Сьогодні невгамовне бажання українців виглядати кращими, багатшими, успішнішими переростає з етнічної особливості в комплекс. Всі знають, що ми, українці, щедра душа і любимо жити “на широку ногу”. Іноземці дивуються такому нестримному прагненню зовсім небагатих українців виглядати багатшими.
Не можуть пояснити європейці схильність середнього українця купувати іномарки преміум-класу істотно дорожчу його квартири, спускати зарплату на новітні гаджети або дорогий брендовий одяг, а потім класти зуби на полицю. В розумній голові британця чи американця ну зовсім не вкладається, чому в київському метро, яким в основному користуються люди невисокого статку, розміщена реклама, розрахована на заможних громадян. Наприклад, iPhone, прикрашений камінням Swarоvski.
Тим часом психологи впевнені, що життя в країні, яка протягом багатьох років з різних причин не може вийти з фази бідності, розвиває в співвітчизників комплекс неповноцінності. Купуючи на останні гроші атрибути розкоші, вони пригнічують його, але при цьому обманюють себе і інших в тому, що можуть собі це дозволити.
На відміну від нас, Європа давно пройшла період випробування атрибутами розкоші, і тамтешні жителі не прагнуть тішити почуття власної гідності за допомогою матеріальних благ. Для більшості покупців дорогих речей не так важливий предмет покупки, як прилучення до більш високого статусу.
На жаль, бажання “жити на широку ногу” червоною ниткою проходить і на рівні державному. Згадаю легендарне Євро-2012. За підрахунками економістів Київської школи економіки, 80% бюджету чемпіонату – кошти державного та місцевих бюджетів і держпідприємств. В нуль ми так і не вийшли, а 100 млрд гривень витрачено. Але ці гроші могли б бути потрачені інакше.
Наприклад, за 600 млн гривень, що пішли на будівництво “Олімпійського”, можна було б відправити на навчання за кордон близько 1000 державних службовців – при умові, що вони повернуться в Україну працювати на ключових урядових посадах. Ефект на перспективу – очевидний.
Або ж ці кошти могли би витратити на підтримку університетів. Звичайно, до Гарварду рівнятися не будемо, фінансування якого становить близько 50 млрд доларів, та все ж. Не підтримує хтось таку ініціативу? Давайте припустимо, що на ці гроші могли би знизити ставки податків.
Євро-2012 не виправдав сподівань, а ми отримали одразу два величезні стадіони, які потрібно тепер утримувати за кошти платників податків. Зрозуміло, що через відсутність фінансування і нерентабельність вони по вуха в боргах. Яскравий приклад – ситуація з Олімпійським.
Стадіон “Арена Львів”. Здавати в оренду? Не вигідно. Віддати в приватні руки? Черга не стоїть. Отак стоять собі мільйони іноземної валюти, як айсберг в океані, від концерту “Океану Ельзи” – до концерту Дзідзьо.
І все заради того, щоб провести в Україні іміджевий захід. Коли багатші країни відмовляються від таких заходів, то ми обома руками “за”. Коли в Іспанії після проведення футбольного чемпіонату стадіон пішов на утилізацію, в нас він утримується за державні кошти.
Виправдати витрачені кошти можна було б розвитком інфраструктури. Та, на жаль, “футбольний” асфальт після зими кудись пропав. Мабуть, помандрував світами шукати кращої долі.
Особливо актуальне це питання зараз, бо наближається день чергового українського “виходу”. Оскільки наша співвітчизниця Джамала перемогла у пісенному конкурсі “Євробачення-2016”, наступного року конкурс відбудеться в Україні.
Мери декількох українських міст вже заявили про бажання прийняти у себе міжнародний пісенний конкурс. На проведення претендують Київ, Одеса, Львів, Дніпропетровськ та Херсон. Навіть славне місто Ірпінь під Києвом устами міського голови висловило готовність провести Євробачення.
Ну і звичайно не міг не претендувати на честь приймати фестиваль і Київ. Наші чиновники наввипередки почали “підраховувати”, на скільки мільйонів “затягне” організація, та почали пропонувати самі заковиристі ідеї. Навіть запропонували добудувати черговий стадіон спеціально під “Євробачення-2017”.
Читайте: Для Евровидения-2017 в Киеве предлагают достроить арену на Столичном шоссе
Київські чиновники анонсували ремонт доріг, облаштування нових пам’ятників, алей, парків, зон відпочинку, приведення в порядок вулиць і т.д. Звичайно, для рядового українця наче непогано: підлатають дороги, хтось зможе заробити на календариках, пиріжках чи оренді житла.
Виникає питання – де братимемо гроші?
Поживемо – побачимо. Для нас головне що? Щоб добру половину виділених коштів не вкрали, а оновлену інфраструктуру, яку “підшаманять” до великої події, не змило з водою.
До слова. Кажуть, що цьогоріч пісенний конкурс був найбюджетнішим, хоча на якість проведення це аж ніяк не вплинуло. Міністр культури Швеції Аліс Ба Кунке вже пообіцяла, що Україні допоможуть із проведенням “Євробачення-2017”.
Сподіваюся, що шведи навчать нас бути економнішими і хоча б трошки зменшать бажання жити “на широку ногу”.
Читайте: Киевские власти подсчитали стоимость проведения Евровидения-2017
Наталка Цар, журналіст
