Правильніше було б поставити питання інакше: рішення про доцільність відкладення ваших коштів “на вашу старість” маєте приймати ви самі чи за вас це примусове рішення мають прийняти невідомі дяді й тьоті?
Наразі вас фактично визнано недієздатним або неадекватом, що не спроможний піклуватися про своє майбутнє. І тому народними депутатами на чолі з Галиною Третьяковою підготовлено і в турбо-режимі просувається проєкт закону №2683 “Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення”.
Сутність проєкту: з вашого легального трудового доходу мають примусово утримувати певний відсоток і подвійний з роботодавця, ці кошти мають передаватись приватним структурам для користування три-чотири десятиліття вашими грошима і “потім” створення умов для вашої безбідної старості.
Найболючіше питання, на яке автори законопроєкту вперто не хочуть відповідати: які сьогодні в Україні існують механізми захисту чи гарантування багаторічних накопичень від інфляційного знецінення, від економічного банкрутства чи від злочинно-шахрайських дій?
При відсутності таких гарантій логічним є питання: чому тоді примус? Може нехай сама людина добровільно на свій ризик вкладає “зайві гроші” в іпотеку чи в банки, чи в акції-облігації, чи купує валюту-золото, чи складає під матрац?
Наступне: а чи варта шкірка вичинки? Від цього питання автори проєкту також ухиляються як можуть, бо за розрахунками (на умовах законопроєкту) “на виході” майбутній пенсіонер отримає (у разі, якщо йому пощастить отримати) в теперішніх грошах десь біля однієї тисячі на місяць. Чи вартують ці ризики такого щасливого фінішу?
Багато питань щодо видатків на адміністрування цієї примусової системи. За оптимістичними оцінками це з’їсть від 3 до 7% накопичень. І це без урахування дуже вірогідної колосальної корупційної складової.
Вкрай спірним є вплив цього експерименту на рівень тінізації зайнятості та конвертизації зарплат. Достатньо згадати результати зменшення у 2016 році Єдиного соціального внеску(ЄСВ) вдвічі. І що ми маємо на сьогодні з тіньовою економікою? Так то було зменшення ЄСВ, а тут пропонується зростання утримань, як з самої зарплати, так і збільшення нарахувань на фонд оплати праці.
Так в чому мотив, який штовхає авторів таких ініціатив? Можна повторювати їх мантри про спасіння дефіцитного солідарного Пенсійного фонду від банкрутства та про примусове піклування про ваше пенсійне щастя.
А можна нарешті сказати про корінну вигоду страховиків та інвестфондів. Перші за ваш рахунок отримають (за скромними оцінками) щорічно біля 10 млрд гривень прибутку. Другі щороку матимуть понад 100 млрд гривень “дешевих довгих пенсійних інвестресурсів”, які невідомо коли і в якій сумі ймовірно прийдеться повертати.
Але чи треба економіці саме такі “інвестресурси”? Чи може бізнес сам ефективніше використав би цей “додатковий пенсійний податок” і без дисконту страховикам-перестраховщикам?
Зважаючи на ці обставини та спираючись на численний світовий досвід, Міжнародна організація праці застерігає Україну і прямо не рекомендує запроваджувати накопичувальну пенсійну систему в нашій країні. І тим паче – не “приватизувати” пенсійні внески через колосальні економічні, політичні та соціальні ризики.
Але названих авторів це не тільки не зупиняє, але й підстьобує в турбо-режимі встигнути протягнути цей закон вже в цьому році.
Схоже “пенсійних експериментаторів” підбадьорює досвід безславно-відомого Сергія Мавроді з його МММ та вчення Йосипа Сталіна з його примусовими облігаціями держзайму.
Читайте: Кероване безвладдя: куди нас заведе нехтування бюджетною політикою?
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
