Частина четверта статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування” надає право сільському, селищному, міському голові зупинити рішення сільської, селищної, міської ради.
Умови для реалізації такого права є наступні: заборона накладається протягом п’яти днів та лише на прийняті рішення ради.
Варто зауважити, що обмежень щодо яких саме рішень голова може вносити заборони закон не містить, тому це може бути будь – яке рішення ради.
Також немає вимог щодо підстав такої заборони, проте зрозуміло, що заборони мають ґрунтуватись на вимогах закону.
Після зупинення рішення, останнє вноситься на повторний розгляд ради, разом із зауваженнями голови (з відповідними обґрунтуваннями).
В свою чергу рада зобов’язана у двотижений строк повторно розглянути рішення. Якщо рада приймає зауваження голови – в такому разі рішення залишається зупиненим та поряд з цим, рада може прийняти інше рішення з урахуванням зауважень голови.
Якщо рада відхиляє зауваження голови, в такому випадку необхідно підтвердити попереднє рішення двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Тобто для подолання вета голови необхідно голоси двох третин депутатів від загального складу ради. Якщо рада не набирає необхідної кількості голосів, рішення залишається заветованим.
Щодо оскарження вета голови до суду. Якщо голова сільської, селищної, міської ради дотримався законодавчої процедури ветування рішення, тоді судових перспектив оскарження рішення немає, оскільки є усталена практика розгляду таких справ та визначена позиція Верховного Суду України.
Верховний Суд України вважає, що право накладати вето на рішення ради належить до дискреційних повноважень голови цієї ради, яке, в подальшому, може бути подолане самою радою. Тому, суд не вправі надавати оцінку підставам для накладення такого вето, викладеним у зауваженнях голови ради.
Суд не вправі давати оцінку правомірності чи неправомірності підстав для накладення вето, досліджувати такі підстави та робити висновки.
В свою чергу поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може” і саме право голови на вето застосовується зі словом “може”.
Любов Гребелюк, адвокат, керівник юридичного відділу Київської обласної організації політичної партії “За майбутнє”
