За останні 20 років опозиція патріотів-фанатиків поступово перетворилася на опозицію націоналістів-прагматиків.
Сьогоднішня Українська опозиція навчилася не помічати проблем та знаходити безглузді пояснення будь яким своїм поразкам, пише на своїй сторонці в соціальній мережі Фейсбук депутат Київради від “УДАРу” Олексій Давиденко.
Лише за ШІСТЬ місяців роботи ВР ми всі проковтнули:
1. Що згода опозиційних лідерів на відміну переможних результатів опозиційних кандидатів на п’яти мажоритарних округах лишила цих хлопців законних місць в Парламенті України.
2. Що згода опозиційних лідерів на перевибори по всіх цих округах призвела до відміни цих виборів взагалі.
3. Що відповідальність, яку взяли на себе всі опозиційні партії за монолітність своїх партійних списків попри обіцянки не має жодної персональної складової та персональних наслідків для опозиційних лідерів.
4. Що багатоденне блокування ВР заради персонального голосування та сенсорної кнопки залишило все без змін.
5. Що опозиційні лідери попри гучні лозунги беззубо підкорилися незаконному рішення суду щодо позбавлення депутатського мандата Власенка, чим фактично підставили під удар будь якого опозиційного депутата Парламенту.
6. Що мітинги та дії опозиці під стінами та всередині ВР під час голосування по питанню чергових виборів в столиці фактично призвели до повної узурпації та монополізації влади в окремо взятому місті.
7. Що галас навколо державного перевороту під час виїздного засідання більшості закінчився дружніми обіймами, спільними голосуваннями та підписанням Президентом законів прийнятих на Банковій.
8. Що провалення (хоча б своїх всіх позбирали) голосування про скасування пенсійної реформи, про відставку Уряду і про довічне призначення суддів призводить до розуміння повної імпотенції опозиції та ще більшого песимізму та зневіри людей.
9. Що замість справжньої опозиційної боротьби на всіх рівнях законодавчої влади, опозиційні партії разом з владою ділять посади в “грошовитих” комітетах, голосують за Президентські законопроекти та своїми голосами лобіюють бізнес інтереси своїх численних спонсорів.
Я знаю, пише Давиденко, що буде багато невдоволених моїми тезами, роздумами, питаннями без відповідей, як серед своїх, так і серед чужих. Але мої батьки, університет та власний бізнес навчили мене думати головою, а не дупою. Я звик аналізувати та прогнозувати не тільки чужі прорахунки, але й свої помилки. Врешті решт, я не хочу витрачати свій час на штучне підігравання чиїмось приватним бізнес інтересам в політиці, але ще більше я не хочу повторного розчарування в 2015 році. І саме тому я ставлю перед собою, перед вами, перед опозиційними лідерами всі ці непрості запитання.
Як в Українському бізнесі, так і в Українській політиці головні риси колективного виживання однакові. Це й не дивно, тому що в нашій державі ці сфери життя тісно пов’язані між собою. Беспринципність в поглядах, аморальність в діях, цинізм в підходах, матеріальна пожадливість та егоїзм по відношенню до спільної справи.
Ви знаєте, роки в бізнесі навчили мене думати наперед, рахувати втрати, шукати компроміси, працювати над власними помилками. Але за всі ці роки я так і не навчився безпринципності, аморальності, цинізму та переможному руху по головах своїх колег і конкурентів. Це значно уповільнює швидкість розвитку мого бізнесу і саме це стає для мене головною перешкодою виживання в Українському політикумі.
Я ще я не навчився мовчати і сприймати загальний “одобрямс”.