир Таран, Юрій Марченко, Ігор Маслюк і подоляни  Віктор Максименко, Ярослав Горошко, Сергій Дорофей. Про це в своїх піснях і віршах згадували друзі Віктора Максименка, які теж пройшли через пекло Афганської війни. Среди них бард і композитор двічі кавалер ордена “Червона Зірка” гвардії капітан Вячеслав Купрієнко. Щодня, йдучи на уроки й додому, вихованці гімназії проходять повз пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, випускникам школи.

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

Ще в 1984 році директор навчального закладу Лідія Серафимівна Страшна перша і єдина на той час в Україні ризикнула хоч якось увічнити пам’ять про своїх учнів, які загинули в Афганістані. Й там, де зараз стоїть пам’ятник, педагоги разом з учнями встановили пам’ятний камінь з викарбуваними на ньому прізвищами загиблих.

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

– Всім, хто пройшов страшні лихоліття Афганістану, низький уклін і безмежна вдячність нинішнього покоління, – каже директор гімназії Алевтина Тадеушівна Багінська, – Мені приємно бачити в цьому залі знайомі обличчя воїнів-афганців, які до нас приходять не тільки на такі урочисті свята, а й просто на зустрічі з нашими учнями, відвідати музей школи, в якому зібраний матеріал про воїнів-“афганців”. Пам’ять не повинна вмерти. Пам’ять повинна жити. Історія – справа невдячна. Сьогодні історія одна, завтра її трактуватимуть по-іншому. Але ви повинні знати, що ті, хто говорить, що Афганістан – це не Іспанія, і що наших солдатів туди ніхто не посилав, то жорстокі люди.

Голова Подільської райдержадміністрації Віктор Смирнов у своєму виступі зазначив, що гідне виконання військового обов’язку перед Батьківщиною воїнами афганцями в горах Афганістану, їх активна життєва позиція у суспільстві є взірцем для сучасної молоді:“Сьогодні, коли лунають постріли на нашій землі, подвиг воїнів – афганців – це зразок дій для молодого покоління, урок хоробрості та відваги, еталон патріотизму та мужності. Будьте гідними імені героїв-афганців і послідовниками добрих справ, започаткованих Віктором Максименком, поспішайте робити добро, як робив все своє життя він”.

Віват усім вам, любі мої “шураві”!

Під час вечора-пам’яті присутні вшанували полеглих в ДРА хвилиною мовчання, біля їх портретів запалили свічки пам’яті. Захід закінчився покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам-афганцям.

Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна в цифрах — це страшно й моторошно. Сьогодні через призму 30 років ми можемо більш спокійно говорити й думати про війну в Афганістані. Думати і говорити – так, але у тих, хто пройшов через цю страшну війну, й сьогодні болять рани, душі й серця, болить пам’ять… Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І  лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри.

1 липня 1979 року — прибуття до Афганістану радянського парашутно-десантного батальйону;

25 грудня 1979 року — введення на територію Афганістану Обмеженого Контингенту Радянських військ.

Квітень 1986 — в Києві створено перший клуб воїнів-інтернаціоналістів “Шураві”.

15 лютого 1989 року – виведення Радянських військ із Афганістану.

За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 641 тисяча радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. З них 160 тисяч — з України. Понад 15 тисяч життів наших солдат обірвалося на афганській землі, 292 чоловіки пропали безвісті, тисячі потрапили в полон, поранено, контужено — 649685 солдат і офіцерів. 15 тисяч молодих, сильних, здорових людей повернулося інвалідами. Знівечено, зруйновано ціле покоління. За офіційними даними в Афганістані загинуло 3тис. 280 українців.

У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в “чорному тюльпані”… А до того ще й географічні умови: нестача води і  гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води  цінувався, як золото. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий “третій тост”. Ні, у них він не за любов, і не за жінок У колишніх афганців він за — полеглих.

Фото: Сергія Афіндуліді

KиевVласть

Автор:
Наталя Плохотнюк
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Підозра іноземцю: на капремонті гуртожитка “Київпастрансу” могли вкрасти 1,8 млн гривень
Підозра іноземцю: на капремонті гуртожитка “Київпастрансу” могли вкрасти 1,8 млн гривень
09:00 Нацполіція розслідує справу щодо розкрадання 1,8 млн гривень столичного бюджету при здійсненні капремонту одного з гуртожитків КП “Київпастранс” на вул. Мрії (раніше мала…
Finita la Вирлиця: суд поставив крапку у справі щодо повернення столичній громаді берегів озера
Finita la Вирлиця: суд поставив крапку у справі щодо повернення столичній громаді берегів озера
09:00 Столична прокуратура спільно з активістами добилися повернення до комунальної власності ділянки площею 19,72 га в Дарницькому районі біля озера Вирлиця (фактично, водно-болотні угіддя).…
Справи насущні: скільки та на що у серпні 2024-го витрачала Згурівка
Справи насущні: скільки та на що у серпні 2024-го витрачала Згурівка
09:00 У серпні в Згурівці через Prozorro було зроблено замовлень на понад 11 млн гривень. Цей місяць відзначився укладенням двох “довгограючих” угод – на…
Banner
QlU7mDx4