Необхідно усвідомлювати – сучасна цивілізація, основи державності економічної інтегрованості базуються на “трьох китах” : законність-спадковість-передбачуваність.
В цивілізованому світі вони вище конституції та політичних програм, ці принципи не можуть залежати від змін влади, особливостей характерів та біографій конкретних персоналій на керівних посадах. Нехтування ними відокремлює та ізолює, відсутність сталих “правил гри” – це щось на зразок шахового турніру, який починається з розігрування “сицилійського захисту”, потім, за рішенням одного з гравців, ігра змінюється на класичні шашки, потім без жодного попередження переходить в гру “в “чапаєва” й закінчується, нарешті, пропозицією забити “козла” в “доміно”…
Дуже прикро, але саме так в останні 20 років виглядає система забудови, розподілу та перерозподілів київської землі та нерухомості в контексті численних змін державної та столичної влади. Період “накопичення первинного капіталу” на теренах Києва явно затягнувся й, поки, кінця йому не видно. Це відбувається саме тому, що влада на всіх рівнях була та залишається впевненою – закони, норми та правила приймаються зовсім не для мерів, голов державних адміністрацій, депутатів, чиновників, міністрів, президентів з їх адміністраціями…А ще, не для їх родичів, друзів, власних бізнес-партнерів та бізнес-партнерів їх родичів та друзів…Ну, природно, й всіх тих, хто спроможний “дати більше”, ніж попередні претенденти. Все це є симптомами тяжкого та майже невиліковного “синдрому мародера-временщика”. Їх принцип – не зважай на попередників, хапай все, що можеш отримати сьогодні, а про “завтра” хай думають інші…
В умовах відсутності фаховості та системного стратегічного мислення, їх підходи до отримання зиску за будь-яку ціну, більше нагадують ворожі навали зненацька з 4-5 роками передачі міста на вільний грабунок. Демонстративні зневага та ігнорування світових принципів зваженого збалансованого розвитку та збереження сутності унікального історичного міста під егідою професіоналів, прикриваються демагогічними заявами про “велосипедну столицю”, “туристичну принаду”, “європейське смарт-місто” тощо. Ця “снігова куля” беззаконня, непередбачуваності та нехтування будь-якими зобов’язаннями та гарантіями “попередників”, стрімко набирає обертів та набуває все більш загрозливі масштаби. Історична сутність Києва свідомо знищується та спотворюється недолугими новобудовами, влада безсоромно бреше своїм довірителям-виборцям та витрачає величезні гроші платників податків на все, окрім їх нагальних першочергових потреб.
Особливим напрямком діяльності діючої влади є ангажовані “зміни бачення можливостей використання земельних ділянок та об’єктів нерухомості”, яка вже набула хіба що не системний характер. Втручання під будь-яким вигаданим приводом в повністю легітимні процеси засвоєння досить проблемних земельних ділянок по проектах з повним комплектом погоджень, затверджень, експертиз та чинних дозволів на ведення будівництва практично стали нормою. А коли це відбувається вже після подолання головних вад та недоліків території, яка підлягала комплексній рекультивації та забезпеченням інженерною інфраструктурою, це є беззаперечною ознакою того, що на об’єкт “поклав око” хтось із перелічених вище родичів, друзів, бізнес-партнерів або … “тих хто, просто дає більше”. А те, що будівництво ведеться за гроші дольників, під гарантії девелопера, який ніколи нікого не підвів та не ввів в оману…та хай йому грець, він же не “Еліта-центр”, чи Войцеховський…
Нема вади, більш руйнівної для відносин у веденні бізнесу, ніж непослідовність, непередбачуваність та вільне маніпулювання законом. Коли можно, навіть, “за замовленням”, змінювати норми та правила, настанови та закони, примружувати очі, щоб спокійно дозволяти “правильному комусь” те, що всім іншим категорично заборонено. І все це задля створення підґрунтя для відмови від чинних забов’язань та гарантій, які були надані чинним та владним, але попередником. В хід йдуть, навіть, замовні відміни діючою ДАБі “заднім числом” чинних дозволів та актів прийняття в експлуатацію об’єктів будівництва, на той час законно наданих попереднім ДАБК. Характер судових рішень стосовно конфліктних ситуації в контексті переліченого вище, нажаль, особливих сумнівів не викликає.
Все це викликає не тільки повне нерозуміння людей “ззовні” – чому в Україні активно декларують євроінтеграційні пріоритети та подолання головних попередніх вад та недоліків щодо радикального спрощення нормативно-процедурної бази, а в дійсності роблять все з точністю до навпаки. Сформовано тотальну зневіру вітчизняного суспільства в справедливості вимог сертифікованих професіоналів діяти виключно в межах чинних норм, правил та настанов. На це нам зазвичай відповідають “в цій країні законів нема – хто при владі, той і правий, завтра все може знову змінитися…”. На жаль, аргументів для переконання немає – повсякденна діюча практика значно сильніша будь-яких морально-етичних декларацій про первинність закону.
Нема почуття більш сильного та незворотного, ніж розчарування. Людям найскладніше подолати недовіру та зневіру, які викликані власним розчаруванням. Чи є надія приходу на це “мінне поле” свідомих інвесторів, які звикли вести прозорий законний передбачуваний бізнес? Розумію – питання риторичне…
Читайте: Позиция по ЖК “ЭВРИКА” от вице-президента “Активинвест”
Георгій Духовичний, архітектор
