Відповідаючи на поставлене мені у Facebook питання, зазначу: Казначейство і є державним банком, завданням якого є розрахунково-касове обслуговування всіх бюджетів України. Воно приймає доходи та інші надходження до бюджетів і здійснює видатки з бюджетів.
Як і в будь-якому банку, використання коштів здійснюють їх “власники”. Тільки вони можуть дати “команду” цьому специфічному банку провести оплату. Називають цих “власників” розпорядниками бюджетних коштів.
Проте в даному випадку йдеться не про чиїсь приватні кошти (а відповідно і рахунки), а так звані публічні (громадські). А тому є певні особливості. Бо на рахунках мають з’явитися гроші. Право витрачання коштів виникає, коли воно схвалено у відповідному бюджеті (державному чи місцевих) на відповідний період. Тим самим казначейство здійснює автоматичний контроль відповідності видатків схваленим бюджетам. Інакше кажучи, використати кошти на непередбачені бюджетами цілі неможливо.
Застосовуються і вимоги щодо процедур здійснення витрат та відповідного оформлення “платіжок”. Цього не було б потрібно, якби йшлося про витрачання своїх коштів. Але вони “чужі”, громадські, де завжди наявна зрозуміла спокуса.
Якщо названі умови дотримані (наявність права на витрати у бюджеті, дотримання процедур) – казначейство зобов’язане виконати доручення клієнта – “власника” рахунку.
Ще один важливий для казначейства, як і для будь-якого банку, момент. Рахунок у цього “банку” один. Гроші на нього надходять нерівномірно (в строки сплати податків і т.п.), а керує витратами дуже багато людей. Тому можуть виникати знайомі і неприємні кожному ситуації. Ви маєте рахунок у банку, на ньому є кошти, які ви вирішили зняти, але не можете цього зробити. Бо в самого банку на рахунку немає грошей. А тому, як у криниці, з якої хочемо безперебійно пити воду, відбір води має відповідати притоку. Але не можна працювати з коліс. Має бути певний запас “води” – грошей. Цей запас, як і у банках, є гарантією здійснення платежів клієнтів.
Україна зіткнулася з цією проблемою кілька років назад, коли розпорядники мали кошти на рахунках у “банку”, але сам “банк” (казначейство) цих коштів не мав. Бо запасу не було. Вини казначейства у такому явищі немає (хіба винен касир комерційного банку, що в банку немає грошей?) Виникає дуже погане явище – черга на платежі зі зрозумілими для всіх наслідками. Зараз проблеми запасу немає. І дуже хочу сподіватися, що ніколи більше не буде. Бо за цієї умови та умови наперед відомих клієнтам чітких вимог до платежів при їх дотриманні казначейство має бути просто виконавцем доручення “власника” рахунку.
Віктор Пинзеник, парламентар, член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету
