Медіа – це засіб впливу на суспільство. Особисто я, працюючи в цій галузі, повинна, насамперед, збирати, обробляти та поширювати інформацію, а також допомогти суспільству самоорганізовуватися й структуруватися, пропагуючи певні життєві цінності, служити суспільству правдою, адекватно зображати соціальну дійсність тощо. Але на мене, як на журналіста, покладається й обов’язок формування громадської думки кожної людини стосовно випадку чи явища, в тому числі й подій в сфері екології.
Часто екологи та організації, які опікуються екологічними труднощами, нехтують засобами масової інформації як дієвим джерелом сили, що здатна багато чого вирішувати на теренах захисту навколишнього середовища. Однак люди повинні отримувати об’єктивні відомості про те, яку загрозу їх здоров’ю та добробуту несе той чи інший вплив на природу. Суспільство має право знати, до яких заходів вдається уряд для збереження екологічного балансу, і хто несе відповідальність за його порушення. Крім цього, кожен повинен усвідомлювати, що власною життєдіяльністю також робить внесок у загальний стан навколишнього середовища, який може бути як позитивним, так і негативним. Роль інформатора в питаннях екології, як і в багатьох інших, лягає на медіа. Від якості роботи журналіста багато в чому залежить знання жителів щодо питань охорони природи, рівня екологічної культури в суспільстві, адже ЗМІ виконують не лише комунікативну, а й виховну функції.
Матеріал створено в рамках Проекту Юн-Пресс-KV”
Охорона довкілля, раціональне використання ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – неодмінна умова стійкого економічного та соціального розвитку України.
Якщо звернутися до нормативної бази нашої країни, то одним із перших законів, прийнятих Верховною Радою України, був Закон “Про охорону навколишнього середовища”, введений у дію з 1 червня 1991 р. У Законі йдеться про те, що екологічні знання є обов’язковою вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів та зумовлює вплив на стан навколишнього середовища.
“Екологічна журналістика” як спеціалізація сформувалася порівняно недавно, хоча окремі матеріали, а також спеціалізовані видання та програми, присвячені питанням охорони довкілля, були і в радянській журналістиці.
Ймовірно, не зовсім правильно визначати екологічну журналістику як тематичний розділ журналістики. З цієї точки зору, екологічною можна вважати будь-яку журналістику, адже навколишнє середовище – складна система, де люди, жива і нежива природа включені у складні взаємини. У результаті глибокого аналізу будь-якої економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до будь-якого питання екології як до царини знань, до будь-якої події, пов’язаної з впливом на навколишнє середовище (наприклад, аварії на підприємстві), незмінно потягне за собою звернення до інших аспектів цього впливу: економічних, політичних, соціальних, медичних, етичних.
У перекладі з грецької “екологія” – наука про дім, про взаємини між живими організмами та навколишнім середовищем. Часто поняття екології ототожнюють з охороною навколишнього середовища: навіть з’явилися визначення “гарна екологія”, “погана екологія”, хоча охорона навколишнього середовища – це сукупність найрізноманітніших заходів, спрямованих на збереження, використання і відтворення живої та неживої природи.
В даний час з’явилося багато специфічних напрямів екологічної науки, де саме слово “екологія” вже використовується більше в переносному значенні: екологія культури, екологія духу, екологія архітектури тощо.
Що стосується екологічної журналістики, то тут журналіст має справу з екологічною інформацією, якою може бути й урядова доповідь про стан навколишнього середовища, і замітка в газеті, наприклад, про вирубку лісів у Карпатах, і виступ експерта на науковій конференції, і навіть розповідь сусідки про будівництво гаражів на місці скверика. Це поняття міцно увійшло в нашу мову, у лексикон журналістів і різних організацій, які працюють в галузі екології.
Екологічна тема в ЗМІ – і важлива, і складна. Стан здоров’я, добробут людини безпосередньо пов’язані зі станом навколишнього середовища. Тому інформація про це сприймається населенням загострено, як така, що зачіпає один з основних наших інстинктів – інстинкт виживання. Сучасна діяльність людства – виробництво і споживання – негативно впливає на довкілля. І якщо людині іноді складно простежити взаємозв’язок між окремими подіями, наприклад, вихлопними газами та парниковим ефектом, а отже, зміною клімату, то будівництво підприємства поруч з будинком вона сприймає як потенційне джерело забруднення і загрозу власному здоров’ю.
Можна стверджувати також, що екологічна журналістика – один з інструментів у вирішенні екологічних проблем. І це накладає певну відповідальність на журналіста, що висвітлює теми екології. Особливо важливо, щоб журналіст сам розібрався в суті проблеми, про яку він розповідає. Необережність у поводженні з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й дадуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити безграмотність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян під час прийняття екологічно значущих рішень.
З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення проблем може вплинути на їх позитивне розв’язання. Адже найчастіше саме публікації в газетах є керівництвом до дії громадян. Будь-які рішення як чиновники різних рівнів, так і пересічні громадяни, приймають на основі наявної в них інформації.
Висвітлення екологічних проблем – це у великій мірі й питання демократії. В СРСР екологічна інформація вважалася такою, що має оборонне значення, тому люди завжди отримували мінімум інформації про стан довкілля. Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, коли влада намагалася приховати істину, люди перестали довіряти офіційним даним. Інформація, добута журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри. Більшість важливих рішень в СРСР приймалася авторитарно, і екологічно значущі рішення не виняток. Адже більшість цих рішень зачіпала стратегічні інтереси держави, наприклад, рішення в області атомної енергетики або військово-промислового комплексу.
Так, в Україні відсутня загальнонаціональна екологічна газета з періодичністю більше, ніж раз на тиждень, котра могла б оперативно висвітлювати події, інформувати про екологічні лиха, давати прогнози тощо. Ці функції могла б узяти на себе й потужна екологічна інформаційна агенція. Але можливості тих, що існують, обмежені, заснування нової потребує значних коштів. Немає також науково-популярного видання на кшталт німецького журналу “Natur”, яке розповідає про природу в цілому та місце людини в ній.
Така ситуація буде незмінною доти, доки не зросте добробут населення, яке на сьогодні не виявляє зацікавленості до ілюстрованих видань такого типу. Втім, певна аудиторія існує, але в її ставленні до природи переважає, швидше, споживацький, ніж пізнавальний підхід. Тому з’являються видання про мисливство та рибалку, які зовсім не акцентують увагу читача на необхідності відновлення та охороні природних багатств. Звичайно, це не може не вплинути на формування громадської думки, яка не тільки не засуджує саме таке ставлення до природи, а починає ще й заохочувати.
Необхідна зміна висвітлення природоохоронних і екологічних проблем взагалі. Для досягнення цього необхідна консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами.
Проаналізувавши останні номери місцевих газет Лиману (Донецька область) “Зоря” та “Лиманська сторона” щодо наявності на їх шпальтах матеріалів екологічного спрямування, можна сказати, що така консолідація зовсім не достатня. Але про висновки трохи пізніше, бо оскільки не всі знайомі з газетами місцевого формату, спочатку розповім про ці видання.
Газета “Зоря” випускається з 1930 року. “За темпи”, “Транспортник”, “Зоря комунізму”, “Зоря” – такі назви мало місцеве видання впродовж 75 років своєї історії. Ці назви віддзеркалюють зміни у житті суспільства, є ідеологічним зображенням часу, в якому жили й живуть лиманці, адже основною метою газети завжди було зображення подій в місті та районі. В редакції працює багато штатних працівників, що мають багаторічний досвід, котрих знають і поважають. За рейтингом популярності газета посідає перше місце серед друкованих комунальних ЗМІ Донбасу.
Другою газетою для мого дослідження стала “Лиманська сторона” – молоде видання нашого міста, яке виходить з 25 травня 2011 року, заснована Олегом Шиловим. Головною метою газети є донести мешканцям Лиману все те, що вони хотіли б знати про своє місто, адже основним напрямом видання є інформаційний, хоча існують і публікації на іншу тематику (“Корисні поради”, “Садівник”, “Рецепти” тощо), також характерна жанрова різноманітність: від заміток до нарисів. В редакції переважно працюють молоді журналісти, що тільки починають свою кар’єру. Де-факто штатним працівником є лише один кореспондент – Віолетта Цуркан. Декілька років тому був і журналіст, що відповідав тільки за рубрику історії та екології рідного краю, але сьогодні екологічної теми торкається кожен із працівників та висвітлює її у більшості номерів.
Всупереч тому, що телебачення і преса відводять проблемам екології помітне місце, за моєю оцінкою, потенціал впливу на громадську думку ще значною мірою не реалізований; висвітлення активної ролі городян в екологічних процесах набагато поступається показу діяльності представників влади – такий дисбаланс не сприяє перерозподілу екологічної відповідальності у суспільній свідомості;
Особисто я, як журналіст, повинна добре розбиратися в особливостях кожної галузі, в тому числі й екологічної. Якщо не я, то хто?
Матеріал створено в рамках Проекту Юн-Пресс-KV”
