Ґвалт, який здійнявся в українських ЗМІ через те, що “Інтерпол” відмовився “розшукувати” колишнього президента України Януковича, свідчить про те, що журналісти та численні політологи-коментатори просто не розуміють, чим займається Міжнародна організація кримінальної поліції.
“Інтерпол” нікого не розшукує – пошуком і затриманням осіб, які підозрюються в скоєнні злочинів, займаються національні правоохоронні органи. “Інтерпол” лише здійснює координацію такої діяльності, веде бази даних, розсилає на адреси компетентних органів країн-учасниць інформацію про розшукуваних осіб і т.п.
Завданням “Інтерполу” є об’єднання зусиль поліцейських різних країн у боротьбі з загально-кримінальною злочинністю. Останнє слово слід особливо підкреслити – не злочинністю взагалі, а саме загально-кримінальною. Стаття 3 Статуту “Інтерполу” категорично забороняє здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, воєнного, релігійного або расового характеру. З цієї причини “Інтерпол” часто відмовляється координувати розшук політичних або релігійних діячів чи колишніх високопосадовців, оскільки це не сумісно зі Статутом організації.
Так, наприклад, “Інтерпол” вже відмовився оголошувати в розшук по своїх каналах низку громадян України – колишнього Генпрокурора Пшонку, колишнього міністра внутрішніх справ Захарченка та його заступника Ратушняка, голову Одеської облдержадміністрації Саакашвілі, командира роти спецпідрозділу “Беркут” Садовника. Скоріше за все, буде відмовлено й в оголошенні в розшук Януковича.
Причина очевидна – всі ці особи переслідуються за дії, вчинені ними при виконанні повноважень представників держави, тобто з політичних мотивів.
“Інтерпол” не оцінює вину підозрюваних чи повноту доказової бази, “Інтерпол” цікавлять виключно мотиви переслідування, а також чи належить інкримінований злочин до загально-кримінальних.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Тому, оцінюючи, наприклад, клопотання Генеральної прокуратури України (або Головної прокуратури Грузії, як це було у випадку з Саакашвілі) про оголошення в розшук того чи іншого екс-посадовця, “Інтерпол”, передусім, оцінює, наскільки національна прокуратура, що ініціює розшук, незалежна в своїх рішеннях від політичної влади в країні. І що ж бачать офіцери “Інтерполу”? – Заступник Генерального прокурора України Сакварелідзе, на якого покладено забезпечення взаємодії ГПУ з “Інтерполом”, постійно робить публічні заяви про те, що в Генпрокуратуру його привів президент Порошенко, що вони з Порошенком – одна команда, що Порошенко підтримує всі його його дії, що він постійно консультується в Адміністрації Президента України й т.п.
Окрім того, Сакварелідзе систематично заявляє про свою незгоду з судовими рішеннями й навіть погрожує суддям. Подібні ексцеси неминуче призводять до того, що Генпрокуратуру України в штаб-квартирі “Інтерполу” сприймають як піар-придаток української політичної влади. Наслідком цього є відсутність будь-якої довіри до запевнень Сакварелідзе, що Генпрокуратура, переслідуючи Януковича чи Пшонку, керується виключно міркуваннями законності, а не політичними інтересами Порошенка.
По-друге, обвинувачення, висунуті Януковичу, його соратникам і колишнім “беркутівцям”, мають явно виражений політичний характер, тобто їх обвинувачують в ухваленні чи виконанні тих чи інших рішень, пов’язаних зі здійсненням державних повноважень – наприклад, з придушенням акцій протесту.
Генпрокуратура пішла на поводу таких видатних юристів сучасності, як Єгор Соболєв та Юрій Луценко, котрі публічно вимагали (і таки домоглись) відкриття кримінального провадження щодо колишніх керівників держави за статтею 255 КК України – створення злочинної організації. Якщо нинішня влада вважає, що за попередників органи державної влади та їх службові особи становили собою злочинне угруповання, то вона може не розраховувати на допомогу “Інтерполу”, оскільки це – політичне переслідування в чистому вигляді.
Міжнародна організація кримінальної поліції ніколи й ні за яких обставин не буде займатись переслідуванням громадян за дії чи бездіяльність, скоєні ними у зв’язку з виконанням функцій представника держави. Тим більше, у випадку, коли Україна, з одного боку, надає притулок Саакашвілі, якого грузинська влада обвинувачує в розгоні мирної акції протесту, але водночас вимагає покарати за аналогічне діяння Януковича.
Втім, навіть у тих випадках, коли ГПУ намагається обвинуватити Януковича й Ко в загально-кримінальних злочинах, скоєних ними не як посадовими особами – представниками держави, а як приватними громадянами (наприклад, розкрадання коштів, рейдерське захоплення підприємств і т.д.), за цими обвинуваченнями проглядаються явні політичні мотиви. У штаб-квартирі “Інтерполу” працюють люди, які прекрасно розуміють, що правосуддя не буває вибірковим, а нинішня українська влада нічим не відрізняється від попередньої.
Можу навести один лише приклад. За моєю заявою рік тому в Генеральній прокуратурі України було відкрито кримінальне провадження за просто кричущими фактами рейдерського захоплення земельних угідь у Миколаївській області сином Пшонки. До ГПУ передана прекрасна доказова база – рейдери тупо підробляли документи, причому робив це за вказівкою Пшонки-молодшого начальник управління прокуратури Миколаївської області Марченко, якому за це була пожалувана посада заступника прокурора Хмельницької області.
Одначе до сьогоднішнього дня ані вже колишньому прокурору Марченку (останнє його місце роботи було в Генеральній прокуратурі, звідкіля він був звільнений в порядку люстрації в грудні 2014 року), ані його посібникам, ані Пшонці-молодшому підозра навіть не оголошена. Натомість рейдери обласкані новою владою й продовжують займатись своїм злочинним промислом, але вже разом з головою Миколаївської облдержадміністрацією Мєріковим і главою Адміністрації Президента Ложкіним.
Через це слідчим ГПУ замість розслідування реальних фактів злочинної діяльності “папєрєдніков” доводиться вигадувати просто сміховинні епізоди на потребу активістів Майдану – аби від них відчепились. Напевно, саме тому в “Інтерполі” не хочуть бруднитись і брати участь у піар-кампаніях Генеральної прокуратури України.
Джерело: facebook
