Громадський контроль став одним з трендів 2014 року. І хоча влада задекларувала наміри щодо сприяння його проведенню і своєї відкритості, несподівано для всіх у кінці листопада Мінюст зініціював розпуск усіх громадських рад в Україні. Три ключові причини – чому ці дорадчі органи не проявили себе в достатній мірі як головний контролер за діяльністю органів влади.
Причина 1. Громадяни: “Може, землю даватимуть…”
Головною умовою здійснення громадського контролю є знання громадянами його основ і механізмів, уміння ними користуватися і застосовувати на практиці. Адже це не кількагодинні протестні акції, а тривала копітка робота, аналіз розпоряджень, витрачання бюджетних коштів тощо. Що ми маємо?
1. На сьогодні не так вже й багато людей знають, що таке громадський контроль, які його інструменти. Відповідальність у цьому варто поділити порівну. З одного боку, влада не створює умов для громадянського суспільства, не організовує семінари і навчання з таких питань, слабко сприяє діяльності ГО і не відкрита до такого контролю. З іншого – якби у громадян було бажання цьому навчатися, ми б мали зовсім іншу картину.
2. Подаючи документи до громадської ради, люди не завжди знайомляться з її функціями і змістом діяльності. Безоплатна робота для громади часто стає несподіванкою для самих же учасників. Наприклад, на установчих зборах часто можна почути, що мешканці сподіваються скористатися участю в раді, щоб вирішити своїх особисті питання, отримати землю, захистити бізнес і т.п.
3. Участь у роботі громадських рад – це безоплатна діяльність. Якщо взяти до уваги, що активні люди мають в середньому по 2 місця роботи, до того ж зайняті у своїй ГО чи волонтерством, для аналізу документів, напрацювання пропозицій, що передбачає громадська рада, дуже обмаль часу. Тут мова не йдеться про те, щоб запровадити оплату за таку діяльність. Просто фіксуємо одну з перешкод активності громадських рад.
4. Часто члени громадських рад не мають досвіду організації роботи консультативно-дорадчого органу чи їм не вдається випрацювати консолідовану позицію. Це позначається на його ефективності. До того ж, зустрівшись із ігноруванням з боку чиновників і постійним “відфутболюванням”, учасники нерідко зневірюються у можливості щось змінити і припиняють свою активну участь.
5. Ще один важливий фактор, який присутній у громадських радах. Їх склад формується через вибори. У нашому суспільстві, очевидно з огляду на невеликий досвід демократії, дуже низька культура виборів як таких. Наприклад, деякі громадяни, яких не обрали до складу ради при КМДА (вони отримали по 2 чи 3 голоси із 500 можливих), зосереджують свою активність на дискредитації діючої громадської ради, навіть ставши депутатами від нинішньої партії влади. Політизація тільки шкодить інститутам громадянського суспільства. Адже їх функція – представляти інтереси усіх громадян, не залежно від політичних поглядів чи переконань.
Причина 2. Чиновники: “Кто вам дал задание меня мочить?”
Друга умова для ефективного громадського контролю – бажання влади чути своїх громадян. Одначе, у більшості такого не відбувається. До того ж, і досі не випрацювана спільна культура спілкування між владою та громадськістю. Сторони практично не розуміють одна одну, у нас різний понятійний апарат, ми не знаємо прав і обов’язків один одного. Це породжує чимало проблем і перешкод у здійсненні громадського контролю, а саме:
1. В основному чиновники не знають місії свого підрозділу – організовувати надання якісних послуг громадянам. Тому й акценти в роботі роблять на папери, розподіл бюджету, а не на взаємодії з людьми. На жаль, навіть обʼєктивну критику з боку мешканців міста сприймають як власну образу. Наприклад, коли в Адміністрації Президента підтримали розроблену Громадською радою при КМДА програму “Кроки наближення влади до громадян” і були здивовані ігноруванням її київською владою, нам сказали, що Кличко на нас просто образився. Замість того, щоб почати працювати в цьому напрямку.
2. У державних закладах все ще існує традиція тотальної закритості. Чиновники апріорі сприймають інформаційні запити як загрозу, не говорячи вже про публічно задані запитання. Наприклад, департамент культури КМДА 6 разів (!) переносив громадські слухання його діяльності. А коли під час організованого Громадською радою круглого столу директора іншого департаменту запитували, чому вона не відповідає на запити громадян, реакція була несподіваною: “Кто вам дал задание меня мочить?”
3. Здебільшого у державних установах відсутня система взаємодії з громадськістю. Є певні елементи, які існують окремо (відповіді на звернення, прийом громадян), а системного підходу не існує. Не вносяться зміни до Регламентів органів влади, спрямовані на сприяння громадському контролю, як того вимагає постанова Кабміну № 996. Не проводяться системні громадські слухання суспільно важливих питань ДО прийняття по них відповідного рішення. Комунікаційна політика з громадянами залежить від першої особи. Керівник визначає політику закладу. Наприклад, за останні 2 роки змінилося 5 голів КМДА і Громадській раді кожного разу доводилося заново встановлювати діалог.
Два роки тому у кожному Департаменті КМДА призначили посадову особу, яка працює за напрямом “Звʼязки з громадськістю”. Це був би результативний крок, якби до нього поставилися відповідально. Але не були складені плани роботи цих посадовців, вони не відвідали семінари щодо азів суспільних комунікацій і т.д. Про формальний підхід свідчить і те, що деякі керівники підрозділів просто поклали ці обовʼязки на своїх секретарів.
4. Не можна не назвати думку, що переважає у киян: влада зневажає місто і його мешканців. Фахові пропозиції сприймаються не як привід для діалогу і подальшої реалізації, а як приводи писати чергові формальні відписки. Наприклад, команда Кличка розпочала свою діяльність не з вирішення проблем міста, а з намірів розпустити Громадську раду при КМДА, навіть не ознайомившись ні з її складом, ні з її діяльністю. Неможливо позитивно сприймати демонстрацію некомпетентності і прагнення влади у перших своїх кроках “люструвати” киян, тобто громадські організації афганців, інвалідів, медиків, митців, платників податків, за чий кошт утримується весь чиновницький апарат.
Причина 3. Постанова Кабінету Міністрів України № 996: Немає відповідальності – немає виконання.
Це один з небагатьох впроваджених у дію документів, що дають можливості громадянам впливати на владу. Проте, вона настільки відірвана від повсякденного реального життя, що цю Постанову не критикував тільки лінивий.
Стосовно її реалізації у Києві варто виокремити найважливіші моменти:
1. Не передбачено чітких механізмів відбору громадських організацій при формуванні Громадської ради. Тому при галузевих міністерствах присутні ГО, які не мають жодного стосунку до даної галузі, однак демократичний спосіб формування ради дає їм повне право бути у її складі. Хоча, складно говорити про якусь ефективність від такої присутності.
Ще один приклад. За різними даними, на сьогодні у місті Києві зареєстровано біля 13 тисяч ГО різних напрямків діяльності. Якщо навіть половина з них подасть документи на участь у Громадській раді при КМДА чи будь-якої з 10-ти РДА, можна сміливо говорити, що 996-та Постанова – це не той документ, який дає відповідь на питання, як сформувати дієву раду з такої кількості субʼєктів.
2. Рейтингове голосування, прописане у Постанові, може бути застосовано десь у райцентрі, де в установчих зборах беруть участь 20-30 ГО, і можна кожну з них ставити на голосування. Якщо беруть участь в установчих зборах, наприклад 500 організацій, то процедура голосування за кожну з них разом з підрахунком голосів займе 34 годин без перерви. У багатьох установах до Громадської ради приймали всіх присутніх. Проте, ефективність таких рад в усіх без винятку випадках виявилася нульовою.
3. Постанова виписує чимало зобовʼязань для органів влади стосовно відкритості до громадян, але не передбачає жодної відповідальності за їх невиконання. У киян немає реальних важелів заставити владу проводити консультації з громадськістю, керівника органу – брати участь у засіданнях Громадської ради, а керівників департаментів – звітувати за використані бюджетні кошти. Немає відповідальності – немає виконання.
Підсумовуючи, можна сказати, що дорадчі органи поступово стають дієвим механізмом громадського контролю. Попередній досвід показав нам певні напрямки, в яких варто працювати, щоб розвиток місцевої демократії став цивілізованою ознакою кожного українського міста.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
фотографії обурених громадян і байдужих чиновників
