Напередодні місцевих виборів поряд із скандальним новим Генпланом Києва 2025 “імені Черновецького” більшість у Київраді, яка контролюється командою Віталія Кличка, може прийняти старе-нове положення про інвестиційні конкурси.
Попри антикорупційну риторику навряд чи “інвестиційне вікно” буде відкритим для інвесторів-неофітів.
Іноземні інвестори не поспішають вкладати свої мільйони у Київ. Незважаючи на гучні заяви столичної влади, схоже, обіцяний зелений коридор для інвестицій перетворився на тьмяний провулок, де корупційні привиди колишньої влади чатують на набиті доларами кишені наївних іноземців.
Справжнім ящиком Пандори може виявитися рішення Київради про проведення інвестиційних конкурсів у столиці.
Проект документу декларує створення сучасних механізмів співпраці з інвесторами. Але, як відомо, благими намірами вимощена дорога до пекла. Та й чи благі ті наміри?
Приміром, перший заступник столичного мера Ігор Ніконов прямо заявляв про монопольне право реформованого Київського інвестиційного агентства (КІА) представляти місто у спілкуванні з бізнесом.
За цим ховається легалізація “решения вопросов”. Якщо документ приймуть – він надасть КІА як інвестиційному агенту “право вирішення багатьох питань інвесторів”.
Звісно, не просто так, а на платній основі за “підписання з ними окремої угоди”. Тобто, “допомога” бізнесу стає формальною послугою для наповнення кишень посадовців комунального підприємства, керівництво якого призначається міською владою на Хрещатику.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Кияни можуть стати свідками повторення трагікомічної історії з Держагентством нацпроектів часів Віктора Януковича та подібної історії роботи із інвесторами за часів Леоніда Черновецького.
Зараз влада міста “реорганізувала” своє довгообіцяне єдине вікно для інвесторів, КІА. У новому складі агентства спочатку першим заступником голови значився наближений до будівельного магната Ніконова екс-замголови Української торгової гільдії Віталій Бойко.
Ця компанія останні роки співпрацювала з потужними девелоперськими проектами олігархів — КАН Нікононова, Мегаполісжитлобудом Дмитра Фірташа, Оушен Плаза братів Ротенбергів, Блокбастером та Лавиною Вагіфа Алієва та Фірташа.
Депутати Київради повідомили, що у вересні бюджетна комісія затвердила положення про інвестиційні конкурси у Києві. Останнє КМДА запропонувала ще у березні – фактично, документ не особливо відрізнявся від попередника 2007 року.
Положення Київрада може затвердити уже найближчим часом попри критику з боку громадськості, експертів та Американської торгівельної палати. Влада ж напередодні місцевих виборів неодмінно спробує презентувати цей крок, як віху у боротьбі з корупцією у відносинах з інвесторами.
Хитрість запропонованої схеми криється у добре опанованій столичними очільниками практиці використання комунальних підприємств для прикриття корупційних схем.
Формально КП створені для управління майном та землями громади, проте де-факто часто-густо використовуються як вуаль для корупційних оборудок.
Профільні департаменти КМДА делегують повноваження підпорядкованим КП і перенаправляють усі “потоки” на них.
Самі ж підприємства можуть надавати платні послуги попри те, що такий сервіс мав би надаватися безпосередньо чиновниками КМДА.
Струнко вибудована система “примусу до послуг” виводить з під удару посадовців КМДА, які знаходяться ніби то над фактично корупційними схемами, і змушує громадян та бізнес співпрацювати з КП.
На співробітників останніх не діють положення про держслужбу чи місцеве самоврядування та відповідно їх важко звинуватити в корупції чи притягнути до відповідальності.
Зміна керівництва КП є чи не найбільшою публічною санкцією, яка може очікувати керівника КП. Причому звільнення можна вигідно “продати” громадськості як боротьбу з корупцією.
Правда часто, як у випадку із КІА, не так вже і важливо, хто очолює КП, якщо існує вибудувана філігранна корупційна схема роботи із інвесторами.
КІА як інвестиційний агент фактично отримає повноваження “решали” у департаментах КМДА із високими корупційними ризиками – земельних ресурсів, архітектури та містобудування, комунального майна та транспортної інфраструктури, благоустрою.
Саме від їх висновків та погоджень залежить, бути чи не бути тому чи іншому інвестиційному проекту.
Безперечно така функція “інвестиційного агента” дасть змогу пояснити на платній основі не надто зговірливим інвесторам, що і як варто робити. Залишається лише відкритим питання, для чого працюють Київський міський дозвільний центр та Центри надання адміністративних послуг, які б мали надавати послуги для інвесторів.
Таким чином КІА по суті отримує монополію на обслуговування інвесторів, зокрема за одним з пунктів вибору підрядників для них.
В Україні вже давно стало звичним корупційним механізмом підгін критеріїв конкурсів для “свого інвестора”.
Нічого нового і в положенні про інвестиційні конкурси. Критерії будуть писатися в залежності від конкурсу, а отже, можна просувати потрібних інвесторів пов’язаних із київськими забудовниками, посадовцями КМДА чи депутатами.
За новим положенням переможця обирає конкурсна комісія, що обирається на 50% депутатами Київради, на 50% – КМДА за поданням профільного департаменту. З урахуванням складу міської влади, є високий ризик отримання залежної та підконтрольної департаменту економіки та інвестицій КМДА комісії, чиї рішення не будуть прозорі для публіки.
Чому б не розбити склад комісії на три частини: третина від Київради, третина від КМДА і третина –від експертних громадських організацій та бізнес-асоціацій?
А “вишенькою на торті” нового положення про інвестиційні конкурси стала можливість фактичної легалізація системних порушень затверджених проектів забудови.
Окремий пункт положення дає право інвестору звертатися до організатора інвестиційного конкурсу з проханням розглянути питання щодо зміни техніко-економічних показників об’єкта інвестування на засіданні Комісії. Також не забули передбачити, що “дозвіл на знесення будинків, будівель споруд тощо, що належать до комунальної власності територіальної громади Києва, якщо така необхідність виникла в процесі реалізації Інвестиційного проекту, надається окремим рішенням Київської міської ради”. Очевидно, що за ситуації браку землі в столиці, така потреба може з’являтися дуже часто.
У підсумку – напередодні виборів у Києві команда чинного мера може узаконити фактично старий-новий корупційний механізм роботи з інвесторами.
Ми прагнемо вірити у здоровий глузд Віталія Кличка як політика, що є також очільником президентської партії та висловлює проєвропейські настрої.
За минулий рік частка іноземних інвестицій у капітальних вкладеннях у Київ склала лише 1% – бізнесу потрібні чіткі та прозорі правила гри для всіх, без преференцій “для своїх”. В іншому випадку, приміром, шведська IKEA так і не прийде в Україну через загусте для європейців корупційне мереживо.
Хочеться вірити, що 1,3 мільйона доларів, які виділило USAID на подолання корупції в Києві, спонукатиме Віталія Кличка та більшість в Київраді розробити і впровадити механізми громадського контролю, забезпечення прозорості та підзвітності у роботі КП “Київське інвестиційне агентство” та внести відповідні зміни у положення про інвестиційні конкурси.
Тим більш, що відповідні пропозиції вже оприлюдненні у Відкритому зверненні до очільників столиці та депутатів Київради з приводу інвестиційних конкурсів, що ініціювала Фундація “Відкрите суспільство” зовсім нещодавно.
Не можна допустити, аби відомі широкому загалу київських виборців корупційні інструменти – проект Генплану Києва 2025 “імені Черновецького” та так зване “єдине інвестиційне вікно” були прийнятті під ширмою боротьби із корупцією чинною владою.
джерело: kiev.pravda.com.ua
