Земельні відносини вже давно стали окремою унікальною економіко-соціальною категорією. Від них залежить національна та продовольча безпека країни, економічне відтворення та зростання, навіть, подальше існування України.
Ті, хто бажає монополізувати всю землю сільськогосподарського призначення в Україні розглядають Закон про обіг землі як дещо належне до процесу відміни заборони про продаж землі з визначенням порядку її скуповування для зосередження земельного ресурсу в “руках” кількох монополій. Саме такий принцип закладений в проекті Закону №5535 від 13.12.2016 року “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”.
В ЗМІ постійно, як досягнення проекту Закону, що пропонується, транслюється інформація про обмеження продажу кількості землі фізичній особі до 500 гектарів. При цьому забувають говорити про те, що юридична особа згідно цього проекту може мати 33% землі на певній території територіальної громади чи району. Отже три юридичні особи-монополісти можуть мати право скупити 99% землі.
Така 99% скупка землі юридичними особами абсолютно реальна на фоні бідності, а там у хід піде і примус селянина до продажу землі. Такий же примус, який практикується певними аграрними холдингами і великими орендарями землі. Абсолютна реальність такої скупки підтверджена і світовим досвідом скупки цілих країн.
Обмеження щодо перебування у власності фізичної особи не більше 500 гектарів землі передбачають існування 0,2% багатих і 99,8% бідних селян. І зрозуміло, що через пов’язаних осіб у власності, фактично однієї особи чи сім’ї, може бути сконцентровано не один десяток землі.
Такий проект Закону має антисоціальну складову, направлену на глибоке соціальне-економічне розшарування і заперечує всі принципові бачення українців про свою державу. З як мінімум 99, 8% бідністю населення про демократію в Україні можна забути, в кращому випадку буде боротьба монопольних утворень або їх зговір в своїх інтересах а не людей.
Справжній, в інтересах українців, закон про обіг землі повинен ґрунтуватися на зовсім інших принципах, які забезпечать існування незалежності України, її національної і продовольчої безпеки. В пріоритеті справжнього закону повинна бути побудова соціально-орієнтованої країни. Збільшення зайнятості та доходів населення, забезпечення соціальних гарантій та соціально-економічного рівня життя можливо тільки в немонополізованій економіці, де кожен селянин буде не тільки власником землі, а і матиме пряме відношення до господарювання на землі як власник аграрного бізнесу та, при можливості і бажанні, безпосереднім учасником виробничого процесу.
На сьогодні вже зрозуміло, що потреба у ринку землі, яку вимальовують і нав’язують ті, хто хоче стати аграрними монополістами, насправді, відсутня, як і будь-яка інша.
Формування та розвиток товариств власників землі, одноосібного чи сімейного господарювання, впровадження дієвих державних механізмів розвитку аграрного виробництва, запуск механізмів нової кредитної політики направленої на розвиток первинного виробника та споживчого кредитування – це основне, що не тільки забезпечить економічне зростання аграрної галузі, а і стане підставою для формування якісних положень для абсолютно нового Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення та змін до інших законів та нормативних актів.
Основними змінами до законодавства про обіг землі повинні сформуватися юридичні та фінансові механізми повернення землі селянам, які втратили її в результаті незаконних оборудок агрохолдингів та орендарів, на тлі занепаду рівня життя селянина. Як правило, це договори оренди та емфітевзису на 49 і більше років, договори застави землі, договори міни та інші.
Необхідно забезпечити передчасний вихід власника землі з договірних відносин за договорами оренди та емфітевзису для самостійного обробітку землі в товариствах власників землі, одноосібного чи сімейного господарювання.
Право купівлі землі повинно бути надано державі чи територіальній громаді. Формування ціни на землю може відбувається за експертним розрахунком на підставі дохідності землі і встановленим терміном окупності. Так, при умові самостійного обробітку землі (чорнозем), чистий дохід її власника становитиме 7500-10000 гривень з 1 гектару. При встановленій максимальній окупності 10 років, ціна на за 1 гектар землі може становити 75000-10000 тис. гривень, що в 3-4 рази більше ніж ціна, яку готові платити ті, хто хоче мати монополію на українську землю. Ціна може бути вищою, якщо буде сформована більша пропозиція від іншого громадянина України, який виявив бажання господарювати на землі в певній територіальній громаді.
Враховуючи недопущення будь-якої монополізації землі, як в межах села, так і в країни, продаватися земля може тільки в кількості однієї земельної ділянки і виключно фізичній особі, яка виявила бажання займатися сільським господарством і виконала всі умови для того, щоб стати належним покупцем землі.
Зосереджена у власності держави чи територіальних громад земля повинна передаватися для користування товариствам власників землі. Отримані доходи на частку переданої в користування такої землі зараховуються до відповідних бюджетів і використовуються для вирішення інфраструктурних та соціально-економічних задач розвитку.
Спадковість землі може бути у разі відсутності у потенційного спадкоємця власної земельної ділянки та перебування його в ступені родинного зв’язку, визначеного законодавством. Інакше, земельна ділянка підлягає викупу державою чи територіальною громадою.
Держава забезпечує кредитування викупу землі та її купівлю громадянином, який вирішив займатися сільським господарством і проживати в сільській місцевості.
Держава повинна забезпечити механізм споживчого кредитування за низькою ставкою (3%), забезпечення якому повинні бути доходи товариства власників землі. Це дасть змогу задовольнити нагальні споживчі потреби власника землі замість її продажу, які виникли в результаті антисоціальної політики агрохолдингів, орендарів та їх лобістів при владі.
Прийняття таких змін до законодавства дасть можливість виконувати всі норми Конституції України, а головне зберегти українську землю у власності українського народу.
Читайте: Як практично реформувати земельні відносини. Народна земельна реформа
Роман Головін, кандидат наук з державного управління
