“Благими намірами вистелена дорога в пекло” – це можна впевнено сказати про впровадження мораторію на проведення перевірок контролюючими органами що був прийнятий ще в 2014 році та діє по теперішній час.
Про це нещодавно ми спілкувалися з керівником Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Сергієм Зелінським.
“В нас зараз діє мораторій на перевірки. Для того, щоб нашим інспекторам вийти на ліцензійну перевірку підприємства перевізника, потрібен відповідний дозвіл Державної регуляторної служби (ДРС). Коли ми маємо чисельні скарги на те чи інше підприємство, що часто порушує законодавство, то ми звертаємось до ДРС, а вона дає дозвіл, або не дає дозвіл на відповідну перевірку, це вже не від нас залежить” – ділиться наболілим пан Сергій, бо насправді в них “зв’язані руки”.
На мою скаргу на конкретних перевізників пан Сергій погоджується зробити рейд позапланової перевірки, які вони можуть виконувати не порушуючи мораторій. Перевіряти можна водіїв та наступні позиції: – дотримання водієм розкладу та маршруту руху, наявність у всіх пасажирів квитків, а у разі пільгового проїзду – наявність посвідчення, наявність інформації про перевізника та страховика, відповідність свідоцтв про реєстрацію – техталони постійної та тимчасової реєстрації.
Замовником перевезень на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування згідно вимог чинного законодавства є Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації. З його керівником Юрієм Чередніченком я також домовилися про те, що його працівники також вийдуть на цей рейд перевірки згідно моєї скарги.
Ранковий рейд 22 червня розпочався з “сюрпризу”, несподіванки не вийшло, перевізники нас ждали!!!
Як пільговик я першою зайшла в маршрутний автобус та нахилилася до водія, щоб пред’явити пільгове посвідчення, але в цей час він обернувся до вікна в яке протиснулась голова в кепці і швидко заговорила: – так, слухай, сьогодні береш всіх пільговиків, нікому не отказуй, провєрка.
Від здивування я не могла отямитися, моя скарга стосувалася пільг, виходить хтось попередив перевізників чітко по ній. Звісно моєму обуренню не було меж, я випалила своїм колегам: – даремно ми приїхали, що ж перевіряти, коли водії попереджені!
Як на мене невідома “голова в кепці” була дуже схожа на механіка цього підприємства, але ми її не спіймали на гарячому. Хто “злив” інформацію про перевірку маємо тільки свої власні здогадки…
Колеги по рейду почали мене заспокоювати, натякаючи на те, що “сарафанне радіо” спрацювало на випередження. Згодом ми стали свідками того, що поряд з нами з’явилася диспетчер перевізника, яка почала ходити слідом за інспекторами та щось їм доводити.
Після “заходу” ще в один маршрутний автобус, який явно готували до цієї перевірки все рівно виявили порушення: скарги пасажирів на відмову в пільговому перевезенні, мотивуючи, що вже мають два пільговики, довір на один маршрут, а фактична посадка на інший, табличка на лобовому склі автобуса також свідчила про це неспівпадіння. Касова книга мала пару записів, ще чорнила не висохли коли інспектори взяли її в руки, а стара як виявилося раптом закінчилася.
Розголос про перевірку зробив свою справу, водії та машини були більш менш підготовлені, тому наш “вилов” цього дня складав два акта перевірки від Укртрансбезпеки та два акти від Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації. Штрафи там незначні – 1 700 грн., але справа в тому, що зараз в Постанову 1081 про проведення конкурсів внесені зміни, якщо в перевізника, що виграв конкурс в цьому році будуть скарги він не зможе отримати пролонгацію договорів на наступних п’ять років.
27 червня керівник Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Сергій Зелінський запропонував ще раз відпрацювати рейд, на що я з колегами погодилися.
Дивно, але цього разу “сарафанне радіо” дало збій, нас не ждали!
Цього разу перевірили вже шість маршрутних автобусів, виявили багато порушень, які зафіксували інспектори Укртрансбезпеки в шести актах, які згодом передадуть на Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації.
Від себе хочу сказати, що кожна поїздка в маршрутних автобусах ще той “треш”, адже кожен водій вважає себе господарем в автобусі, відповідно й алгоритм поведінки застосовує згідно своїй власній уяві про етику на транспорті, а не згідно Правил надання послуг пасажирського транспорту, маю на увазі частину прав та обов’язків водіїв. Впевнена в тому, що їх не знають ані пасажири, ані водії, а тим паче не хочуть знать власники компаній перевізників.
Зупинюсь на самих головних з моєї точки зору, як пасажирки правилах: дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса; бути охайно одягненим, чемно поводитися з пасажирами; оголошувати найменування і тривалість зупинки; надавати допомогу особам з інвалідністю та іншим маломобільним групам населення під час посадки в автобус і висадки з нього.
Водію автобуса забороняється: починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до повної зупинки автобуса; змінювати маршрут і графік руху; розмовляти з пасажирами, їсти, пити, курити під час руху автобуса; продавати пасажирам квитки під час руху автобуса; порушувати вимоги цих Правил. Таке враження що ці правила писані, але не для них.
Хто хоч раз проїхав у переповненому вщент маршрутному автобусі, зрозуміє мої намагання підняти питання якості наданих послуг з перевезення в площину кардинальних змін. Мене зрозуміють ті, хто кожного дня намагається “втиснутись” в переповнені “Богдани”, “Рути” та Мерседес-спрінтери.
На кожній зупинці їх “утрамбовують” так, що ти стояти можеш тільки на одній нозі, тримаючи в руці важку сумку, а в твій бік впирається накачаний торс масою не менш ніж 120 кілограмів, і ти не те що повернутись, дихнути вже не можеш.
Ділити обмежений простір з купою незнайомих людей це ще не саме страшне в такому положенні, бо коли тобі прямо в обличчя направляється потік “вогняного перегару”, який видихає чолов’яга, що вже добряче напідпитку ти маєш витримати іспит і поводитися так, щоб не завдавати незручностей іншим пасажирам.
Голосна музика сусіда, сморід, розбавлений дешевими парфумами змішаний з душком спітнілих тіл, ще той виклик, що нам приходиться долати щоденно, адже вибору в нас нема.
Констатую те, що на жаль ми живемо у світі де все “навиворіт”, я про те веду мову, що у 2015 році Постановою Кабінету Міністрів України 2015 тодішній Прем’єр Арсеній Яценюк відмінив державне регулювання на транспортні перевезення. Це значить, що ціни відпустили у вільне плавання, при цьому не впровадивши лібералізований пакет реформ щодо демонополізації ринку автомобільних перевезень, створивши проблему, яку ми по сьогоднішній день маємо.
Суть конфлікту та вимог до перевізників – невідповідність вартості проїзду, якості та безпеці обслуговування.
Кабінет міністрів 14 березня прийняв постанову “Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування” та доручив Міністерству соціальної політики його доопрацювання з урахуванням всіх пропозицій.
Обіцяна Прем’єром Гройсманом та міністром Ревою монетизація пільг, що мала б запрацювати з 1 червня так і не стартувала, хоча адресна соціальна допомога пільговикам цілком логічна справа, яку мали намір реалізувати.
Питання розрахунку суми компенсації – це надскладна задача, поясню чому. Даний розрахунок мав би базуватися на середній ціні проїзду в комунальному транспорті в який закладається 30 поїздок. Але місяць назад я особисто була присутня на робочому засіданні транспортної комісії Київської обласної ради, слухала доповідь керівника Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації Ігора Мещана, який повідомив про те, що в Київській області є три комунальні транспортні парки у Василькові, Білій Церкві та Ржищеві і проїзд в цих містах значно дешевший ніж в передмісті Києва, отож коректність розрахункової компенсаційної суми в 129 грн. під величезним питанням, де за основу взято 4,30 грн. за одну поїздку на 30 днів.
На мою думку головна проблема провалу криється в тому, що фінансування витрат з надання переведених у готівку пільг мало б здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів, які не спроможні натепер це реалізовувати. Відтак пільговики й надалі продовжують користуватись правом на пільговий проїзд визначений с. 37 Закону України “Про транспорт”.
Реформування транспортної галузі в частині відмови від зношених маршруток не те що на часі, воно вже перезріло. Нещодавно революційний план повної відмови від маршруток озвучив Міністр інфраструктури Володимир Омелян.
Одним з пунктів впровадження Національної транспортної стратегії України до 2030 є перехід на комфортабельні неолайнери. Після його гучної заяви щодо гіперлупа сприймати такі “ноу-хау” все важче.
Перш ніж починати впроваджувати новітні технології необхідно прибрати старий, зношений “рудимент” 90-х років, що так міцно прижився в реаліях сьогодення – це маршрутні автобуси.
Цей бізнес вже давно потрібно виводити з тіні, адже не облікована готівка якою розраховуються пасажири ніким не контролюється, держава недоотримує податків.
Досягти результатів можна тільки після того, як перевізники почнуть фіксувати пасажиропотік, що зробить прозорим ціноутворення.
Головне, що я хочу сказати: ми дивні люди українці, засмучуємося від заздрості, тішимося ненавистю, палко ненавидимо владу та бажаємо жити краще.
Прикриваючись європейським досвідом та гаслами про добробут людей наша влада повинна припинити займатися політичними спекуляціями та врахувавши всі ризики проводити реальні реформи, а ми повинні почати змінюватися кожен із себе!
Алла Збанацька, депутат Дмитрівської сільської ради, член Руху В.Наливайченка “Справедливість”
