Продовжуємо знайомство з членами журі Фестивалю в номінації “Журналістська робота”. З нами – голова журі, професор Національного університету фіскальної служби України, справжній полковник Наталія Зикун.
– Я палкий прихильник і друг “Прес-весни”! І вже багато років є головою журі в номінації “Журналістська робота”, – розповідає пані Наталія, – Також співпрацюю з ЮН-ПРЕСом і в інших проектах, мене дуже захоплює робота цього творчого, професійного колективу.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– Які ваші враження від “Прес весни”?
– “Прес-весна на Дніпрових схилах” для мене – це справжнє свято. Школярі в цей час закінчують навчання, весняна погода покращує їхній настрій, а особисто мене якраз і надихає креативна молодь. Моє найперше враження – “Прес-весна” зібрала всіх учасників, організаторів і керівників в одну дружню медійну родину. І не лише з України – традиційно у Фестивалі беруть участь представники 6-8 країн! Також “Прес-весна” для мене – можливість побачитися з колегами, виокремити свої творчі професійні плани, завдяки цьому яскравому дійству завжди народжуються нові цікаві проекти. До того ж, цей конкурс – перший ривок до мрії у випускників шкіл і коледжів. Для багатьох з них під час фестивалю вирішується професійна доля. Нерідко під час фіналу “Прес-весни” старшокласники остаточно визначаються з вищими навчальними закладами, в які вступатимуть. Варто відмітити, що конкурс-фестиваль відкриває багато нових локацій: до прикладу, торік відбулася квест-екскурсія в унікальному парку “Київська Русь”, що під Києвом (років чотири чи п’ять вже туди не їздили). Також традиційними залишаються прогулянки на катері по Дніпру. Загалом, організатори докладають максимум зусиль, аби кожен учасник почувався “на своєму місці” і надихався ідеями, знаходив нові знайомства та просто збагачувався хорошим настроєм.
– Чи вніс карантин свої корективи у проведенні Прес-весни?
– Карантин випробовує кожного. Напевно, це не найстрашніше, що нас спіткало, зокрема в творчій складовій життя. Просто з таким ми зустрічаємося вперше. Однозначно, велика подяка організаторам фестивалю за їхні рішення, розуміючи тенденції розвитку сучасного світу. Вони, визначивши тему фестивалю як “Моя держава у смартфоні”, ще й влучно пожартували, адже тепер ми маємо не лише державу, але й фестиваль в смартфоні. Прикро, та цьогоріч ми позбавлені теплого живого спілкування, адже це те, що наповнює фестиваль життям. Та все ж основну інформацію щодо професії наші учасники отримають у повній мірі.
Планується низка майстер-класів та лайфхаків від членів журі та друзів фестивалю – професійних журналістів. Вчитися ми продовжуємо! Хочеться вірити, що такий експеримент віртуального проведення конкурсу буде успішним. Незмінним залишається можливість кожного учасника поділитися своєю творчістю, адже фестиваль є перманентним і триває весь рік. Конкурсні роботи довго пишуться та перевіряються, також не за один день оцінюються. А сам фестиваль – хвилина слави для кожного учасника. Тому поки що ми очікуємо щось зовсім нове та оригінальне і приймаємо виклик – змінюватися. Розуміння того, що зміни є неминучими, було, але нині коригувати проведення фестивалю доводиться в рази швидше.
– Як Ви вважаєте, чи не витіснить блогінг класичну журналістику?
– Журналістика гнучка й жива, так було завжди. Вона неминуче набуває рис того суспільства, у якому функціонує. Тому, класична журналістика завжди модернізується. В силу свого досвіду я є прихильником класичної журналістики. Ціную її найкращі риси, такі як глибина, професійність, увага до фактів, до деталей, до достовірності матеріалів… Тому під час зародження неформальної журналістики, яка сьогодні має безліч форматів, зокрема блогінг, журналісти-практики почали тривожитися. Вони ставили питання про те, чи не знищать нововведення класичну журналістику. Мені здається, що медійна система, як і будь-яка інша, має внутрішні механізми захисту, тому успішним може стати той блогер, який не нехтує достовірністю, точністю й оперативністю. У сучасному, наляканому фейками світі, люди втрачають довіру до журналістики, а особливо до непрофесійних журналістів, який хоча б один раз змусили засумніватися свою аудиторію в правдивості поданої інформації. Тому, ніхто не скасовує високі вимоги для медійника, аби йому вірили. Я – за цікаві підходи у висвітленні питань й за повагу своїх читачів.
Блогінг – це чудово, й основна його перевага в тому, що він скорочує дистанцію між автором і читачем. В центрі уваги блогер ставить саме людину. Майбутнє журналістики, якою б вона не була, – це історія про людину, до банального сторітелінгу. Журналістика – це діяльність людини, про людину і для людини. Вона є підтримкою людини, адже нині вже не достатньо бути першим. Оволодіння інформацією, навіть ексклюзивною, на сьогодні не є проблемою. Важливою залишається конструктивна журналістика, яка допомагає долати труднощі та доносить людям достовірну інформацію.
– Яке майбутнє молодої журналістики? Чи взяли б Ви на роботу журналіста без досвіду? Якщо так, то якими якостями він має бути наділений?
– Я переконана, що майбутнє саме за молодими журналістами. По-перше, це їхній час, епоха та їхнє життя. Вони мають бути готовими брати на себе відповідальність і насолоджуватися відкриттям для себе світу професій та світу людини. Чим більше молоді у сучасних медіа – тим життєздатнішими вони будуть. Я часто спілкуюся зі студентами різних курсів та інколи мене дивує їхня позиція. На запитання про те, що вони системно читають та дивляться, звідки черпають інформацію про події – чіткої відповіді не чути. Під час аналізу ЗМІ з учнями та студентами, від них часто можна почути осуд і критику. Так, особливо багато недоліків має регіональна преса, через це більше шансів завоювати аудиторію саме у інтернет-видань, які організовуються креативною молоддю. Ніхто з нас не народився вправним журналістом, тому я б з великим задоволенням взяла працювати людину, яка багато читає художню літературу, нон-фікшн та інші якісні тексти. Я переконана, що людина не зможе навчитися гарно писати, взагалі не читаючи. Потрібно захоплюватися роботами своїх колег-журналістів, іноземними виданнями, які зараз у вільному доступі. Я – за трудоголіка, який не просто чекає кінця робочого дня, а “горить” своєю справою. За людину, яка цікавиться усім та є цікавим співрозмовником. Головне – це бекграунд, адже навчити технологічним “штучкам” можна дуже швидко. Кожна редакція заточує під себе працівників, навіть якщо ті не вчилися на журналіста – їм це вдається приблизно за місяць. Головне – зацікавлений стажер.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– Що б Ви побажали учасникам цьогорічного фестивалю?
– Традиційно – чудово настрою та перевершення власних очікувань. Нехай кожен учасник отримає свою порцію драйву. Адже журналістика перш за все – це драйв, який наповнює працівника ЗМІ натхненням. Також побажаю зустріти нових знайомих, знайти відповіді на внутрішні запитання щодо професії, свого майбутнього. А також зарядитися спілкуванням, хоча цього року воно буде дещо особливим. Та головне зібрати плоди того зерна, яке посіяли педагоги ЮН-ПРЕСу та організатори фестивалю, зміцнити свої журналістські крила для подальших звершень.
