Нещодавно відбулась зустріч з колишніми однокласниками, які пішли зі школи після дев’ятого класу. За розмовами всі почали ділитися своїми враженнями від нового навчального закладу, нового колективу, розповідати, де й на кого вони вивчаються. Мене вразила розповідь одного з моїх друзів.
“Та не знаю, мені якось все одно, – говорить Артур. – На пари просто прихожу, а так мені не дуже цікаво навчатися на медика. Якщо чесно, то й не хочеться, я б краще ще два роки просидів в школі”.
Усі пам’ятають його, як хлопця, котрий на уроках образотворчого мистецтва допомагав малювати чи не кожному в класі. Усі дуже здивувалися почувши те, що він поступив до медичного коледжу, адже були впевнені, що років через десять ми будемо приходити до галерей і розглядати його картини. На питання чому тоді він пішов навчатися на медика він відповів: ” Мій тато працює хірургом, а мама – терапевтом. І мене навіть ніхто не питав, ким я хочу бути. Від мого народження всі родичі знали, що я теж буду займатися медициною”.
Після цієї розмови, я серйозно задумалась над цією проблемою, адже це непоодиноке явище. У третини моїх друзів така сама ситуація. То чому ж так трапляється? Невже батькам все одно, чи буде подальша професія їхніх приносити їм задоволення, чи усі будуть як роботи ходити на роботу яка їм набридла, і думати про те, як би швидше піти додому. Це я вирішила дізнатися безпосередньо у батьків. “Я не бажаю зла своєму сину, я просто хочу, щоб він виріс гідною людиною. Так, творчі здібності це добре, але це не є гарантією стабільного заробітку. В наш час потрібно мати великі гроші, щоб розкрутитися. Усі вміють малювати, чи ліпити щось не зрозуміле. Якби все було так просто, то кожен другий заробляв на своїх картинах мільйони” – пояснює батько Артура Олександр Миколайович.
То що ж робити, прислуховуватися до батьків, чи бунтувати й відстоювати свою позицію?
Щоб бути об’єктивними, ми вирішила вислухати думку особи поза конфліктом, фахівця з питань відносин між батьками й дітьми.
“Батьки можливо зі свого досвіду хочуть застерегти своїх дітей від неправильного рішення і хочуть допомогти уникнути помилок, які вони можливо робили, будучі молодими. Можливо діти не знають нічого про професію, яку вони обрали, і не розуміють, як важко буде працювати. А якщо батьки пов’язані з професією, вони точно знають з якими труднощами може зіткнутися їхня дитина, завжди зможуть допомогти. Можливо саме тому бачать своїх дітей у цій спеціальності. Головне пам’ятати, що наші мама і тато – це люди які завжди бажають нам лише найкращого. Можливо вони не зовсім розуміють сенс твого вибору, або взагалі не чули про таку професію і це їх лякає. Вони прагнуть виростити нас достойними людьми. Це гостре питання можна вирішити без сварок, а просто розповівши про свої інтереси, розповісти, що може дати вам ця професія і дійти до спільного рішення”, – розповідає психолог Яценко Наталія Леонідівна.
Навіщо примушувати дітей вивчатися на професію яка їх не цікавить? Якщо у вас нема інтересу до вашої професії, ви ніколи не будете віддаватися їй на сто відсотків. Археолог не зможе професійно зніматися в кіно, кухар не зможе лікувати людей, а футболіст не зуміє робити роботу бухгалтера. Майбутнє залежить від дітей і від того, як вони будуть ставитися до своєї роботи залежить подальший розвиток суспільства.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Вероніка Кайданник, “Юн-прес” м.Київ