Якість та прогрес медицини – вкрай важливе питання для будь-якої держави, оскільки сприяє забезпеченню нації безпечного життя, здоров’я та розвитку. Без правильного державного регулювання медичного права якість та розвиток медицини є сумнівним. Крім того, медичне право в Україні й так дуже символічне, і першими з глобальних причин цього є відсутність належної лікарської відповідальності, страхової медицини та систематизованого медичного законодавства.
Необхідність кодифікації медичного права в Україні безумовна. Зведені правила поведінки лікаря, невідкладної допомоги, диспансеру, страхової медицини, вакцинації, діагностики хвороб, профілактики здоров’я призведе до того, що на лікаря, крім клятви Гіпократа, буде покладена практична відповідальність, що буде покращувати якість надання послуг та сприяти збільшенню тривалості життя. Останній раз невдала реальна спроба кодифікувати медичне право була в 1925 році.
Питання якості медицини цілком пов’язане з правом людини на життя, яке має основоположну цінність для людини. Це підтвержує Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. поєднанням статтей 3 та 25. Кожна людина має право на життя та медичний догляд, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї. Оскільки Україна ратифікувала декларацію, це означає, що законодавство України не тільки має йому не суперечити, а й відображувати в своїй юридичній діяльності.
Прийняття в 1993 році Закону України про “Основи законодавства України про охорону здоров’я” регламентувало, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Нажаль, ці постулати носять декларативний характер.
В Україні ганебна статистика реєстрації медичних судових спорів становить близько 600 кримінальних справ на рік. Ці справи порушені проти медичних працівників у випадках неналежного надання медичної допомоги. В більшості випадків судових рішень (80,9%) вина медичних працівників підтверджується.
Щорічно в США подається приблизно 17 000 заяв про неправомірні вчинення медичних дій – це близько 5% усіх позовів про смерть та поранення, поданих по всій країні. Дослідники з лікарні Джона Хопкінса підрахували, що медичні помилки призводять до 250 000 смертей щороку. У Великобританії позови щодо неправомірної медичної діяльності подаються майже в десять разів рідше, ніж в Америці.
Є декілька особливостей медичних спорів:
По-перше, ні суддя, ні слідчий, ні прокурор, ні адвокати, як правило, не володіють медичними знаннями і не можуть правильно оцінити дії лікарів.
По-друге, більшість інформації, що є фактами та доказами у розгяді справи, є лікарською таємницею і можуть навіть не надаватись на запит адвоката, який діє в інтересах пацієнта. Копії лікарських докуметів медики не надають і на запити самих хворих. Отримати інформацію щодо результатів діагностики, встановленого діагнозу, призначених медикаментів і загалом всього процесу лікування є практично неможливим.
Так званий лікарський паркан від правоохоронних органів – це ст. 40 про лікарську таємницю ЗУ “Про охорону здоров’я” та ст. 145 про незаконне розголошення лікарської таємниці Кримінального кодексу України, за яким ховаються лікарі та бажаючі.
Норми, яких не вистачає в нашому законодавстві, що є необхідні, практичні та корисні для охорони здоров’я – це порядок і процедура розгляду конфліктних ситуацій з пацієнтами, роз’яснення понять від грубої недбалості до безросудності та халатності, міри вини та відповідальності лікарів, незалежну експертизу якості медичної допомоги і послуг, можливість компенсації заподіяної шкоди в досудовому порядку, тарифи такої компенсації, налагодження правового доступу до лікарської таємниці.
Приватний фармацевтичний бізнес та бажання наживи сфомували сьогодні слабкий генофонд української нації. Медицина не може буде майданчиком для експериментів та отримання вигоди зацікавлених. Метою має бути здорова людина, а не зомбі, що постійно вживає ліки чи вітаміни. Створення гуманного медичного кодексу України дасть можливість українцям бути здоровою нацією.
Читайте: Забуті внутрішні емігранти
