Україна готова до опалювального сезону на 99,4% — це версія віце-прем’єра Геннадія Зубка. А ось реальність: лише половина житлових будинків Києва виконали плани з підготовки до зими. В українських газосховищах 16,5 мільярда кубометрів газу, але жителям Києва, Харкова та Одеси він може не дістатися.
Формально, готовність країни до опалювального сезону перебуває на високому рівні, але не варто плутати технічну готовність із реальною. Дійсність полягає в тому, що Національна акціонерна компанія (НАК) “Нафтогаз України” досі не почала виконувати Закон №1730 “Про реструктуризацію боргів” та не квапиться підписувати відповідні договори з місцевими тепловиробниками, що само по собі ставить під питання успіх опалювального сезону.
Перше, що потребує уваги, – з 2017 року місцеві влади у малих та середніх містах отримали повноваження затверджувати комунальні тарифи. Але для них це питання виявилося політичним, бо підняття тарифів призведе до втрати підтримки населення, а низькі тарифи вимагатимуть компенсацій із бюджету, до яких ніхто не готовий. Тому місцеві еліти вирішили не брати на себе таку відповідальність і почали займатися звичайним популізмом, тільки в регіональному масштабі.
А щодо популізму загальнонаціонального, то у відповідь на всі питання про ціну на газ урядовці зачитують давно вивчену мантру, мовляв ніякого підвищення тарифів не буде. Хоча “Нафтогаз” заклав у свої розрахунки підняття цін.
Втім, реальність полягає ще й у тому, що будь-яке затягування із затвердженням ціни на газ посилює ризики нерентабельності тарифів, що призведуть до створення нових боргових ям перед “Нафтогазом”. А борги — головний біль більшості українських тепловиробників, адже за попередні десятиліття вони накопичили величезні заборгованості перед “Нафтогазом”.
Фактично, в такій ситуації лишається два варіанти розвитку подій: або суттєво підвищувати тарифи на опалення, закладаючи в їхню вартість видатки на покриття боргу, або лишати тарифи незмінними з ризиком збільшення заборгованості. І жоден із цих шляхів не принесе позитивних результатів ані для комунальних підприємств, ані для громад загалом, бо платити знову змусять лише простих людей.
Тобто, без затверджених тарифів будь-яке підприємство не має жодного сенсу запускати опалення. Виходить так, що за рахунок наявного газу тепловики повинні розраховуватися за попередні роки, водночас, створюючи собі нові заборгованості. Це насамперед суперечить закону “Про реструктуризацію боргів”. Не дивлячись на досить невеликі терміни виплати, що складають у середньому до 5 років, “Нафтогаз” не збирається дотримуватися навіть їх, тож силоміць вилучає кошти на покриття попередніх боргів.
Така “рейдерська” політика “Нафтогазу” вже загнала у глухий кут жителів десятків великих міст України. Найстрашніше, що за великі борги без опалення ризикують лишитися міста-мільйонники, зокрема Київ, Одеса та Харків. Деякі їхні жителі вже декілька тижнів вимушені сидіти без гарячої води, бо місцеві ТЕЦи визнали себе банкрутами.
А що робить у цьому випадку “Нафтогаз”? Замість того, щоб домовлятися про реструктуризацію та поступове повернення боргів, він намагається “витрясти” кошти з місцевих бюджетів, шантажуючи відключенням від опалення. Керівництво НАКу наважилося навіть вимагати від місцевих рад гарантій, що у випадку створення більших заборгованостей саме вони братимуть на себе компенсацію збитків.
Це логіка не найбільшої в Україні державної компанії, а якогось шахрая!
Гройсману вже повідомляли про небезпеку цієї ситуації. Але прем’єр зайнятий важливішими питаннями, як от “підім’яти” під себе керівництво “Нафтогазу”. Останній раз це закінчилося гучною відставкою незалежних членів наглядової ради компанії. Очевидно, ставленик “Народного фронту” Сергій Коболєв як очільник найприбутковішої компанії України — незручна фігура для Гройсмана. Вузькопрофільна зацікавленість Коболєва в успіхах “Нафтогазу” часто йде врозріз із позицією уряду та створює проблеми не тільки для прем’єра, а й для Порошенка з їхнім обопільним “соціальним” популізмом.
І тепер місцеві влади, “Нафтогаз” та уряд, як лебідь, рак і щука, “тягнуть” цю проблему – кожен у свій бік. А страждати від цього буде просте населення. Місцева влада не готова брати на себе відповідальність, надто за таке соціальне питання. НАК, у свою чергу, вирішив “грати в комерцію” саме тоді, коли ще не вирішені систематичні проблеми, що накопичилися за попередні роки.
Зрештою, в нас лишається проблема, яку ніхто не хоче помічати, аж поки вона не призведе до катастрофи. Особисто мені вона нагадує ситуацію зі складами в Калинівці: доки не станеться якась надзвичайна подія та хтось не почне страждати, — всі робитимуть вигляд, що нічого не відбувається.
Це справжня політична імпотенція чинної влади — абсурдно довести ситуацію до критичного стану, коли страждають люди, а крайніми зробити найбільш незахищених. Вирішується проблема “совковим” способом, без усвідомлення того, що вона комплексна й потребує дій всіх сторін.
А потім починається традиційне “полювання на відьом” із пошуком крайнього. Тільки страждатимуть від цього звичайні люди…
Андрій Карпенко, лідер “Об’єднання “Сила Громад”
