Майже з перших днів свого депутатства і головування в комітеті Верховної Ради (ВР) з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова (фракція “Слуга народу”) цілеспрямовано просувала ідею, а 27 грудня 2019 року зареєструвала конкретний законопроєкт №2683 “Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення”.
Офіційно цей законопроєкт був направлений на “спасіння пенсійної системи”, бо існуюча солідарна пенсійна система, на думку авторів проєкту, ближчим часом має збанкрутувати. Причому, ні Галина Третьякова, ні її співавтори не переймалися причинами негараздів у Пенсійному фонді, бо не тотальність тіньової економіки, ні масовість заборгованості із заробітної плати, ні штучно занижена в рази оплата праці не були сферою їх інтересу.
“Спасіння” пенсійної системи автори проєкту №2683 вбачають виключно у запровадженні примусового пенсійного накопичення, яке має “зробити майбутніх пенсіонерів щасливими від отримання значної додаткової другої пенсії від приватних пенсійних фондів”.
В пояснювальній записці до законопроєкту зазначено: “… запровадження другого рівня пенсійної системи – загальнообов’язкової накопичувальної складової пенсійного забезпечення, поступово призводитиме до підвищення рівня соціального захисту людей пенсійного віку та залучення потужного внутрішнього довгострокового інвестиційного ресурсу, що сприятиме збільшенню інвестицій в національну економіку”.
Однак ні в матеріалах до законопроєкту, ні в численних його презентаціях не було надано відповіді на принципові питання:
– яким планується розмір майбутньої додаткової накопичувальної пенсії і чому законопроєктом заборонено його прогнозувати?
– де планується розміщення та використання коштів накопичувальної пенсійної системи й який прогнозується економічний ефект?
– скільки вартуватиме адміністрування, контроль, страхування, нагляд за цією новою пенсійною системою?
– які передбачено реальні запобіжники для недопущення інфляційного знецінення накопичень, що збиратимуться протягом десятків років?
– які гарантії недопущення банкрутства цієї системи через економічні кризи чи через нефахове управління або пряме шахрайство управлінців?
Туманним є питання розміру примусового додаткового внеску. Наразі автори говорять про всього лише 1% від працівника та 2% від роботодавця і далі типу як складеться. Однак Мінсоцполітики відкрито говорить про необхідність “поетапного зростання внеску до 12%”, а це значить, що реально може бути і 15% і 20% додаткових прямих чи опосередкованих утримань із зарплати.
І ще раз акцентуємо — без будь-яких гарантій повернення цих коштів хоча б за їх номінальною вартістю.
Власне сама ідея примушення українців накопичувати собі на пенсію у вибраний бізнес-бюрократами спосіб є сама по собі багатогранно дискримінаційною, як з точки зору конституційних прав громадян вільно розпоряджатися своєю власністю (зарплатою), так і з точки зору свободи економічної конкуренції. Цинічним є і намагання “дати економіці довгі дешеві кредити” (за рахунок примусового утримання з працівників частини їхньої і так злиденно низької зарплати), а це значить, що працівники матимуть від своїх накопичень мінімальний зиск (значно менший, ніж за звичайними банківськими депозитами) та ще й без гарантій їх виплат.
Щодо моменту запровадження примусових пенсійних накопичень на думку Головного науково експертного управління (ГНЕУ) ВР, “зазначений процес має розпочинатися лише після об’єктивного визначення факту зростання економіки в Україні, що дасть можливість ефективного розміщення та використання коштів накопичувальної пенсійної системи, оскільки в іншому випадку зібрані кошти не дадуть бажаного для нормального функціонування цієї системи прибутку, що призведе до дискредитації самої ідеї такого страхування”.
Наслідками невдалого вибору моменту запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування можуть бути не тільки порушення прав громадян, що є очевидним, а й негативний вплив на подальшу долю самої ідеї запровадження вказаних форм пенсійного забезпечення – у зв’язку з недовірою громадян в цілому до системи недержавного пенсійного забезпечення, підкреслюється у висновку ГНЕУ.
А от у звіті Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) говориться: “Після 14 років існування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні (3-й рівень) виявилося, що це невдалий експеримент. Невдалий з погляду охоплення фізичних осіб, загальної суми накопичених активів, витрат і реальних показників діяльності, а також, найголовніше, результатів (майбутніх виплат). Більшість населення України не заощаджує або не має змоги заощадити на пенсію, мало або зовсім нічого не знає про недержавні пенсійні фонди, погано орієнтується у фінансових питаннях загалом та в інвестиціях зокрема, а також не довіряє фінансовим установам”.
У цьому контексті необхідно взяти до уваги й приклад негативного досвіду країн Східної Європи з більш розвиненою економікою і досконалим правовим порядком, у яких законодавчими рішеннями намагаються повернути накопичені громадянами кошти у солідарну пенсійну систему, або й націоналізувати ці кошти (як, наприклад, в Угорщині).
У Литві і Латвії ставку внесків у другий рівень пенсійної системи протягом декількох років знижували до 2% від зарплати, а в Естонії звели до нуля. Чехія у січні 2016 року оголосила про ліквідацію другого рівня, який був створений лише у 2013 році.
У Польщі в лютому 2014 року, через введені державою обмеження на форми інвестування фондами страхування, останні почали отримувати негативну дохідність (зокрема, було заборонено інвестувати у державні облігації, а попередні інвестиції необхідно було безоплатно повернути державі для скорочення державного боргу). Згодом польський уряд дав громадянам термін у три місяці на повернення до солідарної системи за мовчазною згодою, якщо не буде заявлено про відмову, і продовжує у подальшому таку практику.
Окрім того комітет ВР з питань антикорупційної політики на своєму засіданні 3 листопада 2020 року (протокол № 54) дійшов до висновку та прийняв рішення, що проєкт закону №2683 “Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення”, поданий народним депутатом Галиною Третьяковою та іншими народними депутатами, не відповідає вимогам антикорупційного законодавства.
У проєкті закону комітет виявив корупціогенні фактори, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, зокрема:
1. Україна не має достатнього рівня економічного розвитку та стану справ з запобіганням корупції для запровадження складного недержавного інструменту з обов’язковим залученням коштів. Через це недержавний пенсійний фонд має ризик перетворитись на “фінансову піраміду”, “корупційну схему розкрадання коштів”.
2. Відбір учасників другого рівня пенсійної системи закладає значні корупційні ризики – фактично буде відібрано окремі фінансові установи, яким надаватимуться в розпорядження кошти громадян. Відсутні запобіжники для такого відбору з корупційною складовою. Пенсійний фонд НБУ, щодо розкрадання коштів якого є низка кримінальних справ, є наочним прикладом важливості належного регулювання державою цієї сфери.
3. Фондовий ринок в Україні нерозвинений, з доволі слабкою регуляцією та контролем, відсутня диверсифікація можливостей інвестування. Через це є значний ризик інвестування коштів громадян не в прозорий конкурентний спосіб, а шляхом створення “кишенькових” фінансових установ і з використанням адміністративного ресурсу для їх розподілення.
4. Громадяни України переважно зневірені в ефективності довгострокових накопичувальних систем. Періодичні “банкопади”, фінансові піраміди, чисельні афери на фінансовому ринку, будівельні афери та інші приклади неефективних регуляторних функцій держави та відвертих корупційних зловживань не сприяють впевненості, що у разі запровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення в Україні у поточних умовах недосконалого законодавства ми не отримаємо черговий приклад наймасштабнішої корупції.
Таким чином комітет ВР з питань антикорупційної політики прийшов до жорсткого висновку, що у проєкті закону про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення:
• присутні ризики створення фінансової піраміди за участю держави;
• присутні корупційні ризики, пов’язані з отриманням статусу учасників ринку, допущених до роботи на другому рівні (недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами, банки-зберігачі, страховики),
• присутні корупційні ризики, пов’язані з обранням напрямів та об’єктів інвестуванням коштів пенсійного забезпечення.
З огляду на зазначене постає питання оцінки позиції Кабінету міністрів та прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, які останнім часом активно публічно сповідували свою прихильність і підтримку цього корупційного небезпечного законопроєкту.
Складається враження, що владі критично не вистачає коштів від спекулятивного зростання тарифів на газ і комуналку, омріяних коштів від продажу землі та легалізації грального бізнесу, тому теперішні можновладці вирішили залізти безпосередньо в зарплатний гаманець українця та поцупити з нього у вигляді нового “пенсійного податку” щонайменше кожну десяту гривню.
Ближчим часом ми взнаємо поіменно тих депутатів, які підтримують фінансові піраміди та корупцію на пенсійних грошах, бо проєкт закону №2683 “Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення” пролобійовано й включено до порядку денного теперішньої сесії.
Читайте: Про забуте щастя та людський ресурс разом з людським капіталом
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
