Раніше я виклав історію розвитку сучасного Києва за рахунок приєднання до нього навколишніх земель. Перше офіційне згадування про поглинання Києвом території Петропавлівської сільської громади датується 28 червня 1858 року, а останнє відбулось 26 серпня 1988 року, коли в межі столиці були включені села Жуляни, Троєщина та Бортничі загальною площею 3440 гектарів.
Зрозуміло, що за 30 років Київ вичерпав потенціал географічного розвитку та потребує нових територій. Саме тому останнім часом столична влада активно піднімає питання створення київської агломерації, яка дозволить місту знов зростати не тільки у висоту, але й у ширину.
Пригадаємо історію Київщини з часів Київської Русі до сьогодні, щоб знайти правильне рішення в цьому питанні. Після розпаду Київської Русі виникло Київське князівство, яке існувало з 1130 до 1471 рік, почавшись із дотатарського періоду й до пізнього литовського періоду. У цей час, у 1471 році, князівство було реорганізовано в Київське воєводство. З 1649 року Київський повіт згідно Зборівської угоди перейшов під гетьманське управління. У 1686 році за Андрусівським перемир’ям між Польщею та Московією Київ та Київщина були вперше розділені. Лівобережна частина з “матір’ю міст руських“ перейшла до московського царя, а правобережна – до польського короля. Після поділу Польщі, 29 серпня 1797 року, була створена велика Київська губернія, яка складалась із 12 повітів, серед яких були Черкаський, Чигиринський, Уманський, тобто вона охоплювала територію сусідніх областей сучасної країни.
У 1798 році відбулось укрупнення та з 12 повітів залишилось 9. Міста, які мали Магдебурзьке право не входили до складу губернії, а мали самоврядування. Київ залишався самостійним аж до 1835 року. Інші міста з Магдебурзьким правом були включені у владну вертикаль ще раніше – у 1831 році. У 1854 році в Київській губернії, центром якої був Київ, налічувалось 2052 населених пункти.
На сьогодні Київська область складається з 1182 населених пунктів. До тогочасної столичної губернії входили Бердичів, Канів, Умань, Черкаси та Чигирин. У рік відміни кріпосного права, у 1861 році, були ліквідовані магістрати у всіх великих містах Київської губернії окрім Києва. Наприкінці цього року губернія налічувала 12 повітів та 437 волостей. А за 30 років, у 1891 році, у 12 повітах налічувалось вже лише 203 волості. З кінця 19-го століття й по 1920 рік значних змін у столичному регіоні не відбувалось. Радянська влада залишала не тільки кордони, а й царські назви територій – губернії та повіти. У 1920 році Київська губернія складалась вже з 13 повітів. У 1923 році відбувається адміністративно-територіальна реформа згідно якої все ділиться на округи та райони. Київщина отримала 7 округів та 111 районів. У 1925 році, після масового приєднання передмістя до столиці, залишається 6 округів та 106 районів.
Централізація влади в 1930 році призвела до того, що кожен район напряму підпорядковувався Москві. Цього року Київщина складалась із двох самостійних міст – Києва та Бердичіва, і 19 районів. Київській міськраді підпорядковувались 48 сільрад та 3 селищних ради. У 1932 році Україна була поділена на 5 областей, серед яких була й Київська. Свою сучасну назву – область, Київщина отримала 27 лютого 1932 року та включила 98 районів та 2 міста – Київ та Житомир. Для порівняння, сьогодні в області 25 районів. Того ж року після передачі з Київської області до Харківської та Чернігівської 31 району та приєднання з Вінницької області 7 районів Київщина налічує 74 райони та 2 міста.
З 1932 по 1937 рік Україна шматувалась багато разів на рік, як і Київщина, яка постійно змінювала свої кордони. Після закінчення Другої світової війни кордони Київської області вже майже не зазнали змін і всі вони відбувалася лише в середині.
Слід пам’ятати откуда есмь пошла земля русская та що жителі Києва та області є нащадками тих, хто створив одну з найбільших та найпотужніших держав свого часу.
Дані щодо зміни адміністративно-територіальних кордонів Києва приводяться за працею “Адміністративно-територіальний поділ Київщини”, зробленою по матеріалах державного архіву Київської області.
Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж
