Ось це — план-проспект рашки із захоплення України. Він детально описує три варіанти розвитку подій.
Перший — передбачає безперешкодну окупацію рашистськими військами Кримського півострову. Другий — військове захоплення всього Південного Сходу України, включаючи Донбас, Харків, Запоріжжя, Херсон. При цьому створюється коридор із виходом до кордонів Придністров’я. І, нарешті, третій варіант передбачає встановлення рашистськими військами контролю над Києвом і центральними областями України.
Саме за цим планом відбувалася окупація Криму у 2014 році. Саме за цим планом у тому ж році відбувалася спроба захоплення Південного Сходу України з коридором до Придністров’я (навіть назва “Новоросія” вже присутня у плані — хоча х@йло вперше озвучило цю назву лише в 2014 році). Багато у чому саме за цим планом відбувається і нинішнє повномасштабне вторгнення рашки в Україну.
Цей план з’явився не зараз. І не минулого року. І навіть не напередодні окупації Криму 2014 року. І створений він не рашистськими генералами, не начальником генштабу рашки Герасімовим і не тамтешнім міністром оборони Шойгу.
Вперше я надибав цей текст у далекому 2008-му. Бувши тоді редактором відділу політики всеукраїнського друкованого видання, я написав гнівну рецензію, назвавши цей план свідомою провокацією з боку рашки. Я помилявся. То була не провокація. А справжній прискіпливо розроблений і деталізований план військового захвату України.
На жаль, окрім мене, кількох журналістів та поодиноких політологів, багато хто в Україні тоді взагалі не надав значення і широкого галасу щодо цього плану. Хіба ще Олексій Гарань написав невеликий текст у себе в блозі на УП.
Справді, тоді, у 2008 році, цей матеріал переважно сприймався як плід запаленої фантазії автора-рашиста. В Україні тоді ніхто не міг навіть припустити, що рашка справді реалізує цей план. Згадали про нього лише у 2014 році — у контексті захоплення Криму (яке здійснилося один в один згідно з цим планом). Та, попри невдачу зі втілення проєкту “Новоросія”, як бачимо, рашка не тільки не відмовилася від реалізації плану, але й намагається втілити (з певними змінами та кореляціями у тактиці) його найглобальніший варіант — із захопленням Києва.
До речі, “план максимум”, серед іншого, передбачає застосування рашкою касетних боєприпасів, боєприпасів об’ємного вибуху та білого фосфору — їхнє застосування рашистами у нинішній війні вже підтвердилося. Але це не все. У плані йдеться і про застосування рашкою ядерної зброї: “Демонстрационный воздушный ядерный удар в стратосфере в районе южной части Припятских болот, произведенный ночью…”.
Що відомо про “автора” цього плану?
План-проспект під назвою “Операция “Механический апельсин” оприлюднено у квітні 2008 року у виданні “Русский журнал”. Автором значиться Ігор Джадан – харківський лікар-терапевт. Політичну пропаганду (яку видавав за публіцистику) почав писати у 2004 році. Каже, що до цього його підштовхнула “Помаранчева революція” — хоча перші тексти за його авторства в “Русском журналі” датуються липнем 2004 року, тобто до подій “Помаранчевої революції”. Писав і публікувався також у інших виданнях.
Активний учасник “Антимайдану”. Був заарештований у квітні 2014 року за захоплення Харківської ОДА та організацію масових заворушень. Випущений під заставу. Але сепаратистської діяльності не припиняв. У березні 2015 року він був знову затриманий за підозрою в організації терористичної групи, яка, за даними правоохоронців, здійснювала теракти на території Харкова та області. Також обвинувачений у посяганні на територіальну цілісність України. Був під вартою, у липні 2019 року вийшов під заставу.
У грудні 2019 року Джадан опинився у складі 124 осіб, яких Україна віддала “лднр”, обмінявши їх на 76 своїх громадян, яких звільнили і повернули з рашистського полону.
Хто справжні автори?
Дуже малоймовірно, що простий харківський сєпар самотужки розробив варіанти сценарію, який один в один реалізує ціле військово-політичне керівництво рашки.
Як виявилося, крім “українського сценарію”, Джадан також “передбачив” рашистсько-грузинську війну і захоплення рашкою Південної Осетії – у березні 2008 року вийшла його стаття “Кавказские сумерки. Сценарий”, в якій було викладено найімовірніший розвиток подій на кордоні з Грузією. Згодом Джадан навіть написав книгу “Пятидневная война. Россия принуждает к миру”.
“Кавказские сумерки” були оприлюднені на сайті рашистського “Агентства политических новостей” (АПН). Окрім публікації політичних статей, АПН працював як аналітичний блок і, по суті, був майстернею стратегій та ідей — таким собі think tank. Головним редактором АПН тоді був Констянтін Крилов — відомий рашистський нацист, один із основних організаторів проведення “руськіх маршів” у Москві. У 2016 році Крилов, “за дивним збігом обставин”, став одним із учасників руху “Новоросія” та “Клуба 25 января” — об’єднань Ігоря Стрєлкова-Гіркіна, того самого.
План захоплення України, нагадую ще раз, був оприлюднений в інтернет-виданні “Русский журнал”. Видання було засноване ще наприкінці 90-х кремлівськими політтехнологами Глєбом Павловскім і Маратом Гєльманом. “РЖ” це не просто політичне видання — це ідеологічно-стратегічний дискусійний майданчик, політтехнологічний гурток, think tank і доволі потужний, з прямим доступом до політичної верхівки рашки.
Номінальним головним редактором “РЖ” був Павловскій. Але у 2002-2011 рр неофіційним шеф-редактором “РЖ” був редактор відділу політики Кірілл Якімєц (Кац) – також політтехнолог і друг згаданого вище Крилова. До речі, за словами Джадана, назву “Операция “Механический апельсин” для плану з захоплення України придумав саме Якімєц. Це – алюзія на роман-антиутопію Ентоні Берджеса та однойменний фільм Стенлі Кубрика.
Як саме цей план потрапив до Кремля? І коли? І хто саме вклав його у голову х@йлу та його військово-політичному оточенню? Невідомо. І напевно ми вже цього не дізнаємося. Тим паче, і Крилов, і Якімєц обидва померли кілька років тому. Питати у Джадана немає ні можливості, ні сенсу — він цього не знає і не знав.
Але можна з великою імовірністю припустити, що план з захоплення України спочатку народився у хворобливих головах рашистських політтехнологів-мегаломанів та доморослих ідеологів середнього та нижчого ґатунку – на якомусь із численних алкобрейнстормів. Але палитися і підставлятися ніхто не хотів. Тому серед ідейних авторів-графоманів знайшли корисного ідіота, яким виявився харківський сєпар Джадан, який чи не під диктовку записав цей план і опублікував (за прямого сприяння Якімца) на ресурсі “РЖ”.
Кілька слів наостанок
Ще раз – план-проспект оприлюднено у 2008 році. Різка зміна політичного курсу х@йла відбулася лише за пару років до цього — приблизно наприкінці першого і на початку його другого президентського терміну. До цього часу від нього лунали заяви про необхідність співпраці рашки із Заходом, у тому числі з НАТО. Х@йло заявляв, що не уявляє НАТО як ворога, і навіть не виключив можливості вступу рашки до альянсу. Але на тлі війни в Іраку, розширення НАТО (включно з країнами Балтії), “Революції троянд” у Грузії та “Помаранчевої революції” в Україні тощо — у свідомості х@йла відбувається радикальний розворот. Відтоді Захід і НАТО — найбільша загроза для нього. А Грузія та Україна — найголовніші вороги і, разом із тим, найзручніші плацдарми для протистояння “натовській агресії”.
Саме у цей час (2005-2006 рр.) за сприяння та участі Суркова народжуються концепції “суверенна демократія” та “руській мір”. Можна припустити, що приблизно у цей час ці концепції “зустрілися” з планами військового вторгнення рашки у Грузію та Україну.
Згодом, у 2007 році, була сумнозвісна мюнхенська промова х@йла. Вже наступного року – війна у Грузії. А у 2014 – окупація Криму, війна на Донбасі і його валдайська промова.
Але подальша реалізація плану завоювання України загальмувала. Бо рашисти і сєпари зіткнулися з неймовірним опором українських добробатів, армії, волонтерського руху. Зрештою проєкт “Новоросія” було заморожено, а подальше втілення плану поставлено на паузу.
План розконсервували у 2021-22 роках. Але рашисти не врахували часової поправки. Від 2008 року докорінно змінилося українське громадянське суспільство. Воно заґартувалося на Майдані 2014 року і утвердилася у своїй ненависті до рашки протягом років війни на Донбасі. Українські збройні сили стали чи не найсильнішими у всій Європі.
За цих обставин та стратегічних помилок рашки, успішно втілити план, який було розроблено аж понад 15 років тому, — просто нереально. Не-мож-ли-во!
Максим Вознюк, медійник, політичний консультант
