Заборгована заробітна плата – це великий гріх, бо це одночасно крадіжка (хай і тимчасова) і зазіхання на життя працівника і членів його сім’ї. “Горе тому, хто будує свій дім несправедливістю, хто примушує ближнього працювати даремно і не дає йому заробітку”, – сказано в Святому письмі, про що нагадали та наголосили у своєму зверненні владики католицьких та православних українських церков.

Юридично право на вчасне отримання заробітної плати закріплено Конституцією і має захищатися Законом (стаття 43).

Наразі захист Законом полягає в тому, що:

Кодексом законів про працю (стаття 115) та Законом “Про оплату праці” (стаття 24) передбачено обов’язок роботодавця не рідше двох разів на місяць виплачувати заробітну плату, а у разі звільнення працівника повний розрахунок має бути здійснено у строки визначені статтею 116 КЗпП.

Підписуйтесь на “КиївВладу”

У разі затримки роботодавцем виплати найманим працівникам заробітної плати чи не повної її виплати Законом передбачено:

Штрафні санкції відповідно до статті 265 Кодекса законів про праці;
у випадку затримки повного розрахунку ще і відповідно до статті 117 КЗпП – адміністративна відповідальність за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
кримінальна відповідальності за статтею 175 Кримінального кодексу України(ККУ).

Який реальний ефект від “гарантування захисту” вчасної оплати праці?

Принаймні можна стверджувати про недостатність задіяних в законодавстві механізмів, бо не було жодного року в нашій країні коли була відсутня зарплатна заборгованість. Більш того, були роки коли середня тривалість затримок заробітної плати перевищувала чотири місяці.

На даний момент статистика зарплатних боргів недоступна (призупинена на час війни), а, за останніми публічними даними Держстату, станом на 01.02.2022 заборгованість з виплати заробітної плати 129,5 тис. працівників активних підприємств становила 3,1 млрд гривень, в тому числі:

– 1,3 млрд гривень на державних підприємствах і 165,9 млн гривень на комунальних підприємствах;

– понад 48,5 млн гривень утворено за рахунок бюджетних коштів.

Працівникам промисловості було заборговано понад 2,2 млрд гривень або 72,7% від загальної заборгованості.

Інформація про притягнення до відповідальності керівників підприємств відсутня. Відсутність реальних вироків за статтею 175 ККУ в основному полягає в тому, що:

правоохоронні органи ухиляються від розслідування таких злочинів;
роботодавці використовують на свою користь досить дивну норму цієї статті про “амністію” у випадку виплати боргів до моменту притягнення до відповідальності;
інспекція праці, яка має здійснювати державний нагляд за забезпечення дотримання законодавства про працю, профспілкові організації і самі працівники або не вірять в праведне рішення судів, або бояться переслідувань з боку керівників підприємств-боржників.

Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм

ГОЛОВНИЙ НЕДОЛІК в чинних законах, що мали реалізувати вимогу Конституції щодо забезпечення захисту вчасної оплати праці, полягає в тому, що працівник за будь яких умов залишається беззахисним у випадку затримок виплати йому заробленого.

Більш того, маючи де-юре зароблену зарплату, він стає неплатоспроможним по своїм фінансовим зобов’язанням перед банками (іпотека, споживчі кредити), медичними і освітніми закладами тощо і несе колосальні фінансові санкції за невчасну проплату, або навіть втрачає майно чи життєво необхідні послуги.

Фактично відбувається груба дискримінація фінансової (економічної) відповідальності за несвоєчасну оплату праці і, скажімо, несвоєчасну оплату кредиту банку, або просрочку з оплатою транзиту газу.

Додайте до цього, що державні органи по факту приховують значні обсяги заборгованості шляхом “офіційної статистичної тінізації” затримок виплати – розрахунок з працівником має за КЗпП здійснюється не пізніше сьомого дня НАСТУПНОГО місяця, за який проводиться оплата, а заборгованістю затримана зарплата офіційно визнається лишень через місяць після граничного строку обов’язкової виплати.

Влада толерує порушення бізнесом його конституційного обов’язку вчасно платити зарплату. Через це затримка зарплати сотням тисяч українців стала багаторічною буденністю. Найбільше від тортур невиплати зарплати страждали й продовжують страждати шахтарі

Дії теперішньої влади з 2019 року щодо зарплатної заборгованості носили хаотичний і малорезультативний характер, а спроби запровадити системний законодавчий захист працівників від зарплатної заборгованості просто саботувався монобільшістю та профільним комітетом ВР.

Показовою є сумна доля законопроектів:

2438 “Про внесення змін до Закону України “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)” – майже чотири роки розгляд законопроекту протиправно заблоковано;
2650 “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо посилення захисту конституційного права на вчасну оплату праці)” – більше року бюрократичних ігрищ і законопроект дивним чином знімається з розгляду без обговорення в першому читанні (мабуть порушення конституційних прав для депутатів стало неактуальним);
3332 “Про внесення змін до Закону України “Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця” – з 13 квітня 2020 року (понад три роки) фактично без руху лежить “під сукном”;
4589 “Про внесення змін до статті 175 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат” – з січня 2021 року ніяк не потрапить в чергу для розгляду у першому читанні.

Таким чином з 2019 по середину 2023 року Верховна Рада не спромоглася прийняти жодного закону для забезпечення виконання Конституції, норм Європейської соціальної хартії та конвенцій Міжнародної організації праці щодо реалізації основоположного права на вчасну оплату праці.

Уряд України був вимушений щорічно звітувати перед міжнародними інституціями про причини порушення міжнародних зобов’язань з забезпечення вчасної оплати праці.

Міжнародна організація праці (МОП) проводила в Україні численні дослідження, організовувала багатоденні семінари, вивозила десятками “соціальних партнері” за кордон вивчати іноземну практику, надавала аналітику передового досвіду та пропонувала власні рекомендації із створення інструментарію подолання зарплатної заборгованості, але ЖОДНОГО спільного рішення роботодавців, урядовців і профспілок так і не сталося.

Через тривалу зарплатну заборгованість виникали масові протести, що все частіше набували ознак громадянської непокори.

Війна з рашиськими окупантами значно загострила питання вчасності оплати праці та поділила ситуацію з боргами на три частини:

на підприємствах, що опинилися під окупацією ворога;
на зруйнованих підприємствах;
на діючих в нашому тилу підприємствах.

Слід підкреслити, що обмеження військового стану не зачепили право на вчасне отримання зарплати. Більш того – належна оплата праці стала чутливим елементом національної безпеки. Проте почастішали випадки багатомісячних затримок зарплат на діючих українських підприємствах, зокрема шахтарям і медикам, що призводило до масових публічних протестів.

“Неочікувано” 19 липня 2023 року у ВР зареєстровано проєкт Закону №9510 “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення захисту вимог працівників щодо виплати заборгованості із заробітної плати, в тому числі у випадку неплатоспроможності роботодавця“.

В пояснювальній записці до законопроекту автори на чолі з головою соціального комітету Галиною Третьяковою спокійно констатують: “Порушення гарантованого статтею 43 Конституції України права працівників на своєчасне одержання винагороди за працю та, як наслідок, наявність заборгованості з виплати заробітної плати, залишається однією з найгостріших соціально-трудових проблем України протягом усього періоду її незалежності”.

Галина Третьякова проанонсувала свій законопроєкт на сайті ВР, зазначивши, що він розроблений нею у співпраці з “експертами профспілкового середовища” (прізвища яких не згадуються ні в документах проекту, ні в коментарях до нього). Поряд з цим, Третьякова не пояснює причини ігнорування протягом 2019-2023 років проблеми заборгованості , коли вона очолювала профільний парламентський комітет.

Зовсім не згадується ні в пояснювальній записці, ні в публічних коментарях, що законопроект 9510 є фактично своєрідною “обскубаною копією” проєктів інших авторів.

Не зважили автори за потрібне і згадати роль МОП в напрацюванні проекту, та не підкреслили важливість вирішення проблеми зарплатної заборгованості саме в контексті статусу України як кандидата в члени ЄвроСоюзу.

Нові старі новації законопроєкту 9510

Законопроектом передбачається позитивні норми. які супроводжуються відверто антиконституційними “дрібничками”:

виплачувати працівнику додаткову пеню за кожен день затримки, але в мізерному розмірі та ще й не з першого дня затримки, а лишень з 15-го;
дозволяти працівнику призупинити роботу у разі затримки зарплати, але лишень після фактично 45 днів безкоштовної роботи та з оплатою не як за простій з вини роботодавця, а за мінімальною зарплатою;
утворити гарантійну установу для повернення заборгованої зарплати працівникам збанкрутілих підприємств, але зі з дискримінаційними обмеженнями, а до того ж з джерелом погашення за рахунок Пенсійного фонду.

Критично важливим є введення авторами проекту в оману українців. Стверджуючи, що запровадження цього законопроєкту із захисту права на вчасну оплату праці потрібно саме в умовах воєнного стану, вони ж в прикінцевих положеннях передбачають запровадження основних положень проекту лишень з 2025 року (окремих – з січня 2024-го).

Вірогідність прийняття навіть такого проєкту дуже низька, бо він не містить економічних розрахунків ймовірних втрат Державного бюджету та Пенсійного фонду, через що Міністерство фінансів надало йому жорстку оцінку і виступило проти навіть від прийняття його у першому читанні.

Схоже автори законопроєкту і не ставили за мету виправити своє чотирирічне ухиляння від виправлення антиконституційного явища, а під кінець своїх депутатських повноважень ставлять лишень “жиру у галочку”.

Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин

КиївВлада