“Якщо злидні наших бідняків витікають не від природних законів, а від нашого законодавства, то великий гріх лежить і на нас”. Якби це висловлювання Чарльза Дарвіна було відомо українському президентові Петру Порошенку та політикам, які провадять його політику знищення України, як держави, а українців, як народу, вони б задумались про те, що вони роблять! Але вони грішать!
Зібравшись на екстрену нараду, Кабінет Міністрів України знову підняв і так зависоку ціну на газ для населення та теплокомуненерго. Цього разу на 23,5%. Це означає, що новий опалювальний сезон українцям доведеться переживати, витрачаючи на чверть більше, аніж вони це робили попередні 2 роки. Формально рішення про підняття ціни на газ приймав Кабмін, а озвучував його керманич – Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман. Але, якщо хтось думає, що Володимир Борисович може приймати в країні рішення без Президента Петра Порошенка – той є найбільш наївною людиною. Більше того, насправді рішення про підняття тарифів приймає сам Петро Олексійович, прикрившись своїм соратником. Так зручніше перед виборами. А сам Президент тим часом розказуватиме нам про віру, армію, мову і томос.
Чергове підняття ціни на газ відбулося, так само, як і у квітні 2016-го року, у непрозорий спосіб, без відповідних на те повноважень Кабінету Міністрів та відповідного економічного обґрунтування. Одне тільки висловлювання Володимира Гройсмана про те, що їм вдалося доторгуватися з Міжнародним валютним фондом про підняття ціни “лише” на 23,5%, а не на 60%, як того хотів Фонд, говорить про те, що ніяких економічних розрахунків тарифи не містять. Відбувається банальний торг країною. Як на базарі, директором якого у Вінниці був Гройсман, і психологія якого живе в ньому й досі.
Читайте: С ноября цены на газ для населения вырастут на 23%
Не зупиняє сьогоднішню владу на чолі з Порошенком навіть наявність кримінальної справи, яку веде Національне антикорупційне бюро України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Кабінету Міністрів України під час першого підняття тарифів у квітні 2016-го року. З огляду на те, що антикорупційний орган вбачає у діях Прем’єра та міністрів склад злочину, нещодавня заява лідерки опозиції Юлії Тимошенко про кримінальну відповідальність за маніпулювання з цінами на газ для населення, виглядає доволі конструктивною та юридично грамотною.
Більше року керівники державного НАК “Нафтогаз України” Андрій Коболєв та Юрій Вітренко промивали мізки про “неринкову ціну на газ для населення”, яка “призводить до збитків “Нафтогазу”. При цьому НАК “Нафтогаз України” за рівнем прибутку вже наздогнав російського гіганта Газпром. Але Газпром постачає газ усім країнам Європи, і не тільки. А Нафтогаз – лише українському народові.
Аналізуючи поняття “ринку природного газу” в Україні, не можна закривати очі на його спотвореність.
По-перше, жодного ринку у сегменті побутових споживачів (населення) та теплокомуненерго (виробників тепла та гарячої води) не існує взагалі. Для існування ринку кожен споживач повинен мати декілька можливостей: можливість купувати стільки товару, скільки йому необхідно; можливість контролю кількості цього товару; можливість контролю якості товару; та можливість вибору продавця. Таких можливостей побутовий споживач (особливо споживач тепла, не має). Хоча б тому, що мільйони домогосподарств досі не мають лічильника газу, а регулювати кількість гігакалорій у старих будинках з вертикальною розводкою – неможливо в принципі.
По-друге, існує думка, що повноцінні ринкові відносини існують у сегменті комерційних споживачів (бізнес, промисловість тощо). Але й вона хибна. Так званий “ринок комерційних споживачів” за своєю природою є дефіцитний. Чи цей дефіцит створюється штучно Нафтогазом – невідомо. Дефіцит, звичайно ж, породжує зростання попиту, а відповідно, – ціни. Тобто, сегмент “ринку”, який за своїм споживанням у декілька разів менший за “побутовий” сегмент, формує ціну для усіх. Це економічний парадокс, який нам намагаються видати за “ринок природного газу”.
По-третє, навіть ті, “незалежні” постачальники газу, які працюють на дефіцитному ринку комерційних споживачів, насправді повністю залежать від “Нафтогазу” та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а відтак – від Петра Порошенка. Жоден кубометр газу не потрапить в українську газотранспортну систему з-за кордону або з внутрішніх свердловин без дозволу цих структур. На цьому фоні намагання Президента перед виборами відібрати ще й ГТС виглядають занадто цинічними.
Якщо раніше влада розказувала нам, що підняття ціни на газ є необхідною складовою боротьби з корупцією на ринку газу, то тепер риторика змінилась. Сьогоднішня версія говорить про те, що ціну доводиться піднімати аби Україна змогла розраховуватись за кредити. При цьому у накопиченні боргів звинувачують попередні уряди Тимошенко та Януковича. Звучать ці заяви цинічно, адже в уряді Тимошенко міністром фінансів, який відповідав за фінансову політику держави, був сьогоднішній депутат президентської фракції Віктор Пинзеник, а міністром економіки в уряді Азарова (Януковича) взагалі – сьогоднішній Президент Петро Порошенко.
Проте, хочемо ми чи ні, але з 1 листопада доведеться платити нові тарифи. Дії Президента Порошенка не викликають жодної довіри. Єдиним виходом відновлення соціальної справедливості у житлово-комунальній сфері є лише зміна влади – обрання нового Президента вже за півроку і нового Парламенту за рік.
Читайте: Нужен ли Украине “партнер” газотранспортной системы
Александр Трохимец, президент общественного союза “Киевская региональная энергетическая ассоциация”
